Ти тут усе знаєш. Веди назад.
Ніхто не знає, що зрозумів Джентльмен і чи почула тварина людину взагалі. Він просто потягнув носом-ґудзиком повітря, дзявкнув і подріботів на паралельну вулицю. Там безпомильно завернув у перший двір, і потім Юрко не фіксував маршруту. Лишень тримався за бульдогом, який вів його хай і кружним шляхом, алевпевнено.
Повернулися назад доволі швидко, іншою дорогою. На всьому шляху наздогнати їх спробував лише один волоцюга, що ладнав якісь свої справи в довколишньому буряні. На таких Юрко не зважав ніколи. Пробрався за Джентльменом крізь діру в старому паркані. Далі почав скрадатися обережно, перейшовши на ходу індіанських розвідників: ступав із пяти на носок, із пятина носок, і так далі, далі, далі вперед.
І все ж пес перший відчув чужого. Уже не стримував себе. Бач, нарешті дійшло, для чого його взяли з собою і яких дій чекають. Загавкав загрозливо, не ховаючись, і Юрко знову відчепив повідок.
Притиснувши вуха до голови, Джентльмен довів, що він лише з вигляду такий незграбний. Насправді ж уміє рухатися швидко, наче куля. Оббіг будинок, з шаленим гавкотом рвонувся всередину крізь дверну пройму.
За мить звідти долинув крик:
Забери собаку! Геть, кажу!
Юрко не рухався. Вкляк навпроти вікна з вибитою шибою, через яке сам тікав не так давно.
Той, хто прийшов по його гроші, дерся на підвіконня, відмахуючись ногою й поки що не помічаючи противника. Коли ж підняв голову і глянув перед собою, зустрівшись повним переляку поглядом, завмер на підвіконні.
А тоді незграбно звалився вниз назовні, зробивши свій вибір. Краще здатися людині, аніж собаці.
Зсередини над краєм підвіконня майнула голова бульдогаце Джентльмен підстрибував, намагаючись клацнути втікача зубами за зад, а чи й самому вистрибнути тим самим шляхом. Тим часом Чорна Рука звівся на ноги. Він тяжко дихав, але поволі опановував себе.
Забирай.
До Юркових ніг полетіли щойно залишені ним гроші. Але він навіть не поворухнувся, ніби не збирався підіймати свій скарб.
Дай пройти.
Юрко далі мовчав, свердлячи того, хто називав себе Чорною Рукою, нищівним і презирливим поглядом. Адже знав його таємницю, ще вчора розкусив. Нічого, окрім огиди, до нього не відчував. Хоч і читав, що ворогів варто поважати, проте не хотів.
Собаками цькуєш?видихнув той.Домовимось, Турянице.
Не домовимось, чарівний князю.
А доведеться.
Чорна Рука не чекав побачити тут ще когось. Здригнувся, озирнувся на голос.
З-за рогу будинку виступив Назар Шпиг.
1 Юрко, думаючи, що звик уже до його трюків, усе одно не міг пояснити собі: як це відставний поліцейський так швидко перевтілився з волоцюги на самого себе.
Тут звучать викриття й звинувачення
Як тебе звати?спитав Шпиг.
Голіцин,відповів замість нього Юрко, додавши після короткої паузи:Лев.
Не тебе питали!той, хто підписувався Чорного Рукою, наставив на Юрка палець, наче дуло револьвера.
У двір нарешті вбіг бульдог, але не гавкав, побачивши, що втікача спіймали.
Забери собаку,повторив Левко.
Не зачепить, стій спокійно,заспокоїв Юрко.
Я його вже бачив тут. Коли зустрів тебе з ним тоді в парку, але нічого не запідозрив.
Тю!вирвалося в Юрка.А що б ти запідозрив? Я ж був тут того ж дня, коли ти мене сюди викликав своїми погрозами. Хочеш виглядати всесвітнім злом, рухати світом, мов шаховими фігурами. Так ти собі все уявляв?
Не твоє діло, що і як я собі уявляю!
