Денні мав пряме чорняве волосся, як у всіх Вітшенків, вузькі блакитні очі, проникливий погляд та витончені риси обличчя. Шкіра була трохи темнішою, ніж у інших, тому все це естетично гармонувало. Але було у його обличчі щось таке якісь неправильні лінії чи асиметрія що заважало йому бути по-справжньому привабливим. Люди, які відмічали його красу, робили це із запізненням, дивуючись власному відкриттю і пишаючись своєю проникливістю.
Денні зявився на світ третім. На той час Аманді виповнилося девять років, а Дженні пять. Можливо, хлопцю було складно мати двох старших сестер? Принизливо? Чи страшно? Дівчата були дуже самовпевненими, особливо Аманда, яка любила командувати.
Але від уваги Аманди Денні вдалося легко відкараскатися, а з шибайголовою Дженні він завжди був лагідний. Тому тут не було жодних тривожних дзвіночків. Але Стім!.. Він зявився, коли Денні виповнилося чотири роки. Можливо, у цьому криється причина. Стім був дуже хорошою дитиною. Таких дітей можна часто помітити на вулиці чи дитячому майданчику: слухняний, із мяким характером йому навіть не треба було старатися.
І не те щоб Денні був поганим хлопчиком. Зовсім ні! Часом він був щедрішим від усіх трьох. Якось він обміняв свій новий велосипед на кошеня, намагаючись втішити Дженні після смерті її улюбленої кішки. Денні ніколи не дражнив інших дітей і не влаштовував істерик.
Проте він був занадто стриманим і мовчазним. Інколи він настільки заглиблювався у себе, що його обличчя завмирало і ніхто не міг достукатися до нього. Здавалося, Денні переживав внутрішній спалах гніву, злість вирувала всередині, заморожуючи його. Ред у таких випадках зазвичай просто махав на нього рукою і йшов геть, хоч Еббі не дозволяла йому цього. Вона просто повинна була допомогти. Вона завжди хотіла, щоб її близькі були щасливими.
Одного разу у продуктовому магазині, коли Денні невідомо чому був сумний, із магнітофону залунала улюблена пісня Еббі «Гарні вібрації». Вона почала підспівувати, схопила Денні за руку і почала танцювати навколо нього. Син відреагував неочікувано: він розвернувся і мовчки пішов до відділу супів, засунувши руки до кишень і не озираючись на матір. Вона просто хотіла пожартувати, а Денні зробив із неї дурепу, дивився на неї, наче на божевільну!
Йому було лише девять чи десять років у такому віці син зазвичай не соромиться своєї матері. А Денні соромився із самого дитинства. Еббі казала, що він поводився так, неначе вважав, що йому дісталася неправильна мама, і вона не може бути йому рівнею.
Ред намагався її втішити, і його улюбленою фразою була: «Не вигадуй дурниць, кохана». Так-так, Еббі знала, що це дурниці. Вона мала на увазі інше, не те, як це прозвучало.
Еббі періодично телефонували вчителі і просили прийти у школу, щоб поговорити про сина. Темою розмов завжди була неуважність, лінь або легковажність Денні, але аж ніяк не відсутність здібностей.
Насправді, після третього року навчання Денні перевели на один клас вперед, вважаючи, що йому під силу виконувати більш складні завдання. Але це виявилося великою помилкою, оскільки так він став ще більш замкнутим. Кілька друзів, яких він мав, справляли сумнівне враження це були хлопці не з його школи і щоразу, коли вони зявлялися у їхньому домі, усі почувалися незручно.
Часом бували моменти просвітлення. Якось він переміг у науковій олімпіаді: розробив упаковку для курячих яєць. Упаковку з яйцями можна було кидати як завгодно далеко, і яйця не розбивалися.
А одного літа він дістав валторну, яку не чіпав ще з часів початкової школи, і почав завзято грати на ній протягом декількох тижнів. Із-за зачинених дверей кімнати годинами звучало сичання, дудіння, перекручування версії першого концерту Моцарта. Він грав то запинаючись, то без упину, аж поки Ред не починав тихенько собі під ніс проклинати все на світі. Еббі лише гладила руку чоловіка, намагаючись заспокоїти: «О, усе могло бути набагато гірше. Могли бути Дупло-серфери» (улюблений гурт Дженні на той час).
Мені здається, що це чудово, коли у дитини є захоплення, продовжувала Еббі, і коли Денні робив паузу, щоб підібрати правильну ноту, вона мугикала у такт музики, підтримуючи його у такий спосіб.
