Що ж, друзі, нарешті ви зможете подивитися, якого кольору очі у Сьюзан.
Він із розумінням ставився до проблем зі слухом містера Дейла і кожну свою фразу повторював по кілька разів.
Аманда, яка була на сьомому місяці вагітності, набридала йому купою запитань щодо дитини і він на всі відповів! («Колиска непотрібна, можна використовувати шухлядку комода. У дитячому візочку теж немає необхідності. Високий стілець? Та навіщо?»).
Надзвичайно ввічливо він обговорив справи у будівельній компанії Вітшенків, поспілкувавшись не лише з батьком, а й з Дженні, яка працювала там теслею, і навіть зі Стімом. Він уважно вислухав детальні розповіді Стіма про роботу. («Клієнт замовляє шафу від підлоги до стелі, розумієш. Ми прибираємо усі перегородки і тут він кричить: Почекайте!»)
Еббі нагодувала дитину, почекала, поки вона відригне, а потім замінила мініатюрний підгузок.
Виявилося, що у Сьюзан пухкеньке підборіддя, акуратні губи та блакитно-сірі оченята. Еббі передала дитину Реду, який спершу був переляканим і спантеличеним, але потім міцно притиснув дитину до грудей і тихенько вдихав запах маленької маківки.
Коли Денні повідомив, що він не може лишитися на ніч, усі сприйняли це з розумінням. Еббі швидко спакувала залишки індички для Карли та її матері, а Ред підвіз сина до станції.
Не зникай, сказав Ред йому на прощання.
На що той відповів:
Не буду, скоро побачимося.
Денні часто так говорив, але ці слова нічого не означали. Проте цього разу все було по-іншому. Можливо, через те, що він став батьком. Можливо, він почав усвідомлювати важливість родини.
Як би там не було, Денні повернувся до них на Різдво лише на день, але все-таки! і привіз із собою Сьюзан і Карлу.
Сьюзан уже виповнилося сім тижнів, вона реагувала, коли до неї говорили, повертала маленьку голівку і посміхалася, від чого на щічці зявлялася маленька ямочка.
Карла поводилася чемно, хоча було помітно, що вона зовсім не намагалася справити позитивне враження. Вона була одягнена у джинси і футболку, тому Еббі, яка дуже старалася стриматися, залишилася у джинсовій спідниці і вирішила не переодягатися до вечері.
Карло, я можу запропонувати тобі келих вина? запитала у неї Еббі. Так добре, що ти не на грудному вигодовуванні! Можеш пити все, що хочеш.
Її доньки обмінялися здивованими поглядами: мама переходить межу. Однак і вони намагалися справити гарне враження, тому хвалили все, що змогли помітити у Карлі, навіть її тату з іменем собаки на запясті лівої руки.
Уся сімя зійшлася на думці, що зустріч пройшла добре. І оскільки Денні почав приїжджати щомісяця, усі вирішили, що він теж так вважає. (Він приїздив без Карли, бо вона працювала перейшла на нову роботу у мережу фаст-фудів. Вони обоє звільнилися з бару, але його робочий графік був більш гнучкий.) Сьюзан уже навчилася сидіти, їла більш-менш нормальну тверду їжу, уміла повзати. Іноді Денні залишався на ніч. Він спав у своїй кімнаті, а маленька Сьюзан у манежі, який із давніх часів берегла Еббі.
Аманда на той час уже народила Елізу, і всі мріяли про те, як двоє дівчаток зростатимуть разом і будуть найкращими подругами.
А потім Денні образився на те, що одного разу сказав йому батько. Було літо, усі обговорювали подорож до моря у пляжний будиночок. Денні сказав, що він зможе приїхати разом зі Сьюзан, а у Карли не вийде, бо вона має працювати.
І тут Ред зауважив:
Як так виходить, що тобі ніколи не потрібно працювати?
Ось так, відповів Денні.
А Карлі потрібно?
Саме так.
Я не розумію, Карла ж її мати?
Так. І що?
Еббі та Дженні були присутні при цій розмові, й обидві відразу замовкли. Вони почали мовчки очима показувати Реду, щоб той припинив. Але він продовжував:
Денні, у тебе є робота?
А тебе це стосується?
Тут Ред замовк, як це було помітно, через силу. Трохи згодом Еббі запитала, чи потрібна допомога з манежем, але Денні відповів, що не залишиться на ніч. Він поводився дуже любязно і поїхав від них без будь-яких натяків на образу.
І після того зник на три роки.