А ось і моє!Юрко мимоволі стиснув кулаки, зиркнувши при цьому в бік Шпига, але той не квапився переривати їхню розмову.Насправді тидрібний капосник. Мені б раніше про все здогадатися,продовжив Юрко, але я, бач, сам себе перемудрив! Пішов тим самим шляхом, що й ти. Зробив спершу ту саму помилку!
Яку помилку?
Стороженко. Чомусь усі вважають його здатним зрадити. А він просто такий, не зовсім компанійський. Якоюсь мірою навіть нещасний. Але товариство звикло вважати: раз хтось не з нами, той неодмінно проти нас. Ти теж не надто товариський,Юрко вклав у що фразу максимум ядучості, на яку був здатен.Але тому є пояснення. Ти ж у нас нащадок славетного роду. Родовід тебе і виказав.
Як то?
А так то! Стороженко довів, що він не зрадник. Тим більшене Чорна Рука. Не підкидав записки сам собі, аби відвернути підозру. Її показав мені ти. А ранішепідкинув Глібові. Для чого? Тобі ж нічого не загрожувало. Але ти вирішивз усіх, хто причетний до псування монітора, лише Стороженко може виявитися слабкою лапкою. Погано думаєш про інших, тому й зіграв па випередження. І Стороженкові заткнула рота моторошна, всесильна і всюдисуща Чорна Рука. Якої бояться більше, бо вона довела, що здатна на будь-яку підлоту.
Бульдог тявкнув, ніби погоджуючись із висновками хазяїна. Шпиг і далі мовчав, лиш за звичкою смикнув себе за краєчок вуса. Підбадьорений підтримкою, Юрко завершив викриття:
У собі я впевнений. Хто міг боятися свідчень Стороженка? Ти і Стьопа Мартишок. Але навіщо Шпалі підкидати записки. Він може не надто розумний і простий, наче двері, зате чесний у своїй простоті і навіть грубості. Він сильний, прекрасний хлопчику.
Досить мене так називати!
Не досить!вигукнув Юрко.Бо з нас усіх лише в тебе нема впевненості в собі, віри у власні сили! Хоч ти, Голіцин, по маківку наповнений вірою у власну значущість! Ти ж хвалився, що в тобі, окрім дворянської, ще й гетьманська кров течегетьмана Безпалого. Але зіпсований козацький рід Безпалих, як і Голіцини, триста років теж служив не Україні, а російському цареві! Безпалі продалися за почесті, землі, шляхетні чини, грамоти, хутори й кріпаків! Тож насправді Безпалі з діда-прадідазрадники і паршиві вівці.
Закрий свою пащеку!
Лев, стиснувши кулаки, ступив до Юрка.
Е-е, півні!вирішив нарешті втрутитися Шпиг.
Бульдог загарчав. Саме це змусило Голіцина трохи охолонути.
Язика прикуси,мовив уже тихіше.
Я можу мовчати. Але це нічого не змінить. Твій прапрадід отримав за вірну службу російській короні поганеньке помістя під Києвом. Не як нагороду за службу, це так його втішили. Він образився, тому й дзвонив про свої досягнення всюди, де міг. Не так справжні чесноти, як вигадані. Потім і Безпалі, і частина Голіциних почали служити вірою і правдою царським наступникамбільшовикам. Нарешті, вже в наші часи, твій батько робив усе можливе й неможливе, щоб отримати державну посаду в Києві. Мій тато начуваний про це... Проте посада ця нічого доброго йому не принесла. Мабуть, Безпалим за зраду трьохсотлітньої давнини справді щось пороблено, як каже моя бабуся. Нас усіх ти зневажаєш, тому й стежиш за всіма потай. Вишукуєш чужі грішки. Тішишся, якщо знаходиш гнилішого за тебе. Хоч насправді помилки роблять усі, помилкаще не злочин. А ось зрадазлочин. Тизрадник по крові, боїшся гніву товариства, через те зраджуєш потайки. Так і зявилася оця Чорна Рука.
Шпиг кахикнув.
Я надто довго слухаю вас, хлопята. Час іде.
Ти, Івановичу, пречудово знаєш, що мене інше цікавить.
І все ж я закінчу.
Бачив би хтось зараз Юрка Туряницю збоку.
