Ось у таких кольорах вимальовувалася не зовсім оптимістична перспектива можливості заглянути в сиве минуле нашої рідної землі. Але неймовірне бажання і наполегливість брали гору над відчаєм. «Історію не можна стерти із памяті живого народу», десь у глибині нашої свідомості пульсувала живильна і обнадійлива думка.
Хоча у ту мить нам не хотілося шукати реальні першопричини, які стали б підтвердженням здогадів, у тому числі не було намірів ламати голову над питанням: «Якими ворогами це було зроблено і навіщо?» Насправді хотілося знати, що відбувалося на наших землях у дохристиянський період і яким чином здійснювалася заміна споконвічних вірувань на нові, які сьогодні є нам рідними і близькими, а на ті часи були далекими і незрозумілими нашим предкам? Адже несла у душі наших предків хаос і нерозуміння, навіть у певному сенсі руйнування старого споконвічного закону. Так завдяки чому нова релігія перемогла стару, вирвавши її глибоке коріння із самого серця вірної людини? Те коріння, яке приживалося довгими віками на наших прадавніх землях?
Не почерпнувши достатньої інформації із вітчизняних літописів, ми змушені були розпочати дослідження давніх закордонних, чужинських історичних джерел. І тут колосальну роботу провела моя донька Катерина, вона як молодий історик взяла на себе великий обсяг дослідження архівних документів, у тому числі і доступні інтернет-видання. Саме вона відшуковувала, співставляла різні джерела, знаходячи невідповідності або суперечності в нашій історії.
Більше ніж упевнений, що без талановитого історика із самобутнім поглядом на часи минувші Катерини Макарук ця робота не була б такою, якою вона є. Саме Катруся вдихнула часточку життя у цей твір.
Першими частково були опрацьовані старовинні скандинавські рукописи. У них нас вразив детальний опис багатьох подій у землях Київського князівства, яке скандинави, небезпідставно, вважали близьким, а в деяких випадках родинним. Було віднайдено багато неймовірних речей про життя княжої верхівки, та багато, хоч і суперечливих, свідчень найманців, із яких переважно складалися великокняжі військові дружини. Виявляється, на теренах наших земель існувала, протягом десятків століть, потужна супердержава, яку поважали і з якою рахувалися всі правителі стародавнього навколишнього світу.
Правда, аналізуючи хроніки тих подій з точки зору північних варягів, враховуючи імена героїв-вікінгів, довелося важко розбиратися і вникати у сутнісний зміст скандинавських літописів, адже не так легко було зрозуміти, хто куди і по що ходив воювати у різні напрямки внутрішніх та зовнішніх завоювань.
Мізки «закипали» від пригод вікінгів у землях Гардів, але робота упевнено просовувалася вперед. Хоча коли ми вивчили частину матеріалів, стали зрозумілими послідовні події декількох періодів, але загалом картина не стала набагато яснішою, тому що скандинавські літописи в деяких місцях суттєво суперечили «Повісті минувших літ». У такому випадку нічого не залишалося, як сідати і додумувати, який документ пише не зовсім правдиві ймовірні здогадки, а в якому є та зернина, яка може дати паросток до розуміння правдивого розвитку тих, таких суперечливих подій.
Після опрацювання тієї частини скандинавських літописів, де згадувалася країна Гардарики, ми перейшли до вивчення стародавніх візантійських літописних джерел, які мали остаточно розвязати наші непросвітлені очі. Відкрити, засвітити промінь правди нашої далекої минувшини. Ось тут ми вперше зрозуміли, що історія вчинила несправедливо із багатьма видатними особистостями тієї епохи. Візантійці описали приблизний сценарій, яким мав розвиватися історичний хід подій. Але за дивним збігом обставин задумане не вдалося.
Саме із стародавніх джерел можна розгледіти і розпізнати візантійських правителів, які показали себе у всій красномовній підступності і готовності платити будь-яку ціну за досягнення своїх цілей. Але, як виявилося зі старовинних джерел, всім підступним планам візантійських греків щодо Київської держави двічі судилося бути проваленими з незрозумілих причин, які не мають логічного пояснення. Зрозуміло, що до череди стрімких історичних подій, які завадили здійсненню грецьких підступів, могли долучитися невідомі і незрозумілі вищі, надприродні сили, ставши на захист інтересів наших рідних земель.
