А як Денні? запитала Еббі.
Та наче нормально, Ред заглянув у глечик з вершками. А є ще вершки?
Нора піднялася і пішла до холодильника.
Усю дорогу ми говорили про бейсбольний клуб Балтимора «Оріол», продовжував розповідати Ред. Ми обоє не віримо, що вони вийдуть у плей-офф.
Ох.
До речі, він припер із собою три важезні торби.
Три?
Я спитав, для чого стільки валіз, Ред замовк, наливаючи у каву вершки. А він відповів, що зимові речі займають багато місця.
Зимові речі?
Як ви їх донесли? поцікавився Стім.
Денні найняв носильника, і той доніс усе до машини. Однак хто-небудь із вас бачив колись тих носильників у Балтиморі, ще й після опівночі? Ага, отож-бо і воно. Але Денні одного знайшов. Якби я знав, то припаркувався б поближче до станції.
Зимовий одяг! повторила до себе Еббі і вираз її обличчя змінився.
Смачна яєчня, сказав Ред дружині.
Це Нора приготувала, відповіла та.
Норо, смачна яєчня, повторив він невістці.
Дякую.
Мабуть, треба звільнити гардероб у кабінеті, сказала Еббі. Але ж ще потрібно кудись винести речі з комірчини і з гардеробу у кімнаті Стіма та Нори, Еббі починала панікувати.
Заспокойся, сказав їй Ред, не відриваючись від свого сніданку.
Я ненавиджу, коли ти кажеш мені заспокоїтися! відповіла Еббі.
У розмову втрутилася Нора:
Давайте я звільню місце у комірчині.
Але ж ти не знаєш, куди покласти речі.
Мамо, слухай, Нора чудово вміє складати речі, сказав Стім.
Так, я у цьому не сумніваюся, але
Доброго ранку всім, сказав Денні, увійшовши до кухні.
Він був одягнений у футболку із зображенням групи String Cheese Incident і штани кольору хакі. Кудлате волосся було таке довге, що закривало вуха. (Як правило, чоловіки у сімї Вітшенків стриглися коротко). Він мав здоровий і бадьорий вигляд.
Любий, я така рада тебе бачити! привіталась Еббі й обійняла сина.
Денні стримано обійняв її у відповідь, а потім нахилився до собаки Бренди, яка метушилася у нього під ногами. Стім махнув йому рукою не встаючи, а Нора привітно усміхнулася: «Привіт, Денні».
Що у нас на сніданок? запитав він.
Багато чого, сідай, відповіла Еббі, а Нора пішла по каву.
А де діти? сідаючи, запитав Денні.
На веранді, відповіла Еббі. Сподіваюся, це не вони тебе розбудили?
Ні, я їх навіть не чув.
Як ти доїхав?
Непогано, він поклав собі порцію яєчні.
Ти міг почекати до сьогодні, у неділю потяги ходять порожніми.
Він був порожнім і вчора, відповів він.
Ти так і працюєш у тій компанії, що займається кухнями? запитав Стім.
Ні, я звільнився.
І чим ти зараз займаєшся?
Зараз я сиджу тут, відповів Денні і зверхньо подивився на Стіма.
Нора голосно сказала:
Вибачте, мені треба зібрати хлопців до церкви.
Денні глянув на неї, а потім узяв виделку і почав снідати.
Хлопці страшенно зраділи, коли почули, що Денні вже прокинувся. Вони прибігли на кухню і почали залазити на нього, сиплячи питаннями та проханнями а він привіз свою рукавицю для бейсболу? А він піде з ними на річку? У цей час Гейді гавкала, намагаючись втиснутися між ними. Денні обійняв усіх і сказав, що вони обовязково підуть усі разом, але не сьогодні. Тоді Нора повела дітей нагору переодягатися. Стім поніс на руках маленького Сема, а Ред пішов читати газету на веранді.
На кухні залишилися лише Еббі та Денні. Мати налила собі ще одну чашку кави і сіла поруч із сином.
Деннісе, почала вона.
Ого, мене насторожує , коли ти так до мене звертаєшся, і Денні поклав собі у тарілку велику порцію джему.
Слухай, я знаю, що могла наговорити тобі Дженні. Що я несповна розуму і за мною треба доглядати.
Вона такого не казала, відповів Денні.
Гаразд, що б вона тобі не сказала, я хочу пояснити, який вигляд усе має для мене, зазначила Еббі.
Він підвів голову й уважно подивився на матір.