Зі старшими хлопець майже ніколи не погоджувався, особливо вдома. Але при цьому жодних нечемних вибриків собі не дозволяв. Завжди обережно запитував: «Можна, я скажу?», не забував про «будь ласка» і «дякую». Але тепер наче підмінили хлопця: сказаввідрізав, різко і категорично. І Шпиг, на власний подив, лише мовчки кивнув. А Юрко тим часом не говоривкидав слова в лице Голіцину, шмагав того словами, наче різками.
Ти гендлюєш усім, що можна продати. Тягнеш з дому, бо знаєшнічого воно тепер не варте. Не здивуюся, якщо за кожною твоєю оборудкою стоїть шахрайство. Але ти перейшов межу, Голіцин. Ти залякуєш, погрожуєш, шантажуєш, витрушуєш у такий спосіб останнє. Я гроші довго збирав. І чесно хотів купити в тебе старий годинник, який, підозрюю, ти стибрив удома. Кілька днів тому ти переконався: в мене ці гроші ще лишилися. Тож знову вирішив їх вимагати. Годинник впариш ще комусь. Абоне впариш, він буде приманкою. Отже, кожен наступний покупець - нова жертва Чорної Руки.Бо твоєю жертвою, заздріснику, стає кожен, хто має гроші. Ви, Голіцини, три сотні років цінуєте лише їх.
Визнаю. Спалився,буркнув Лев.Мене збісила та дівуля в парку, в неділю!
Ляпнувпошкодував. Юрко прочитав це на розпашілому обличчі супротивника. Та все ж додав останній пазлик до розкиданої мозаїки:
Дівчину звуть Ліза! Вона знала про твоє походження, і все одно не захотіла гуляти з тобою. Вона обрала мене на зло своїй церберці! Я бачив її вдруге в житті! Але твоє самолюбство це зачепило, ось чому ти знову прислав мені свою чорну мітку! Ти відповіси, Голіцин! Перед усіма! А поки що я сам тобі писок натовчу!
Тут Шпиг рішуче виступив уперед, став між гімназистами.
Таки справді час відповідати. Але ти, Івановичу, й пальцем мені свідка не зачепиш. Ніхто про нашу розмову не дізнається.
Усі знатимуть!уперто правив своє Юрко.
Ніхто!гримнув відставний міліціонер.На карту поставлено долю ні в чому не винної людини! І якщо він,товстий короткий палець тицьнув у бік Голіцина,зараз почне варити воду й торгуватися, усі мої зусилля полетять під три чорти!
Розвернувшись до Лева, Шпиг немов забув про існування Юрка і бульдога. Поклав руки Голінну на плечі, уважно подивився в очі. Заговорив неквапом, розважливо, карбуючи кожне слово:
Слухай мене, Левку. Я можу звати тебе Левком, юначе?
Голіцин мовчки кивнув.
Ти заплутався, Левку. Ти й сам це зрозумів. Ти нікому не повертатимеш видурених грошей. Тебе ніхто в класі пальцем не зачепить. Але ти більше не будеш гратися в оцю свою Чорну Руку. Ценаша домовленість і моя тобі плата за свідчення.
Ви про що?
Я хочу знати, хто зарізав Яшку Зозулю.
Не знаю я ніяких Зозуль!
Вірю, що не знаєш. Зозуля з гімназистами справи не мав. Це той чоловік, якого тут убили, коли ти ховався. Що чув, кого бачивкажи.
Мене тут не було, коли його вбивали!
Тепер Шпиг глянув на Юрка через плече, підніс угору пальця.
О!Шпиг знову націлив пальця на Голіцина, тицьнув у груди.Тобто, виходить, що ти таки знаєш, коли його вбивали. І ось цього собаку ти тут бачив, бо впізнав. Сам щойно бовкнув. Пес бігав отут саме в той момент, коли сталося вбивство. На собаку вбивця й жертва не зважали. Не до того. А ти, Левку, сидів і чекав свого товариша з відкупом, задля того прийшов сюди раніше. Та замість Юрка Туряниці сюди зайшли двоє чоловіків. Один з них ударив ножем другого. Ти принишк, Левку, боявся поворухнутися. Брехатимеш далідушу витрясу.