Опрацювавши частину візантійських літописів, можна було вималювати ймовірну сюжетну лінію тих подій. І ось тут, коли ми зрозуміли, що наші історичні події абсолютно не поступаються драматизмом і цікавістю аналогічним подіям в інших державах, у нас виникла думка: «Хоч частково слід спробувати заглянути за завісу минувшини і спробувати відхилити, розігнати ту пелену, яка приховала від нас імовірну дійсність. Нехай весь світ знає, що наша історія є не менш величавою, драматичною, трагічною історією, яку нам варто зрозуміти, усвідомити, відкрити для себе під іншим кутом, лиш для одного: щоб знати, як жити далі. Щоб зрозуміти, яку державу слід будувати у майбутньому».
Ось так виникла ідея систематизувати весь досліджений матеріал і написати книгу про часи двовіря в Україні. Коли вже почалася робота над романом, ми, зводячи накопичену джерельну базу в єдину сюжетну лінію, зрозуміли, що в одній книжці висвітлити весь опрацьований матеріал неможливо. Так, вибудовуючи хронологічне дерево подій, доводилося розширяти географію та часові рамки тих історичних звершень, які вражали нашу уяву своєю безкомпромісністю і відчайдушністю.
У результаті на сьогодні планується написання пятьох повноцінних, у деяких моментах незалежних історико-літературних творів, які будуть обєднані в одну епопею давньої пори: «Прокляття волхвів».
Першим твором став роман, з якого починається все епохальне дійство на теренах нашої батьківщини: «Князь-варвар: хроніки тих часів».
У романі висвітлені основні події, які передували хрещенню тодішньої держави, яка в ті часи панувала на теренах набагато більших, ніж теперішня Україна. На теренах, які до цих пір ще тримають міць наших могутніх предків.
Серед головних персонажів романуродина переяславського боярина Добромира Поклінного, який є головним героєм роману «Добромир». Багато у чому хід історичних подій буде відображатися на долях членів саме цієї родини. Саме Добромир і його нащадки будуть іти сюжетною лінією, поряд з іншими героями, опиняючись на вістрі історичних перипетій.
У другому романі-епопеї «Прокляття волхвів», який має робочу назву «Імператор-хрестиянин: хроніки тих часів», всі події відбуватимуться на теренах Візантійської імперії. Важкий час для імператора Василя ІІ, він в очікуванні або смерті, або порятунку із Києва. За порятунок імператор дає обіцянку своєму Богові
У цьому романі, поряд із новими героями, ми побачимо тих самих героїв, звитяжців нашої рідної землі, які фігурують у попередньому романі. Вони продовжують вершити нашу з вами історію.
Третя книга«Хроніки повсюдної війни» складатиметься із двох частин. У першій висвітлюватиметься хід жорстокого придушення великокняжими дружинними військами повстання у Візантії. Звитяга наших воїнів, пролита кров. Чи пролита вона не надаремно? Рідна кров на чужинський землі, чужинська кров на рідній землі.
Друга частина оповідатиме про завоювання і знищення Великим князем київським Володимиром Святославовичем православного Херсонесуяк кривава помста візантійським імператорам за обман і підступ. Помста за приниження Великого князя київського, того, хто звик отримувати те, що йому насправді належало. Зрада, помста, підступ, перемога і крок у невідоме майбутнєголовні сюжетні лінії цієї частини роману.
Четверта книга«Принцесадружина варвара». В цьому романі буде детально описано одруження Великого князя Володимира на візантійській принцесі Анні та наступне криваве хрещення Києва. Буде змальована доля жінки, яка фактично забута історією, хоча саме Анна зробила найвагоміший внесок у те, що на цю, рідну нам, землю прийшов новий Бог. Прийшов і докорінно змінив життя і долю наших предків. У думках називав героїню Анна Рівноапостольна, тому що дуже хочеться відновити історичну справедливість щодо цієї жінки, принцеси, яку принесли у жертву рідні брати, розплатившись нею за своє спасіння і використавши її у своїх підступних планах щодо наших земель.