Перші кілька місяців вони нічого не робили, намагаючись не звертати уваги. Але у день народження Сьюзан Еббі зателефонувала Денні на той номер, що останнім висвітився на їхньому визначнику. (Батьки таких людей, як він, можуть працювати секретними агентами).
Ред, удаючи, що він чимось зайнятий, ходив поряд із байдужим виглядом.
У відповідь на дзвінок Еббі почула незнайомий голос, який сповіщав про те, що цей номер вимкнений.
Здається, вони переїхали, сказала Еббі Реду, який зявився у дверях.
Мабуть, вони переїхали у більшу квартиру, з окремою кімнатою для Сьюзан.
Однак хвилювання лише посилилося, тому через якийсь час Еббі вже телефонувала у довідкову, розшукуючи Денніса Вітшенка. Проте такої людини там не знайшли.
А пошукайте Карлу Вітшенк, попросила вона, нервово поглядаючи на Реда.
Не може бути, щоб вони так скоро розлучилися, думала Еббі. Але після багатьох марних спроб, вона поклала слухавку і з сумом вимовила:
Тепер нам лишається чекати, поки він сам сконтактується з нами.
Ред кивнув у відповідь і вийшов.
Ішли місяці, а потім і роки. Сьюзан, мабуть, уже навчилася ходити і розмовляти. Дивовижний вік, коли мова дитини розвивається у геометричній прогресії, і кожен день вона вивчає щось нове. Вік, коли діти, як губки, вбирають у себе все почуте, і Вітшенки це все пропустили.
Дженні народила первістка Деббі ще після останнього візиту Денні. І той факт, що їхні двоє онуків зростають разом, лише нагадував про відсутність Сьюзан.
А потім настало 11 вересня, й Еббі ледь не збожеволіла від хвилювання. Звичайно, уся сімя переживала, але Еббі, вона ж матір і бабуся, переживала найбільше. Хоч, як їм було відомо, Денні не працював у Всесвітньому торговому центрі, тому вони переконували себе, що з ним усе добре.
Так, добре, погоджувалась Еббі, але легше від цього не ставало. Наступні два дні вона фанатично дивилася телевізор, і вся сімя вже не могла бачити, як падають ті дві вежі.
Потім Еббі почала вигадувати причини, з яких Денні міг бути там. Адже ніхто не може передбачити поведінку Денні, він так часто змінює роботу!
Або якщо він просто проходив повз і його зачепило? Вона почала вірити, що відчуває, нібито з ним щось не так. Точно щось трапилося.
Мабуть, їм варто зателефонувати Єлені.
Кому? запитав Ред.
Матері Карли, памятаєш? Я забула, яке у неї прізвище?
Я, чесно кажучи, навіть і не знав!
Але ти повинен згадати, допоможи мені.
Люба, мені здається, ми навіть не знали її прізвища!
Еббі за звичкою почала швидко ходити витертим персидським килимом.
Єлена Еббот, ні Адамс Армстронг, бурмотіла вона собі під ніс і знов повторювала: Єлена Бебкок Беннет Браун (тепер Еббі почала підбирати прізвище за алфавітом).
Але нас точно представляли одна одній. Денні представив нас, він точно називав її прізвище.
Необовязково, наскільки я знаю Денні. Дивно, що він узагалі нас познайомив, але якщо так, то він, швидше за все, сказав: «Єлено, це мої батьки».
Еббі не було що на це відповісти, адже це справді було у стилі Денні, тому вона лише продовжила ходити по кімнаті.
Раптом вона зупинилася і сказала:
Офіціантки! Так, на весіллі були інші офіціантки.
Так... відповів Ред. Але їхніх імен я також не памятаю.
Ні, вони називали її якось я не можу згадати. Місіс Єлена якось Я точно памятаю, мені ще здалося, що вона дуже соромязлива для свого віку, оскільки просила всіх називати її на імя.
На якусь мить Еббі здалася, вона стомлено присіла на ліжко і прошепотіла: «Зрештою, колись я згадаю».
Еббі завжди пишалася своєю феноменальною памяттю і тому була впевнена, що згадає прізвище.
Треба просто не зациклюватися і точно згадаю.
Еббі лягла у ліжко, за звичкою розправила простирадло і повільно заплющила очі. Ред ліг слідом за нею, вимкнув лампу і швидко заснув. Однак посеред ночі він прокинувся від того, що дружина штовхала його ліктем, промовляючи: «Карлучі!».
Га? Що?
Я згадала, як офіціантка зверталася до неї! «Місіс Карлучі, я можу принести вам ще випити?» І як я могла це забути? Карла Карлучі: алітерація, чи як там це називається. Я згадала, коли ходила у туалет.