У батальйоні з першого ж дня ти дійсно починаєш жити інакше. Ніколи не думав, що в Україні набереться стільки людей, які готові битися за її свободу. Натхнених вірою, дивовижно справжніх людей, які можуть жертвувати собою. Ось спить Мирний, зовсім хлопчисько, не знаю навіть, скільки йому років, на виглядне більше двадцяти двох, таке в нього беззахисне обличчя, як у ангела. Він родом із Кривого Рогу, програміст, у батальйоніз травня, свій позивний взяв, можна сказати, з географічної мапийого бабуся живе в однойменному селі Одеської області. Що привело Мирного і сотні таких же, як він, хлопчаків, сюди? Мені важко обєктивно відповісти на це запитання, для себе ж я маю просту і зрозумілу відповідьми тут, щоб захищати свою країну. І цеправда. Інші мотивидругорядні. Можливо, наш мотив видається комусь недостатнім, мовляв, що дала вам ця держава за двадцять три роки свого існування, крім постійної боротьби за виживання і людську гідність? Але знаєте, що я вам скажу? Ми не озираємося назад, ми дивимося вперед. І тому ми тут, добровольчі батальйони. Смішна історія трапилася з позивним Філарета. Він самз Луганська, афганець, офіцер запасу, йому 56 років. Чомусь позивний, який він хотів узяти, був Кирило.
Ти що, охрінів? закричав на нього Дід. Ти хоча б знаєш, хто такий Кирило?
Хто? здивувався майбутній Філарет. Можливо, він хотів узяти собі позивний на честь казкового героя Кожумяки, але про це історія умовчує.
Кінь у пальті! Точніше, в рясі!
Ох, а й не подумав про це, я
Значить, будеш Філаретом! постановив Дід.
Ось так інколи трапляєтьсянавіть із боротьби церков та їх ніх напрямків народжуються позивні. Дід загинув під Карлівкою, прикриваючи відхід загону з оточення. Шева каже, геройський був мужик, шістдесят чотири роки, відстрілювався до останнього патрона, в полон здаватися відмовився. А Філарет став через деякий час заступником комбата. У нашого комбатанайоригінальніший позивний у світіСемен Семенченко. Не довго думаючи, він узяв собі інше імя та прізвище, натягнув на голову балаклавуі все, шукай, хто це такий і звідки. Ким був Семен до того, чому створив батальйон, ми не знаємо і, чесно кажучи, не хочемо знати. Головне, що батальйон існує, як бойова одиниця, виконує серйозні завдання, тут товариська атмосфера, сюди йдуть служити люди. А все інше, що виходить за межі наших позивних і часу, в яких вони існують, нас не цікавить. Детально про те, як боєць жив, яка у нього родина, скільки дітей залишилося сиротами, ким працював, ми дізнаємося, як правило, тільки на його похоронах. Там, серед родичів і знайомих, ті з нас, кого відправляють на прощання, проводять своєрідний інформаційний обмін: вони розповідають, як служив і як загинув боєць, а їмяким він був до того, як отримав свій позивний.
Дуже простий позивний у Шеви.
Шевченков Україні найбільш розповсюджене прізвище, так що анонімність мені точно гарантована, як завжди іронізує мій товариш. Він молодший од мене на сім років, але значно краще пристосований до війни. Це однаково, що Мюллер у Німеччині або Сміт в Англії.
Або Рабинович в Ізраїлі! жартує хтось.
Не знаю, не бував! парирує Шева.
Або Іванов у Росії!
Я там двох, як мінімум, знаю! похмуро відповідає Шева, натякаючи на відомі пики з керівництва Російської Федерації.
Шеване балагур і не душа компанії, він говорить лише тоді, коли у нього запитують щось конкретне. Але його поважають у батальйоні і дослуховуються до думки, хоча Шевазвичайний рядовий боєць. Він середнього зросту, не богатир, але дуже витривалий і сильний. Мені часто хочеться запитати, де він працював, де служив, звідкіля це вміння працювати зі зброєю? Та навіть наші дружні стосунки не дають мені права ставити такі запитання. Захоче людинарозповість сама. Коли Шева хмурить чоло, то стає схожим на свого тезкупоета з відомого портрета, тільки без вусів і шапки, і ти так і чекаєш, коли він скаже: «Встане правда!» І коли Шева це дійсно каже, тобто цитує Тараса Григоровича Шевченка, при тому, що наш Шеваабсолютно російськомовна людинамені здається, що поруч із нами справді воює реінкарнований Кобзар.
