Всего за 333 руб. Купить полную версию
Завтра вранці я маю їхати з дівчатами у спа після сніданку.Її погляд на мить затримався на написі «Чартери».Було б добре забратися звідси сьогодні,зітхнула Ешлі та посміхнулася.Маю три хвилинки?
Звісно, алеНа екрані з прогнозом погоди величезна зелена пряма бурі підповзала все ближче.
Випила забагато кави. Пробачте. Думала, уже дотерплю до готелю, але в літаку навряд чи є туалет, еге ж?
Це точно,засміявся я.
Розділ третій
Ґровер вже сидів на місці пілота з навушниками на голові та клацав різноманітними перемикачами.
Що, готові?
Ґровере, це Ешлі Нокс, журналістка з Атланти. У неї весілля за дві доби, тому я запропонував їй полетіти з нами.
Вітаю на борту.Він узяв її валізу та прилаштував за задніми сидіннями.
А у хвостовій частині немає багажного відсіку?поцікавився я.
Ґровер усміхнувся та відчинив невеличкі дверцята біля хвоста.
Тут вже зайнято,показав він великий помаранчевий прилад.Це АРМ.
Тепер я знаю, що відчувають пацієнти, коли я вживаю абревіатури.
Аварійний радіомаяк,пояснив той.Якщо літак упаде, ця штука відправить сигнал на частоті 122.5. Вона дуже міцнавитримує удари до 13 кг. Таким чином інші літаки знатимуть, що ми в біді, і за нами відправлять кілька літаків, які розрахують наше місцеположення та передадуть його рятівникам.
А чого ж літак Стіва Фоссетта не змогли знайти?
Якщо літак розбивається за швидкості більш як 320 кілометрів на годину, АРМ не витримує.
Зрозуміло.
Приготування були завершені, й ми з Ешлі влаштувалися на задньому сидінні. Ґровер зачинив дверцята та завів двигун. Для нас теж були навушникизвисали зі стелі. Місця тут дійсно було обмаль, сиділи ми дуже щільно. Літак повільно виїхав з ангара, і Ґровер клацнув іще кількома перемикачами та посмикав ручку штурвала. Я не дуже знаюся на літаках, та Ґровер був схожий на людину, яка може літати навіть уві сні. На панелі приладів мерехтіли два GPS.
Ґровере, а навіщо два?Я поплескав його по плечу та тицьнув пальцем у бік одного з приладів.
Про всяк випадок.
Це ж який?
Ну, всякВін знов поринув у підготовку до зльоту, а я набрав на телефоні номер голосової пошти та притис апарат до вуха.
Гей, чуєш, це япочувся її сумний голос. Чи, може, стомлений. Або сонний. А може, вона плакала. Десь на задньому плані я чув гуркіт океанухвилі ритмічно розбивалися об берег. Мабуть, Рейчел стояла на задній веранді.Мені не подобається, коли ти йдешПауза. Глибокий вдих.Я знаю, ти хвилюєшся, але не треба. Ще три місяцій усе це буде позаду. Ось побачиш. Я почекаю,вона вичавила з себе сміх.Ми всі почекаємо. Кава на пляжі. Поквапся Усе буде добре. Повір мені. І ні на мить навіть не сумнівайсяя кохаю тебе. Кохаю навіть дужче. Ти це знаєш, правда? Не сердься. Ми це переживемо. Я люблю тебе всім своїм серцем. Швидше повертайся. Чекатиму тебе на пляжі.
Я вимкнув телефон і втупив погляд у вікно. Ґровер зиркнув на мене та повільно нахилив ручку штурвала уперед. Літак покотився до злітної смуги.
Хочете зателефонувати їй?
Що?
Хочете зателефонувати їй, перш ніж ми злетимо?Він жестом показав телефон.
Ні-ні,я замахав руками та сховав мобілку до кишені.Потім зателефоную. У вас відмінний слухя й не підозрював, що в такому шумі можна щось почути.
Він пальцем постукав по мікрофону, що стирчав з навушників.
Мікрофон підхопив звук з вашого телефону, тому ми чули кожне слово. У такому крихітному літаку немає таємниць,він хитнув головою у бік Ешлі.
Вона усміхнулася й теж постукала себе по навушниках, підтверджуючи його слова.
Якщо хочете, можемо зачекати,ще раз запропонував Ґровер.
Ні-ні, все добре. Правда,я енергійно захитав головою.
Диспетчере, диспетчере, говорить борт один-три-вісім-браво. Дозвольте злітати,промовив Ґровер у свій мікрофон.
За кілька секунд у наших навушниках почулося:
Борт один-три-вісім-браво, зліт дозволяю.
А цей GPS-прилад показує погоду?поцікавився я.
