- Ти ж знаєш, про такі речі треба домовлятися, - зауважила мама, кинувши багатозначний погляд на тата, який, відсторонившись від розмови, пив каву, й додала після короткої паузи:З Раєвськими принаймні.
Вона Осадча,нагадав Юрко.
Мама права,нарешті втрутився тато.Хочемо того чи ні, але Лізападчерка Раєвського. Живе в нього вдома. І нам із тобою, Юрію Івановичу, дуже добре відомо, які там порядки й звичаї.
Не такі, як у нас.
То й що? Навіть якби все в Раєвських було простіше, до хворої людини просто так не ходять. Попередити треба.
Я саме збирався дзвонити Лізі!
Але вирішує не вона,відрізав тато й підкреслено акуратно поставив порожню чашку на блюдце.Я сам домовлюся з Раєвським. Принаймні спробую. Бо розумію твій інтерес.
Та який інтерес!Юрко насупився, щоки відразу почервоніли.
- Іване, ну тебе з твоїми жартами! - вставила мама.
І зовсім я не жартую,знизав тато плечима.
Слизьку для Юрка тему прикрив, вийшов до себе в кабінет, повернувся скоро, зігнув правицю в лікті, стиснув кулак.
Перемога!
- Що?
Йдіть, дозволили. Ліза чекає. Тільки недовго, ясна річ.
Бульдог радісно завихляв куцим хвостом, вуха знову стали сторчака.
До Лізиного дому не йшлибігли. Бульдог швидко перебирав короткими лапами, натягуючи твору, мов струну. Юрко, який завжди втримував собаку, тепер змушений був учепитися в ретязь обома руками, аби стримати активного пса. А щойно їм відчинили, Джентльмен так рвонув, що повід таки вислизнув. Юрко втратив рівновагу й незграбно впав на підлогу передпокоюпросто під ноги схожої на велику тичку Марти Ернестівни.
Фу, молодий чоловіче,прорипіла вона.Від вас аж забагато гармидеру. Тим паче, коли в помешканні є хвора. Навіть якби ніхто не хворів, така поведінка неприпустима.
- Вибачте, - буркнув Юрко собі під ніс, підводячись.
- І це все, що ви кажете, переступивши поріг?
- Добрий день, - звичайне вітання вимовив так, ніби знову перепрошував.
Ніхто тут не хворий!
Зі своєї кімнати вибігла Ліза, в теплих колготах, великих плетених шкарпетках і товстому светрі з коміром під горло. її довге волосся звично перетягувала простенька рожева стрічка. Трималася бадьоро, та все ж відчутно хрипіла.
Ліззі, це що таке! Негайно в ліжко!гримнула бонна.
Не звертаючи на неї уваги, Ліза спершу погладила бульдога, котрий активно ластився до неї, аж обслинився, потому привітно махнула Юркові.
Я не заразна. Це лише застуда. Пройде.
Ви легковажите, Ліззі!вперто правила своє Марта Ернестівна.Мало яку заразу принесуть із вулиці! Вам треба повернутися в ліжко!
А я в ліжку не лежала, я на дивані сиділа, ось!вигукнула Ліза.І це до мене прийшли, їм дозволили!
Отак себе поводитині!відрізала сухоребра бонна.
- Я нормально поводжуся! - обурився Юрко.
Тут широко прочинилися двері, під якими гімназист уже підслуховував один раз розмову свого батька з господарем дому, Аркадієм Раєвським. Він виріс на порозі, високий, не так худий, як стрункий чоловік, лисий, мов коліно. Густі чорні брови робили його не грізним, а кумедним. Хоча Юрко вже начувся від тата про те, який вплив і владу має Лізин вітчим, тож нехай потішна зовнішність не оманює.
- Марто, я ж просив! Я попереджав! У мене важлива зустріч, а дружина пішла у справах! Що тут за цирк із ведмедями!
Раєвський говорив, навмисне не дивлячись на Юрка. Зате сухоребра бонна їла поглядом так, що гімназист відчував його на собі фізично. Ліза далі пестила бульдога, не зводячи при цьому очей із вітчима.
А сам Юрко раптом прикипів до постаті, яка виросла за спиною Раєвського. Особа зі спокійною цікавістю спитала:
Боже, що тут у тебе коїться, Аркадію!
Виховний момент, Віталію,розвів той руками.Діти, чого ж ти хочеш. Все треба робити самому.
Не такі вже й діти,проказав Стрельцов, широко посміхнувшись і підморгнувши
Юркові. - Підлітковий вік тепер, кажуть, молодший. Але як був важким, так і лишається. Я так розумію, хлопчик і песик - друзі твоєї Лізи?
- Так, це мої друзі,наголосила вона.