Руки Назара Захаровича взялися за відвороти куртки Голіцина.
Зібрали їх у жмені.
Струснули.
Рикнув бульдог.
Я нічого не бачив!заволав Лев.Не бачив!
Але чув?
Чув! Коротку сварку! Один щось вимагав, а той не давав, товк про гроші й документи! Потімкрики, матюки, боротьба! І все! Я почекав трохи і втік! Боявся, щоб пес мене не виказав!
Що ти чув? Як ті двоє називали один одного?!
Зозуля!
Знаю! Хто другий?!
Сопля! Сопля! Пустіть уже! Більше нічого не знаю!
Шпиг розтиснув руки.
Легенько відштовхнув полоненого.
Витер спітнілого лоба тильним боком долоні.Ну ось і всемовив, полегшено зітхнувши.
Тут Шпиг дає гімназистові по шиї
Спершу Юрко образився на Шпига.
Потім образа меншою не стала, проте перемогла цікавість. Гімназист не збирався йти додому, не дізнавшись, чим уся ця історія нарешті закінчиться. Бо Голіцина він змушений був відпустити. Ще й пообіцяв уголос, при Назарові Захаровичу: таємницю збереже, з голови падлючого князя жодна волосина не впаде. Тож подався за відставним міліціонером кудись углиб Подолу. Пес дріботів поруч, без повідка, намагався не відставати.
Шпиг не гнав від себе почет. Навпаки, сприйняв хлопчика й собаку як належне. Нічого не казав, аж доки дісталися до початку Костянтинівської. Тут він спинився і нарешті порушив мовчанку:
Йшов би ти додому, Івановичу. Вже, бач, Сіріє. Батьки спохопляться.
Нічого. Я часто так гуляю. Вони звикли.
Дмешся на мене?
Дмуся.
А що я мав з ним робити? На палю почепити? За каркі в тюрму?
Я дав слово його не чіпати. І він тепер ви крутиться.
- Як не цю гидь робитиме, то іншу. Я знаю цю породу, - зітхнув Шпиг. - Рано чи пізно хтось писок йому таки натовче. Як не ти, то інші Не подивляться, що воно з князів.
Заспокоїли.
Але найближчим часом воно нікого не чіпатиме. Сидітиме мишею. А мені лишилося Соплю знайти.
Це прізвище?
Прізвисько. Аркадій Сипливець він. Знаю його ще з часів міліцейської служби. Вуличний грабіжник, гопник. Постійно носить ніж. Тепер думаю, пістолет так само.
Голіцин не міг переплутати?
Прізвисько не рідкісне,погодився Шпиг.Знаю ще двох, до кого ці «соплі» причепили Але один у тюрмі,кивок у бік в'язничних мурів, що бовваніли в сутінках,а інший у бігах До того ж Аркаша Сопля справді має виходи на тих, хто робить фальшиві документи. За моїми даними, вони із Зозулею були не найкращі друзі та все ж досить добре знайомі. Щось підказує мені, Івановичу: щоденник гімназиста забрав саме він. Через це й сварка в них сталася, через цю реліквію Сопля й зарізав Зозулю. Пронюхав від того про цінність украденого. Зозуля, гадаю, торгувався зі Стрельцовим. Боявся ного, тож вирішив зникнути, зробити нові документи. Вийшов на Соплю, той дізнався, що до чогоі вирішив сам заробити.
Думаєтеще не продав?
Може,кивнув відставний міліціонер.Але товар специфічний. На нього є лише один покупець. Він сам шукає реліквію, і двічі не платитиме. Тим більше, вбивцю не шукаютьзамість Соплі Олеся посадили.
Тим часом осінній вечір упевнено проник до Києва. Стало трохи прохолодніше.
Тобі вже час додому,повторив Шпиг.Далі я вже сам. Десь тут, на Подолі, його лігво. Притягну справжнього вбивцю за шкірку в поліцію. Олеся звільнять.
Я з вами,рішуче сказав Юрко.Я ж вам допоміг, і ви це визнали.
Поруч заворушився Джентльмен, гавкнув, нагадуючи про себе.
допомогли,швидко виправився гімназист.І проганяти нас зараз не по-товариськи.