Уся сімя встигла вивчити концерт напамять, оскільки коли Денні не грав, він обовязково вмикав оригінал і слухав його впродовж кількох годин. Однак щойно він вивчив першу частину твору, відразу ж втратив до нього інтерес. Згодом він розповідав усім, що валторна це дуже нудно.
Слово «нудно» стало його улюбленим: нудний табір для футболістів (до речі, він кинув це заняття через три дні після того, як почав), потім теніс і команда з плавання.
Можливо, нам не треба втручатися, казав Ред, і не радіти надміру щоразу, коли він виявляє інтерес до чого-небудь.
Ми його батьки! А батьки повинні радіти, завжди відповідала Еббі.
Денні намагався пильно охороняти особисте життя інколи поводився так, наче йому є що приховувати. При цьому сам він був завзятим пронозою, від якого нічого не можна було приховати. Він читав особистий щоденник сестри і приватні робочі файли матері. На столі він тримав підозріло ідеальний порядок, а всередині шухляд творився безлад.
У підлітковому віці у Денні почалися проблеми з алкоголем, прогули школи, куріння марихуани, а може, і ще чогось, на жаль, батьки про це не знали.
Майже щодня біля їхнього будинку зупинялися старі побиті автомобілі з сумнівними хлопцями за кермом. Вони сигналили під будинком і кричали: «Гей, чуваче, виходь, поїхали!». Двічі Денні потрапляв у неприємності з поліцією через керування авто у нетверезому стані без посвідчення водія або з підробленим посвідченням особи. Стиль його одягу був зовсім не підлітковий: старі плащі з блошиного ринку, брудні мішкуваті твідові штани, склеєні скотчем кросівки. Волосся завжди було масним, а ще його постійно супроводжував затхлий запах від ношеного одягу. Він нагадував безхатька. «У цьому була іронія, казала Еббі Реду, такий вигляд мав кровний член сімї Вітшенків, що пишалася своєю клановістю, однорідністю й особливістю».
Пізніше обидва сини почали працювати неповний день у родинному підряді Вітшенків будівельній фірмі. У Денні справи йшли непогано, але були проблеми з клієнтами. Жінці, яка кокетливо сказала: «Мені здається, що я перестану вам подобатися, коли скажу, що знову передумала стосовно кольору фарби», він відповів: «Із чого ви взяли, що взагалі мені подобалися?»
Натомість Стім завжди був уважним до клієнтів, повністю віддавався роботі, часто працював допізна, цікавився новим і виявляв інтерес до наступного проекту.
Щось повязане з деревом, благав він. Йому подобалося працювати з деревом.
Денні виробив власну манеру спілкування зверхню та глузливу. Коли Стім просив спортивні журнали, Денні відповідав: «Звичайно, приятелю, тримай» або «Як скажеш, Ебіґейле». Під час вечері на честь дітей-сиріт, на яку приходили самотні та просто нещасливі люди, спочатку чемна поведінка Денні переходила в образливу.
Будь ласка, я наполягаю, сказав він чемно місіс Меллон, візьміть мій стілець, він краще витримає вашу вагу.
Місіс Меллон, розлучена стильна жінка, яка надзвичайно пишалася своєю вродженою худобою, скрикнула:
Перепрошую, що ви сказали?
Він тут же відповів:
Ваш стілець дуже хиткий.
І батьки не могли нічого вдіяти, щоб не привернути уваги до цієї ситуації.
Або ситуація з Б. Дж. Отрі, фарбованою блондинкою, сміх якої нагадував різке каркання і змушував усіх здригатися. Денні всю великодню неділю робив компліменти її сміху, що «звучить, неначе дзвіночок».
Нарешті Отрі випалила: «Відвали, пацан».
Ред відразу ж витягнув Денні у коридор, щоб дати йому прочухана.
У нашому будинку не звикли ображати гостей. Ти повинен вибачитися перед пані Отрі, вперед!
Упс, я й не знав, що вона така вразлива квіточка, відкараскався Денні.
Усі люди такі, якщо зачепити їх за живе, сину.
Серйозно? хмикнув Денні. Але не я.
Після кількох подібних ситуацій батьки, точніше Еббі, вирішили звернутися до психолога. Але Денні відмовився.
Тому одного разу Еббі попросила Денні допомогти їй відвезти собаку до ветеринара (звичайно, одній із цим не впоратися), і після того як вони силою запхали тварину на заднє сидіння авто, Денні сів у машину попереду, схрестивши руки на животі.