Я зараз не хочу, пізніше поїм, сказала їй Марусина. Зараз маю дошити спідницю, бо Даринці холодно.
Яка ж ти хороша дівчинка! ще раз похвалила сусідка. Як що задумала, то обовязково зробиш!
Коли тітка Іра пішла, дівчинка дошила спідничку, приміряла на ляльку й залишилася задоволеною: обновка вийшла на славу! Марусинка залізла під ковдру, зігрілася і швидко заснула. Коли повернулися батьки, то похвалили доньку за те, що була чемною. Дівчинка вирішила презентувати свою роботу й принесла ляльку.
Мамо, тату! Подивіться, яка гарна спідничка в Даринки! Я сама її зшила! з гордістю промовила дівчинка.
Яка ж ти в мене розумниця! похвалила мама, готуючи вечерю. А яка майстриня!
Лише батько промовчав. Чоловік узяв у руки ляльку, подивився, задумався, а потім мовив, що десь бачив таку тканину. Марусина швидко забрала Даринку і сказала, що піде в ліжко, бо болить горло.
Зачекай, доню! притримав її батько за ручку.
«Невже помітить?»майнула в дівчинки думка.
Чоловік підійшов до шафи з одягом, і всі почули, як він заволав звідти:
О, ні! Тільки не це!
Що трапилося? стривожено запитала його дружина.
Чоловік виніс свої штани й продемонстрував:
Ось що!
Жінка не одразу помітила, що штани порізані. Лише дівчинка насупилася, надула губи й опустила голову.
Що ти наробила, Маріє?! у розпачі промовила мама. Марусина знала, що коли її так називають, то дуже сердяться. Це ж татові штани з нового костюма!
Я тільки маленький шматочок відрізала, промимрила дівчинка. Там досить штанів, щоб татові вистачило!
Мати не знала, чи плакати, чи сміятися. Вона сіла на стілець і промовила:
Невже в тебе не було іншого клаптика тканини?!
Мамо, ти не розумієш! Даринці було холодно, і я мала зшити їй одяг! Я ж не порізала татові штани, а лише взяла звідти невеличкий шматочок! Невже вам шкода? промовила Марусина й розплакалася. Ніколи не думала, що ви такі жадібні!
Ти не розумієш, що зіпсувала дорогу річ? запитала мати.
Марино, штани вже не повернеш, мовив батько, а Марусинка кається. Плаче.
Кається вона! Думати спочатку потрібно було! сказала мати й відправила доньку в кімнату. Будеш там сидіти три дні безвилазно! наказала вона. І не смій більше чіпати речі без дозволу!
Марусина лягла на ліжко, вкрилася з головою ковдрою й невтішно розплакалася. Їй хотілося про все розповісти Ростикові, але тітка Іра сказала, що він не прийде до неї. Дівчинка взяла ляльку, притиснула її до себе.
Тобі не холодно, Даринко? запитала вона, ретельно вкутуючи ляльку ковдрою.
Розділ 2
Мама з татом пішли на роботу до школи, а Марусина мала відбувати покарання й одужувати вдома.
Марусино, прошу тебе, нічого не втни знову, попросила мати.
Я буду чемною дівчинкою! пообіцяла вона.
Дівчинка тинялася без діла, погортала буквар, укотре подумавши, що ж буде робити в школі, коли вже вміє читати, погралася з лялькою й довго сиділа перед вікном. Діти бігали по вулиці із санчатами, а вона має сидіти вдома й може лише спостерігати за ними у вікно.
«Поки одужаю, то весь сніг розтане», із сумом подумала дівчинка й відійшла від вікна.
Як на зло, ще й Ростик не заходив до неї. Без нього сумно. Хлопчик, хоча й дружив переважно з хлопцями, але й про сусідку не забував і часто дозволяв Марусині бігати за ними, якщо, звичайно, їх слухатиметься й не заважатиме хлопчачим розвагам.
Марусина то сиділа на стільці в кухні, то лежала в ліжку, то кривлялася перед дзеркалом. Вона любила перевдягатися й у різних сукнях походжати по кімнаті, щоб потім зупинитися перед великим дзеркалом на шафі й милуватися собою. Дівчинка знайшла своє нове платтячко, яке мама купила їй на літо, вдягла його, покрутилася перед дзеркалом. Їй дуже кортіло відчинити шафу батьків і дістати мамині туфлі на підборах, але згадала обіцянку бути чемною дівчинкою й лише зітхнула.
«Не чіпатиму туфлі, бо ще підбори зламаю», вирішила вона і зняла сукню.
Від безділля Марусина зовсім засумувала. Щоб якось розважитися, сіла на стільчик біля ліжка й почала на ньому хитатися.