- Навчіть хоча б цю людину гарної поведінки,Марта Ернестівна тицьнула в Юрка кістлявим пальцем. - Про бульдога говорити марно, собак дресирувати треба. Або присипляти.
Раптом Джентльмена ніби підмінили. Повернувся на голос Стрельцова, переступив лапами, тихо й погрозливо прогарчав.
Я йому не подобаюся,тепер Стрельцов підморгнув уже собаці.Не бійся. Я свій. Я не кусаюся.
Кажу жприсипляти треба!з вуст бонни це прозвучало переможно.Всі собаки колись сказяться, рано чи пізно! Добре, що цього звіра з дому прибрали. А привести його сюди ти дозволив, Аркадію!
Марта Ернестівна доводилася господарю далекою родичкою, тож дозволяла собі переходити на «ти».
Тихо, тихо, всі свої,стривожена Ліза погладила Джентльмена між вухами.Ми зараз підемо в мою кімнату і ніхто нікому не заважатиме.
Добре, коли діти спілкуються, а не сидять в Інтернеті,зауважив Стрельцов. - Нічого, вони не заважають. Тим більше, ми майже про все переговорили. Хлопчик з твоєю Лізою в одному класі вчиться? Давно його знаєш?
Юрко закусив губу.
Вони в різних. Знайомі не так давно, десь місяцьРаєвський нічого не запідозрив. Ніби з порядної родини. БатькоІван Туряниця, інженер, складні конструкції проектує.
А, чув-чув. Здається, знайшли іноземних партнерів. Ну, нехай гроші в Україну приходять. Сина тато на свою честь назвав?
Очі Стрельцова не сміялися.
Юначе, хоч тут покажіть манери. Назвіться, з вами хочуть познайомитись,знову влізла з повчаннями бонна.
Мене звати Юрій,вичавив гімназист.
Туряниця Юрій, Перша зразкова гімназія, правильно?перепитав Стрельцов.Дуже приємно. І, може, лишимо дітей, Аркадію?
Так-так, звісно,заметушився лисий.Є ще пара питань до тебе, Віталію.
Чоловіки повернулися в кабінет, щільно причинивши двері.
І ніхто, крім Юрка, не помітив, як Стрельцов зиркнув на нього через плече.
Тепер ворог розшифрував його. Знає, де гімназист вчиться й легко дізнається домашню адресу.
Що б сказав Назар Шпиг у такому випадку? Чорт забирай, нічого більше.
Розділ десятийТут біля гімназії усіх чомусь затримує поліція
Забратися геть хотілося не так само, а навіть більше, як прийти в гості.
Поява Стрельцова стала для Юрка Туряниці не прикрою несподіванкоюударом під дихало. Виявляється, їхній з відставним міліціонером головний ворогу чудових стосунках із Лізиним вітчимом. Що зовсім не кидає тінь на дівчинку, яка його відверто зневажає, останнім часом навіть не дуже приховуючи. Але Стрельцов напевне має якийсь вплив на Раєвського. Тепер знає про дружбу Юрка й Лізи. А цевразливе місце, як будь-яка дружба.
Повертаючись додому, гімназист із кожним кроком усвідомлював: кинувши вчора явний виклик Стрельцову, відтепер проти своєї волі поставив під загрозу Лізу. Хай не її життя, то вже перебільшення, проте спокійто вже напевно. Випадкова зустріч дала ворогу дуже сильний важіль впливу на Юпка, а через ньогона Назара Шпига. Бо до хлопця з собакою Стрельцов може ставитися несерйозно, натомість Шпиг для нього - супротивник серйозний.
Та поки Юрко вирішив нічого сищику не казати. Назар Захарович ні на що не вплине, нічого не змінить. Навпаки, може взагалі заборонити далі займатися пошуками Вогняного Змія й Пожежі. Дочекається, наприклад, Олеся Добрянського з фронту, і справою займуться його волонтери. Але ж не хто інший, як Юрко за короткий час роздобув їм чимало цінної та корисної інформації.
Ні, відходити вбік хлопець не збирався.
Робитиме, що мусить. На оголошення ніхто не відгукнувся, хоча ввечері пересвідчивсявоно зацікавило кількох десятків відвідувачів форуму. Це показували спеціальні позначки. Та Юрко не був таким наївним, аби кількість зацікавлених його збентежила. Він уже встиг чимало дізнатися про особливості людської натури. Втратити значокне сумувати з хвороби близьких чи оплакувати їхню загибель на війні. Та все-таки у масштабах Першої зразковоїце проблема. А отже, завжди знайдеться якась кількість тих, кого хворобливо цікавлять проблеми інших. Інтерес подібний до спортивного: адже над кимось нависнув меч покарання.