Ранком збираємося зовсім швидко. Дивно, але після майже безсонної ночі ми сповнені сил. Можливо, це нервове. Батальйон вантажиться в автобуси і машини, і ми оминаємо Іловайськ стороною, щоб ударити там, де на нас не чекають. З нами йдуть декілька «коробочок» 17-ї танкової бригади, ними командує капітан Апіс, широкоплечий міцний чоловік. Наш планобігнути укріпрайон противника. Біля села Грабське помічаємо кілька небіжчиків, одягнутих у дивну форму.
Козачки, пояснює Шева. «Велике Військо Донське». Бачиш, як придуркувато вдягнені? Папахи, штани з лампасами, начебто в цирк виступати приїхали. Вояки з них ніякі, зате мародеризнатні.
У Грабському ще з початку серпня, коли із наших тут ще нікого й близько не стояло, тримають оборону на блокпості (4001) «Кривбас», 40-й батальйон територіальної оборони, і хлопці з 17-ї танкової. Як вони витримують тут постійні обстріли й атаки сепарів, важко сказати, але ж витримують. «Кривбас» геройські тримає оборону ще на трьох блокпостах, блокуючи всі основні магістралі до Іловайська. На одному з цих блокпостів хлопцям зовсім тяжко. У них поранено і госпіталізовано командира, потрібна броня, але ніякої броні їм, звісно, не дають, взагалі нічого не дають і нічого не кажуть, окрім матюків по рації та оптимістичної, але тупої команди: «Триматися!» Коли дивишся на таких хлопців, починаєш поважати свою країну. В середині серпня наші бійці допомагали їм зачищати село, з тієї пори ситуація з обстрілами мало змінилася, щоправда, тепер вони відповідають обстрілами на обстріли і тримають сепаратистів на дистанції. Через Грабське йтиме постачання харчів та боєкомплекту підрозділам, які зайдуть сьогодні в Іловайськ, тому від мужності хлопців із 40-го тербату, 17-ї танкової та інших підрозділів, що тримають тут оборону, багато в чому залежить загальний успіх операції. Нас вітає молодий лейтенант-танкіст із позивним Гліб, поруч із ним пес із позивним Полковник ганяється за куркою з позивним Прапор. Капітан Апіс і летьоха Гліб підуть на штурм разом із нами. Прапор і Полковник залишаться на блокпосту і згодом геройськи загинуть.
В Іловайськ ми входимо з боку села Кобзарі підозріло легко, без жодного пострілу. Як і казав Семен, на нас тут не чекали. Швидко зайняли і зачистили кілька кварталів приватних будинків, батальйон закріплюється і розставляє дозори по периметру. Штаб і базу розташовуємо в школі. Ми не зустріли тут поки що жодного сепаратиста, а всі місцеві мешканці сидять у погребах і не наважуються навіть голови підняти, не кажучи вже про вийти надвірпостійно тривають обстріли з обох боків.
Шева ривком відкриває двері погреба, я кричу вниз:
Всім вийти з піднятими руками! Зброю кидати на землю перед собою! палець на спусковому гачку, в руціграната. Якщо відчую щось підозріле, я обовязково кину її вниз.
З погреба виходять тільки жінки, діти і бабусі. Вони дуже бояться нас, для них микарателі, бандерівська наволоч.
Усіх, кому за шістдесят, ви розстріляєте, абсолютно серйозно розповідає про наші плани мила бабуся в білій хустинці.А тих, кому за пятдесят, заберете в трудові табори Коломойського.
Проте вони щиро здивовані тим, що майже всі «карателі» говорять російською, і не готові сприйняти цей факт, як очевидну даність, підозрюючи нас у лінгвістичному шахрайстві.
Ви звідки самі? Навіщо до нас прийшли? кидають у нас мирні запитання, як шматки багнюки. Вони голодні та злі.
Деякі бійці називають міста і селища Донбасу, звідки вони родом, показують свої паспорти з реєстрацією, і місцеві починають потихеньку розслаблятися, ще кілька хвилин спілкуванняі крига скресає, і вони вже беруть їжу, яку ми пропонуємо.
Вони, якщо не всі, то відсотків на вісімдесятточно проти нас, каже Шева, розкладаючи сухпай перед тим, як лягти відпочивати. Це наш перший прийом їжі сьогодні, мій перший сніданок на червоній землі Донбасу. Звісно, не така вона вже й червона, але й не така і чорна, як у нас однозначно. Проте ночі тутначе вугілля, чорніше «Чорного квадрата».
Навіщо нам це місто? Ця земля? Це просякле випарами повітря? Що нам тут робити? На нас тут ніхто не чекає. Вони ж не люди, вонителеглядачі, у нихКісільов головного мозку! ділюся я враженнями після спілкування з місцевими мешканцями.