Біля кожного гуртожитку має стояти памятник бабі Зінівахтерці, яка утримує студентський вулик із героїзмом останніх захисників Брестської фортеці. Його потрібно було б зробити з титанутвердого, тугоплавкого й стійкого до зовнішніх впливів; на поясі вязанка чудернацьких ключів, окуляри в кишені, окуляри на потилиці, окуляри на носіповерх грізного поглядуі по годиннику з великим циферблатом на кожній руці Авторитет цих енергійних жіночок у мій час був більшим, аніж генсека компартії. Маленьке, кругленьке, червоненьке, бензином пахневідгадайте загадку Відповідь: помідор Пояснюю: «Мій помідор, чим хочу, тим і поливаю». Саме за такою схемоюцілковитої відсутності логікидіяла кожна баба Зіна в кожному гуртожитку. «Сам пю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю»пісня студента, а «Я сама керую й відміняю, коли требавиганяю»так звучав виклад законів гуртожитку у виконанні невсипущої й куленепробивної баби Зіни. Цілі покоління студентів із наполегливістю алхіміків-золотошукачів намацували людську слабинку баби Зіни. Таку, яка стала б гарним лазом для втілення бажань молоді в гуртожитських стінах. Та баба Зінаце космічна істота, яка не має слабинок
Нас четверо в невеликій кімнаті з високою стелею: Валерій, Віктор, я і Сергій. Цей старий австрійський будинок збудований на віки. Та навіть товсті стіни не гасять екзальтовані крики гулянок чи спроб самоствердження. Мені пощастило, що мої товариші по кімнаті стримані й розсудливі.
Валерій вступив до університету з пятої спроби. За плечима в юнака рік учителювання в селі й служба в армії. Густий баритон, красива усмішка й спортивна постава створюють навколо нього ауру магнетизму, під вплив якого потрапляють усі. Ми обрали його профоргом курсу, і тепер до нього раз у раз із якимись дрібязковими запитаннями прибігають таємно закохані студентки. Та він не помічає того: занадто скромний чи сам іще не усвідомлює своєї привабливості. У сільській школі він викладав фізику й навіть обладнав спеціальний кабінет. Служив у Забайкаллі в ракетних військах. Руки в нього ростуть із правильного місця. Я матиму чого повчитись у нього.
Віктор теж старший від мене. Йому б дуже пасувала зачіска а-ля Че Гевара: він був би тоді викапаний кубинський романтик. Та навряд чи його прийняли б із такою зачіскою до вузу. Однакові думки потребують однакових зачісок. Інша зачіска чи одягсигнал інакших думок, а таких у радянських інститутах не треба. Тож жвавий та усміхнений Вікторобстрижений двійник Че Гевари. Серед нас він справжній медичний профі: з відзнакою закінчив медичне училище й встиг пропрацювати рік у лікарні. Від його розповідей про приколи лікарняного життя ми надриваємо животи перед сном.
Валерій, окрім усіх своїх талантів, ще й дуже добре грає на гітарі, а Вікторна саксофоні. Коли вони зрідка проводять репетиції перед виступами факультетського ансамблю, то гуртожиток на знак поваги хоч ненадовго, та стишується. Звуки сріблястого саксофона такі ж плавні й ніжні, як і його вигини. Вони вимальовують переді мною тендітний образ Каті. Після випускного я ходив із нею на кілька побачень. Згадував кожну мить, проведену разом, усі вигини її тіла, усі слова, що повязали нас великою силою першого кохання. Між нами зараз велика віддаль. У куточку шухлядки я зберігаю стосик дівочих листів. Стосик моїх листів до неї точно більший. Мені бракує її, особливо коли бачу закоханих на вулиці чи в кінотеатрі. Щотижня відсилаю їй пухкенького листа зі словами кохання й малюнками. Ми домовились одружитися через два роки. Тоді Катя закінчить музичне училище й приїде до Львова вступати до консерваторії. А поки що я щодня потроху пишу й малюю Катрусі лист, а в суботу, після навчання, біжу до Головної поштитак швидше долетить послання до моєї дівчини. Ми побачимось аж на Новий рік, швидше не вийде ніяк. Перший рік навчання важливий для нас обох.
Мої сподівання щодо того, що у вузі не буде зайвих предметів, не виправдалися. Чомусь медицини поки дуже мало. Курс вищої математики змусив скривитися нас усіх.
