Не знаєш де?
І гадки не маю. Ти не даси в борг?
У мене зайвих коштів немає, і ти це добре знаєш, але є люди, які можуть профінансувати під певний відсоток, стишеним голосом промовив Микола і озирнувся.
Хто ці люди?
Про Латиша чув?
А хто про нього не чув? Бандюк, він кришує весь бізнес міста, посміхнувся Ілля. Якось бачив його на ринку зі його братвою.
Латиш дасть у борг, якщо хтось замовить за тебе слівце.
Латиш був місцевою знаменитістю, його всі боялися. На ринку щомісяця продавці мали сплачувати йому данину, збирали її і з яток та магазинчиків по всьому місту. До Латиша також зверталися по допомогу, коли потрібно було «вибити» борг чи розібратися з кривдниками. Якось Ілля був на ринку, коли почув, як перешіптувалися продавці, бо неподалік йшла юрба бритоголових молодиків і натовп перед нею завбачливо розступався. Тоді Ілля побачив кремезного молодика з голеною головою. Латиш йшов посередині, і на його шиї виблискував на сонці масивний золотий ланцюжок з великим хрестом. Краєм вуха Ілля чув, що боса бандитів звуть Ярославом, родом він звідкись з Прибалтики, тому і прізвисько таке має.
Коляне, ти зможеш поговорити з Латишем?
Ілля з надією дивився на друга. Микола помовчав, жуючи шматочок риби.
Я не можу поручитися за тебе, Ільку. Вибач, винувато промовив Микола.
І не треба! Ти зведи мене з ним, а там вже я сам якось розберуся!
Ти гадаєш, що я з Латишем на одній нозі?
Я благаю тебе: допоможи!
Хіба що на днях хлопці Латиша збиратимуть данину, то я можу спитати, як зустрітися тобі з їхнім босом. Але нічого не гарантую! Ти ж сам розумієш, що від мене нічого не залежить.
Дякую, друже! зрадів Ілля та потиснув йому руку. З мене для тебе та твоєї дружинитри сеанси кіно безкоштовні!
Обіцяєш?
Так!
Ловлю на слові! сказав Микола, допивши пиво.
А не платити Латишу не можна? запитав він тихо.
Ти що?! Усі платять! у тон йому відповів Микола. Втім, можеш не платити, але пропрацюєш кілька днів і все!
Що значить все?
Спалять усе з потрохами! Латишлюдина серйозна. То мені просити про зустріч чи вже в штани наклав? посміхнувся хлопець.
Не наклав, впевнено відповів Ілля. Ти ж пообіцяв!
Значить, зроблю! Не люблю тріпохвостів! відповів друг.
Розділ 9
Наталія зустрілася з Ірою, і подруги надвечір пішли погуляти в парк. Сонце неквапливо котилося за обрій, поступаючись місцем теплому безвітряному вечору. Денна спека відступала, даючи змогу людям бодай трохи від неї відпочити.
Наталія купила дві пачки пломбіру, і подруги знайшли вільне місце на лавці, щоб спокійно посмакувати морозивом.
Ледь відпрацювала сьогодні,пожалілася Ірина. Спека, на ринку людей мало. Як хто йде, то за купальником чи продуктами, а я стою зі своїми трусами, хай би їм грець, як телепень! Заробітків нуль!
То візьми вихідні, якщо торгівлі немає,порадила Наталія, лизнувши верхівку морозива, схожу на сніжну маківку гори.
Ти що?! Так хоча б за вихід заплатили. На хліб та пів кіло макаронів вистачило, пояснила дівчина. Дорогою купила пару помідорів, тож є що поїсти. А ти чого така кисла? Ніби ж є що на стіл поставити.
Щастя не тільки в їжі, і навіть не в грошах, зітхнула Наталія і розповіла про останню розмову з Іллею. Відчуваю, що він щось задумав, а на серці тривога. Боюсь, щоб кудись мій Ілько не вляпався.
Він не мала дитина, дасть собі раду.
Іринко, мені так тривожно! зізналася Наталія. Учора ввечері випадково почула розмову батьків. Мені було погано чути, але з уривків я зрозуміла, що вони хочуть завадити нашому з Ільком весіллю.
Батько в курсі, що ти при надії?
Так, мама йому розповіла, але він чомусь мені нічого не каже. Його мовчання так дратує! Краще б уже вилаяв чи що! А ще чекають на приїзд Вовчика Михайлівського, готуються до прийому. Я, звичайно, скучила за Вовкою, але не до нього зараз.
Ви з дитинства товаришуєте, а дитяча дружбато на все життя.
