Штаубе ще посидів трохи, а тоді пішов до дверей, сподіваючись, що його окликнуть і вмовлятимуть побути ще трохи. Однак ніхто не звернув на нього уваги. Навіть пані Зося.
Спускався сходами, міцно тримаючись за поруччя: алкоголь і роздратування стукнули в голову, бракувало повітря. Нарешті дістався першого поверху, де чемна служниця, не дивлячись йому в очі, подала пальто й модний ціпок, що мав головку зі слонової кістки. Ображений невідь на кого чи на що молодик промовив, насилу стримуючи розпач:
Музикаріч приємна, але це не привід забувати про гостей!
Що ви таке кажете, пане бароне! Ви тут не гість, а близький друг,відповіла Кася заспокійливо, хоч і не дуже дипломатично.Гість сьогодніпан Матей. А як він грає! Я такого ще не чула! Де там нашій Магді до нього!
Барон зневажливо глянув на служницю скляними очима й нічого не відказав. За ним рипнули двері, відгородивши його від звичного товариства, від звуків тепер чужих веселощів.
Холодне повітря трохи привело барона до тями, і тоді образа, сум, злість та відчай накрили його чорними крилами.
Потоптався на ґанку: навіщо пішов геть? Не повертатися ж назад
Тим часом згори, крізь відчинені балконні двері, долинули звуки модного танго. Магдин голос, не дуже сильний, але глибокий і приємний, заспівав:
В далекий світ, за синє море,
Веліла доля йти в незнаний край,
Покинуть вас, мрійливі зорі,
Пахуче поле, ліс, ручай.
Після шикарного чуттєвого пасажу розсипчастих рояльних звуків заспівало вже два голоси:
Чи справді вже нам не стрінутись з тобою,
Чи справді вже нам не мріять, не любить
Барон швидко пішов геть, а навздогінці линуло:
Чи, може, лише вечірньою порою
За тим, що було, нам тільки тужить.
Грай, Магдо, грай! До чого дограєшся?
Йому закортіло ще більше спяніти. Іноді, за компанію, він так напивався, навчаючись у військовому училищі! От і тепер слід притлумити неусвідомлену тривогу про втрату, про фатальну помилку і власну нікчемність.
Почуття наплинули й потопили барона, не залишаючи повітря та надії, що вдасться виборсатися на поверхню. Але прохолодний вітерець прийшов на допомогу, заспокоїв, прояснив думки.
Фон Штаубе зупинив таксі, поїхав до поштамту й послав батькам рішучу телеграму про своє бажання терміново одружитися. Повернувся додому і впав у сон-забуття. Без марень, без сновидінь. Наче цілісінький день виконував важку фізичну роботу.
IV
Я вас уважно слухаю,пан Свідзинський спокійно розглядав двох жінок-пацієнтокодну літню, худу й сумну, а другу зовсім юну, світлокосу, із широким обличчям і завеликим рівним носом, проте привабливу охайним виглядом та ідеально чистою білою шкірою, яка все ще частенько трапляється в жінок.
Літня пані зітхнула:
Пане докторе, моя донька Ядвіга вагітна
Овва, то ви не на ту адресу звернулися! Я дантист, а вам потрібен інший фахівець. Я можу порадити Йосифа Давидовича. Тут, недалеко. Він чудовий чоловік і лікарпошукати такого.
Жінка терпляче слухала втішний монолог, а от дівчина раз у раз мінилася чомусь: то блідла, то яскравий румянець заливав її щоки, а на лобі проступали крапельки поту.
Пан Станіслав запропонував:
Сідайте, пані Ядвіго, у крісло, перевіримо стан вашої ротової порожнинидля здоровя вагітної дуже важливо мати зуби без карієсу та міцні ясна.
Дівчина злякано й запитливо глянула на матір, а та знову заговорила, дивлячись Свідзинському в самісінькі очі:
Докторе, ми прийшли не як ваші пацієнти. З моєю дівчинкою сталося велике лихо: вона покохала хлопця, а тойнегідникпобавився та й кинув мою дитину напризволяще, бо знав, що я бідна вдова, що ми не маємо чоловічого захисту.
Чим же я вам у такому разі можу допомогти? Хіба що грошима?
Пан Свідзинський відкинув полу білосніжного халата й поліз у кишеню по гаманець, але його швидко зупинили.
Ні, докторе,поспіхом заговорила жінка, заперечливо махаючи руками.Не по гроші я прийшла зі своєю нещасною донькою. Грошима ви тут не зарадите, бо провина на вашому синові!