Чи хтось із вас знає, нащо нам вища математика? Я що, ті інтеграли й похідні з хворими обговорюватиму? Чи в рецептах виписуватиму? Куртка на ватіобурюється Віктор, ладнаючи мундштук до саксофона: коли він нервується, то може заспокоїтися, тільки видаючи якусь мелодію.
Сергій, наш четвертий співмешканець, загадково всміхається. Він усміхається завжди, щоправда, якось невпевнено-винувато. Математика дається йому легко. У нього все йде як по маслу. Напевно, тому, що частка мізків по відношенню до маси тіла в нього більша. Невисокий зріст, велика голова та окуляри на носівін нагадує прилиплого до скла акваріума цікавого пуголовка. Сергіймій одноліток. Його татосекретар якогось райкому партії. Та всі ми розуміємо, що у вступі кожного з нас є частка блату. Тема «Хто як вступив»табу. Навіть за дуже дружнім столом.
Чуєш, Валерію, спитай у нашого викладача завтра, навіщо нам його математика, не заспокоюється Віктор навіть після гри на саксофоні.
От сам візьми й спитай, не відривається від паяльника Валерій.
Куртка на ватізвично бурчить Віктор. Андрію, може, ти то зробиш?
Я всміхаюсь і хитаю головою.
Не треба кликати вовка з лісу.
Точно, я забув, що ти заєць, Зайчук Ну, тоді зіграймо в карти, хитрувато примружується й майстерно перекочує колоду. Ходи, малий, кличе мене, ми з профоргом маємо добре тебе навчити картярських премудростей А то що то за лікар, який не вміє з медсестрами на роздягання грати.
Оце я вскочив у халепу Те, що починалося вчора веселою забавою, сьогодні стало тісним залізним обручем на моїй голові. І чого той Віктор так зачепився за ту математику Є собі, то й є Понад сто людей у білих халатах ретельно переписують довжелезні формули з великої, на всю стіну, дошки. Наш викладач висушений, як усі математики. Він вистукує крейдою й спритно бігає між закарлючками, тицяючи то в одну, то в іншу, і натхненно розповідає про їхні кревні математичні звязки. Боже, нехай та пара не має кінця, прошу Та час ікс настав.
Ну от на сьогодні і все, молоді люди. У кого які будуть запитання? Математик окидає напівсонний байдужий люд уважним поглядом із-під окулярів.
Ну ж бо, Андрійку, твій зоряний час настав, енергійно штовхає мене в бік Вітя. Ну ж бо, куртка на ваті, підводься
З іншого боку Валерій ледве придушує сміх. Я піднімаю руку.
Дуже перепрошую, я я маю запитання. Ми, звісно, любимо математику Але для чого?.. Ну Нам, медикам, було б достатньо того, що було
Ви хочете сказати «у школі»? Як вас?..
Зайчук Андрій.
Усі моментально прокидаються й зацікавлено очікують відповіді на те запитання, яке мучить кожного. Викладач витирає руки від крейди й обводить аудиторію зосередженим поглядом.
Хто ще так вважає?..
Шурхітусі роззираються: я один. Решта вже достатньо пожили, розумні Бісове парі
Ну що ж, Андрію Зайчук, я вас вітаю: маєте оригінальне мислення й відвагу. Лише ті, хто ставлять запитання, потім роблять відкриття.
і довго не живуть, пошепки додає Віктор збоку.
Наступне заняття підготуєте ви, Андрію. На тему, яка близька кожному медикові. Та навіть не те що близька, це і є медицина. Називається вона, загадковий погляд і піднесений вказівний палець, увага, запамятайте всі,«Золотий переріз у математиці і його вияв у біології». На все добре. Задоволений викладач прямує до виходу.
Більшість аудиторії тихо зловтішається. Двоє моїх старших друзів регочуть до сліз. Я влип, як мухау мед. Цікаво, як вилізу.
Чотири вечори під зеленою лампою в читальному залі бібліотеки змусили мене по-новому подивитися на цей світ. Прості й добре знайомі речі виявилися загадковими, геніально сконструйованими й математично визначеними. Ще день я бігав із лінійкою по всіх прилеглих парках та сквериках і вимірював, вимірював Мою свідомість розривали нові запитання, на які не було відповіді навіть у мудрих трактатах. Текст кожного підручникачи з хімії, чи з анатомії, чи з математикирозпочинався болючим притягуванням за вуха геніальних цитат Маркса, Енгельса й Леніна, які знали все. Та думаю, що якби вони ще жили, то теж не змогли б пояснити все те, про що я дізнався.