Наталія нічого не промовила на те. Вона згадала, як у дитинстві Вовчик її опікав, захищав від старших хлопчиків. Одного разу, коли вони гуляли у дворі, у Наталії один із хлопчаків відібрав відерце й розвалив усі її «пасочки» в пісочниці. Вона розплакалася, а нахаба сів на велосипеда, розсміявся і поїхав. Тоді Вовчик побіг за ним і наздогнав десь у сусідньому дворі. Наталія не знала, що там між хлопцями відбулося. Проте увечері до них додому прийшла незнайома жінка із сином, у якого була перебинтована голова, і почала голосно звинувачувати Наталію, що та обзивала її хлопчика поганими словами й нажалілася старшому другу, який відерцем розбив дитині голову.
Дівчинко, ти маєш вибачитися! волала тітка, тримаючи своє чадо за руку. Інакше я напишу заяву до міліції і тебе, і твоїх батьків посадять до тюрми!
Наталя й досі памятає ту злу тітку з рудим волоссям і величезними грудьми. Дівчинці вона здавалася страшною і грізною настільки, що Наталія розревілася від страху.
Я його не била! розплакалася вона. Це він мої «пасочки» розвалив!
Звісно, не била, але намовила іншого хлопчика. Я ще й до нього доберуся, але ти маєш вибачитися, бо підеш до вязниці! Зла тітка сварилася товстим пальцем перед носом дівчинки.
Я не хочу до вязниці! ридала налякана Наталія, розмазуючи сльози по обличчю.
Мама намагалася заспокоїти розлючену жінку, але марно. На щастя, повернувся додому тато. Він відіслав маму та Наталію до кімнати, а сам швидко утихомирив скандалістку, сунувши їй трохи грошей.
З роками дружба з Володею у Наталії міцніла. З ним було завжди цікаво, і вони завжди знаходили спільну мову. Зараз Наталя вперше задумалася, намагаючись згадати хоча б один випадок, коли вони сварилися, і не змогла. Він завжди був поступливим і врівноваженим, а ще розумним і цікавим. Останні роки вони бачилися рідко, зустрічалися, тільки коли Володя приїжджав влітку із-за кордону, де навчався. Після навчання він лишився там на рік на стажування, а тепер мав повернутися до міста і, як зрозуміла Наталія з підслуханої розмови батьків, хоче розпочати власну справу.
Альо, гараж! Ірина жартома штовхнула ліктем подругу. Ти де? Я тут! У тебе морозиво попливло!
Наталія здригнулася, повернувшись у реальність, доїла морозиво й витерла руки хустинкою.
Ходімо прогуляймося, запропонувала вона подрузі.
Вони ходили алеями парку, де було багато відпочивальників, але Наталія нікого не помічалаїї думки були далеко, поряд з коханим.
Розділ 10
Коли Микола сказав, що ввечері Латиш готовий вислухати Іллю, хлопець зрадів так, ніби тримав у руках виграшний лотерейний квиток.
Дякую тобі! потиснув він другу руку. Безмежно вдячний!
У призначену годину Ілля прийшов за вказаною адресою. Латиш призначив йому зустріч на другому поверсі ресторану, де розташовувався офіс. Туди Іллю провели охоронці. Вони ж доповіли про його прихід господареві, і хлопця запросили до робочого кабінету. За столом у шкіряному кріслі сидів Латиш. Чоловік був трохи старшим за Іллю, широкоплечий, спортивної статури, з пронизливим поглядом. Він був у чорній майці, а на передпліччі в Латиша Ілля помітив татуювання у вигляді черепа. На шиїважкий золотий ланцюжок з масивним хрестом, головаголена, а може, чоловіка спіткало раннє облисіння. Ілля, поки роздивлявся, розгублено тупцяв на порозі, чекаючи запрошення. Латиш перебіг поглядом юнака і втупився в масивний акваріум. Здавалося, що чоловік взагалі забув про присутність стороннього, аж раптом, ніби прокинувшись, різко повернувся до Іллі й кивком запросив хлопця сісти навпроти.
Як тебе звати? Хто ти? запитав Латиш.
Я? Ілля, невпевнено промовив юнак. Працюю автослюсарем. Ось
І що ти хотів від мене, Ілле, що працює автослюсарем?
Перепрошую, як мені до вас звертатися?
Я з тобою дітей не хрестив, тож, як усі,Латиш.
Я хотів би відкрити власний відеосалон, сказав Ілля, так і не наважившись назвати чоловіка Латишем. Тобто куплю відак, орендую приміщення, буду купувати касети з бойовиками, де Джекі Чан у головній ролі, а щееротику.