І замовкла з переможним вогником в очах, наче вже мала всі козирі в руках.
То он у чому річ!..підійшовши до вікна, пан Станіслав відвернувся від несподіваних відвідувачок і замислився.
Кілька хвилин у кімнаті стояла тиша. Лише знадвору долинали приглушені звуки скрипки, солодкі й надривні.
Котрий же з моїх синів завинив?спитав лікар у дівчини.
Її обличчя запалало червоними плямами.
Марек,прошепотіла вона ледь чутно, і сльози тоненькими струмочками потекли з її очей.
Батько легковажного сина впевнився, що жінки кажуть правду.
Він швидко записав у блокнот імя та прізвище дівчини.
Добре, я сьогодні ж усе зясую, а тоді ми поговоримо змістовніше. Скажіть, будь ласка, й вашу адресу. За кілька днів ми повідомимо вас про наше рішення щодо цієї справи Так, справи
Дякуємо, пане докторе,злегка вклонилася мати вагітної дівчини.Я сподіваюся, що ви шляхетний чоловік і не кинете нас у біді.
На хвилину запала незручна мовчанка. Медичний запах у кабінеті став гострішим
Доктор провів жінок до дверей і запросив чергового пацієнта. Часу на роздуми він не мав: у коридорі чекало ще кілька хворих. Хтось із флюсом та гострим болем. Такий саме біль засів тепер і в його серці, повсякчас нагадуючи про себе нападами гніву на сина й на себе.
Магда випадково побачила крізь вікно, як з їхнього дому вийшли знайома кравчиня з матірю й обережно, щоб не послизнутися на крижаній бруківці, попрямували до власної майстерні, що була неподалік. Саме Ядзя Філіпович пошила за паризькими лекалами ту чудову відверту сукню для братових витівок. Фасон знайшли у французькому каталозі. Але ж не з братовими достатками замовляти її з Парижа. Не допоміг навіть продаж Шандорової картини. Непогано мати друга-художника! Однак грошей вистачило тільки на тканину. Але на яку! Італійський шовк з оксамитовими квітами. Бірюзовий, а квіти бордово-зелені. Якраз до Магдиного волосся й до її очей! Коли вони прийшли до ательє й розгорнули пакунок, Ядзі відібрало мову. Вона довго розглядала візерунок на тоненькому напівпрозорому полотні, а потім нерішуче відмовилася шити: не розплатиться, якщо зробить щось не так. Марек з ентузіазмом і жартами почав її вмовляти. І таки вмовив. Носата Ядзя взялася до роботи. Була вона кравчинею від Бога, і сукня вийшла не гіршою, ніж з найдорожчих магазинів.
Зимові сутінки швидко охоплювали місто. За склом танцювали легенькі новорічні сніжинки.
Що привело кравчиню Ядвігу до їхнього дому? Ще й разом з матірю Магда не знала, що й думати. Вони з братом були занадто балакучі, поки Ядзя шила ту спокусливу сукню. Забагато базікали Невже тепер Ядвіга хоче викрити братів та Магду? Але навіщо це їй? А може, просто приходили лікувати зуби, і вона невідь-що собі фантазує?..
Дівчина повернулася до піаніно, проте передчуття небезпеки не відступало й на крок.
Пізно ввечері, відчинивши двері Марекові (Роман уже поїхав до університету, бо готувався до захисту диплома) і прийнявши його модний ціпок та розкішне кашемірове пальто вільного крою з паском, Кася задоволено передала наказ батька зайти до нього.
Хіба він ще не спить?
Не спить і чекає на вас у бібліотеці.
Здивований Марек зійшов нагору і, не стукаючи, зайшов до бібліотеки, що правила батькові й за особистий кабінет.
Старий неквапом підняв голову від старовинного великого фоліанта, і Марек у його погляді побачив і розпач, і біль, і гнів.
Що сталося, тату?
Пан Станіслав підвівся від столу й підійшов до сина майже впритул. Тепер вони стояли віч-на-віч.
Допізна гуляєш, синку.
Хіба різдвяний піст ще не закінчився?хлопець був у доброму гуморі, тож рот йому трохи не мимоволі розсувала білозуба усмішка.
Сьогодні до мене приходила пані Філіпович з донькою. Ти знаєшчому? Чому їй конче треба було побачити саме мене?
Марек глибоко вдихнув просякнуте запахом глиці тепле повітря. Усмішка згасла, але не веселі вогники в очах.
Поясни мені, що трапилося з її донькою Ядвігою. Що примусило її до цього ганебного, цього принизливого візиту?.. Принизливого, до речі, й для мене.