Замість відповіді Ґровер натиснув якусь кнопку, і зображення на невеличкому моніторі змінилось і стало дещо схожим на те, що я бачив на великих екранах у терміналі. Розлога зелена пляма і далі упевнено наближалася.
Просто чудова буря! Снігу буде чимало!вигукнув Ґровер, поглянувши на екран.
Уже за дві хвилини ми були в повітрі, і літак швидко набирав висоту. Ґровер розмовляв з нами через мікрофон.
Ми зараз вийдемо на висоту у три з половиною кілометри та пролетимо приблизно пятдесят миль на південний схід над долиною Сан-Хуан у бік озера Стробері. А щойно побачимо йоговідразу повертаємо на північний схід, пролітаємо над природним заповідником у горах Юїнта і сідаємо в Денвері. Політ триватиме трохи більш як дві години. Тільки-но наберемо висоту, можете відстебнути ремені та вільно пересуватися салоном. За кілька хвилин стюардеси подаватимуть вечерю. Бажаю приємного польоту.
Авжеж, пересуватися. У банці сардин більше місця. А проте вечеря все ж таки була: з полички на дверцятах Ґровер витяг два пакетики смаженого мигдалю та передав нам, супроводжуючи свої дії піснею «Летітиму звідси» у власному виконанні.
Бене!раптом урвавши свою пісню, він погукав мене.
Що?
Ви давно одружені?
Цього тижня буде пятнадцять років.
А скажіть-но, тільки чесно, це й досі кльово чи вже набридло?втрутилась Ешлі.
Ґровер розсміявся та відповів замість мене:
Я одружений вже майже півстоліття, так що повірте моєму досвідові: з роками дедалі краще. Ні в якому разі не гірше. І не набридає. Я кохаю свою дружину навіть сильніше, ніж у день нашого весілля, хоча тоді, як я стояв спекотним липневим днем у весільному костюмі, мені здавалося, що дужче кохати взагалі неможливо.
Плануєте щось особливе на річницю?спитала мене Ешлі.
Подарую квіти, відкоркую пляшку чудового вина та запрошу її на пляж дивитись, як розбиваються хвилі.
Ви й досі даруєте їй квіти?
Щотижня,кивнув я.
Вона нахилила голову, підняла одну брову та увіпяла в мене такий погляд, наче не вірить жодному моєму слову.
Ви щотижня даруєте дружині квіти?
Саме так.
Ай молодець!почулося від Ґровера.
Які ж квіти вона любить?спитала Ешлі тоном професійного журналіста.
Орхідеї у вазонках. Та коли вони не квітнуть, я заходжу до квіткової крамниці коло моєї лікарні й купую що завгодно.
Ви не жартуєте?
Анітрішечки.
Господи, та куди ж вона діває всі ті орхідеї? Лишень не кажіть, що викидає.
Я побудував для неї оранжерею.
Оранжерею?знов брова вгору.
Так.
І скільки ж там рослин?
Ну, востаннє, коли я рахував, було 257.
Справжній романтик!весело гаркнув Ґровер.Ешлі, як ви познайомилися з вашим нареченим?
У залі суду. Я писала статтю про судовий процес над однією зіркою в Атланті, він же представляв інтереси іншої сторони. Я взяла в нього інтервю, а він запросив мене на побачення.
Чудово! А які плани на медовий місяць?
Італія. Двотижнева мандрівкавід Венеції до Флоренції.
Тут літак трохи труснуло.
Суто з цікавості, пане
Ґровер, просто Ґровер.
Добре. Ґровере, скільки ви маєте годин у повітрі?
Літак різко ліг на праве крило, а потім вирівнявся, від чого мій шлунок ледь не вискочив з рота.
Вам, мабуть, цікаво, чи зможу я доправити вас на весілля і не врізатися в жодну гору дорогою?
Ага.
Ґровер «помахав крилами» літака, очевидячки вихваляючись. Я зі страху вчепився в ручку над головою.
Службу в армії брати до уваги?
Без армії.
Десь пятнадцять тисяч годин.
А разом з армією?Ешлі помітно заспокоїлася.
Гадаю, до двадцяти.
Я відпустив ручкупальці аж почервоніли від напруги.
Ви як? Нормально?весело спитав Ґровер.
Тут з-під його сидіння виліз пес, зручно влаштувався на колінах у свого господаря та почав роздивлятись нас через його плече. Енергії у цієї білки на стероїдах було хоч греблю гатипесик без упину крутився та щось там собі гарчав. Ноги по десять сантиметрів, зуби та хвістот і весь собака. Хоча поводився він так, наче вважав увесь літак за свою територію і навіть думки не припускав, що він тут не головний.