Ситуація, після якої всі переполошилися, почала розповідати Еббі, тобто, те, після чого Стім і Нора вирішили переїхати до нас усе було зовсім не так, як вони думають! Я не блукала вулицею, як божевільна, розумієш. Ось що трапилося насправді: напередодні була сильна буря, «деречо», як її називають. О Господи, «деречо», «Ель-Ніньйо» ці слова ми дуже часто вживаємо останнім часом. І скажи, що це не глобальне потепління! Гаразд, тож цей шторм повалив величезне дерево Елісів, памятаєш його? Як раз між нашими будинками, це не говорячи про ще сотню дерев по всьому місту і про вимкнення світла, зокрема й у нас.
От халепа, відповів Денні і надкусив тост.
Ти б бачив те дерево, Денні! Неначе гігантська броколі, але ще й з корінням. А яка яма після нього залишилася! Надзвичайно глибока! Звісно, будь-кому було б цікаво на це подивитися.
Хочеш сказати, що ти всього-на-всього пішла подивитися на яму?
Можливо.
Можливо?
Я майже впевнена, що все було саме так.
Мамо, це був сильний шторм, майже ураган. Ти маєш памятати, чи виходила на вулицю.
Я і памятаю. Тобто, я памятаю, що була на вулиці під час шторму, але не памятаю, як виходила з дому. Розумієш, інколи у мене трапляються кількахвилинні прогалини, як швидка перемотка на відео. Я щось роблю, а через 510 хвилин уже не можу пригадати, що саме. І у памяті залишається такий собі пробіл між останньою хвилиною і теперішньою. Це не таке відчуття, коли ти чимось захопився і не помітив, як промайнув час. Це відчуття більше схоже на те наче ти прокинувся після операції.
Мамо, це схоже на якісь раптові напади, сказав Денні.
Я не знаю.
Ти говорила про це з лікарем?
Ні, звичайно.
Але, можливо, існує якийсь простий спосіб виправити це.
Я тебе прошу, у моєму віці! До того ж, це трапляється дуже рідко, відповіла Еббі.
Добре. То ти усвідомила, що стоїш біля ями і дивишся на неї, правильно?
Так, буря закінчилася, дощу вже не було, але все саме так. Я вийшла у нічній сорочці і домашніх капцях, і у мене, звісно, не було з собою ключів від будинку. Наші двері не замикаються автоматично, проте твій батько, очевидно, замкнув їх і я не змогла потрапити додому. Звичайно, він просто не чув, як я його гукала. Мабуть, він уже спав, ти ж бачиш, який він став глухий. Але я кричала, стукала у двері, дзвінок не працював, адже не було світла, та і твій батько все одно його не чує. Я навіть кидала камінці у вікно нашої кімнати. Але ти знаєш, на відміну від книжок, у реальному житті це не спрацьовує. Тому я вирішила, що все це немає сенсу. Я залізла у гамак і вирішила дочекатися ранку. Мені було зовсім не страшно, світили вуличні ліхтарі, а також світилися вікна у сусідніх будинках. І все, що було чути, це шум листя, що падало додолу, і квакання жаб. Я так і заснула у гамаку. Уранці я прокинулася занадто рано як для твого батька і вирішила поки пройтися вулицею і подивитися, що наробила буря. Денні, увесь квартал був розбитий, наче у фільмі жахів. На асфальті валялися дроти електромереж та величезні гілки, перед будинком Браунів стояли пошкоджені машини. Тоді мене і побачив Сакс Браун, коли я підійшла до однієї з машин, подивитися, чи нікого у ній не затиснуло. Я розумію, який вигляд мала зі сторони: брудна нічна сорочка, домашні капці, переконати людей складно! посміхнулась Еббі.
Це правда, сказав Денні.
Але мені не потрібна нянька.
Ні, судячи з твоєї розповіді, звичайно, не потрібна.
Добре.
Просто невдалий збіг обставин. Я цілком можу у це повірити.
То ти згоден, що немає потреби бути тут хоч комусь із вас? запитала Еббі. Ні, я, звісно, рада вас бачити. Я маю на увазі те, що мені не потрібна допомога.
Чому ти не розповіла про все це Стіму?
Стіму? О, я намагалася розповісти. Намагалася пояснити це всім.
То чому ти його не попросиш поїхати? Чому просиш мене, а не його?
Любий, я не прошу тебе поїхати, сподіваюся, ти будеш із нами якомога довше. Я просто намагаюся сказати, що мені не потрібна нянька. Ти це розумієш! А Стім ні! Він більше схожий на твого батька! Він із ним частенько шепочеться про щось, розумієш?