«Ще зламається!»подумала дівчинка, коли стілець під нею жалібно заскрипів.
Марусина провела рукою по залізних бильцях ліжка, вирішила порахуватиїх було пять, а між ними простір.
«Цікаво, чи влізе сюди моя голова?»розмірковувала дитина.
Вона відсунула вбік штору, обережно спробувала просунути між бильцями голову.
«Проходить!»подумала вона й просунула голову далі.
Коли Марусина спробувала витягнути голову назад, то застрягла. Дівчинка злякалась і розплакалася, зрозумівши, що потрапила в пастку.
Що мені робити? голосила вона. Буду так цілий день сидіти, а коли прийде мама, то знову сваритиме! Що ж я наробила!
Марусина почула, що в хату хтось зайшов.
Мамо! Це ти? озвалася вона.
Мала, ти де? почула голос Ростика.
Іди сюди! Швидше! покликала дівчинка.
Коли Ростик побачив Марусину, що стояла навколішки, засунувши голову між бильцями, розсміявся.
І як ти це зробила? ще сміючись, запитав він.
Чого ржеш?! Не бачиш, що в мене горе? Краще допоможи звідси вибратися, поки батьки не повернулися! попросила вона.
Як не намагався Ростик звільнити Марусину з пастки, йому це не вдалося.
Іди до мами в школу, попроси допомоги, бо я тут і помру! знову розплакалася Марусина, зрозумівши, що самотужки їй не впоратися з проблемою.
Я швидко! пообіцяв Ростик і помчав до школи.
Марно батько намагався руками розвести залізні прути й звільнити доньчину голову.
Усе! Я помираю! верещала перелякана Марусина.
То навіщо ти пхала туди голову?! дорікнула мати.
Я не знаю!
Не кричи на дитину, попросив батько, я зараз розпиляю прут і звільню тебе, дитинко! сказав доньці.
І треба ж до такого додуматися! сплеснула мати руками.
Я не винна! плакала дівчинка.
То, виходить, що я тобі голову туди засунула?!
Я не винна! повторило дівча. Туди голова добре влізла, а потім вуха в мене виросли, тож назад не вилазить!
Отакої! всміхнулася жінка. То, значить, вуха виросли?
Так! Ти ж сама казала, що я швидко росту, сказала, схлипнувши, Марусина, то й вуха швидко виросли! і знову заплакала.
Коли Марусина опинилася на волі, то одразу побігла до себе в кімнату і сховалася під ковдрою. Вона чула, як зайшла мама і сказала, що тепер вона не піде гуляти на вулицю до самого Різдва.
Щоб знала, як добре поводитися! сказала жінка і вийшла.
Розділ 3
Наступного дня, коли Марусина лишилася вдома сама, вона вирішила взагалі нічого не чіпати й дивитися лише у вікно. Повз будинок пробігав Ростик, і Марусина помахала йому рукою. За мить хлопчик був у неї.
Мала, ти чому така сумна? запитав він.
А ти як думаєш? Ви бігаєте, гуляєте, а я маю сидіти сама в хаті.
Не хочеться бути вдома?
Ні.
То ходімо до мене!
Мені не можна!
Та ніхто ж не дізнається! сказав Ростик. Моїх батьків немає, твої також у школі. Поки вони повернуться, ти вже будеш удома.
Дівчинка замислилася. Їй завжди подобалося бувати в будинку сусідів. У хаті Марусини лише невеличка кухня, кімната батьків з телевізором і диваном-книжкою та її з Вірою невеличка кімнатка. А в сусідів великий будинок на шість кімнат, і в Ростика є своя. Але найбільше подобались дівчинці сходи на другий поверх, якими вона ходила безліч разів. Ними можна було піднятися вгору, на другий поверх, а тамбалкон, з якого цікаво дивитися вниз. Якось вони з Ростиком стояли на балкончику і плювали звідти, намагаючись поцілити в півня. Зробити це їм не вдалося, але їх за таким непристойним заняттям застукала тітка Іра й заборонила туди виходити. Але залишалися сходи зі справжніми поручнями, за які можна було триматися рукою.
То йдемо до мене чи так і будеш тут киснути? запитав Ростик.
Ходімо! відповіла дівчинка й пішла вдягатися.
Біля порога Марусина одразу зняла взуття. У будинку сусідів повсюди килими: і на стінах, і на долівці, і в усіх кімнатах. Обережно ступаючи по мякому настилу, Марусина з другом одразу піднялися на другий поверх. Кімната Ростика була великою, як дві Марусининих. Уся стіна завішана полицями, де Ростик виставляв свої машинки та літаки.