Не смішіть мене, Андрію. Цікава стаття? У котрій із наших газет?.. Одне словом, не маєте ви про що поговорити. Це на ліжку вони хворі, а насправдіінженери, колгоспники, учителі, митці. Наскільки ви цікаві собі самому, настільки будете цікаві і їм. А ви собі як, цікаві?
Ну й запитаннячка на заліку з патологічної анатомії Тетяна Василівна подивилася на роботу думки, яка відображалася на моєму обличчі, і простягнула заліковку.
Сходіть на виставу в театр імені Марії Заньковецької. Зараз там такий гарний спектакль іде«Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Сходіть, Андрію, не пожалкуєте. Прийдетепоговоримо
Доброго дня, Тетяно Василівно! лунає ззаду приємний голос.
О, доброго дня, мій улюблений аспіранте! Як твої мистецькі справи, Володю? аж світиться радістю пані професор.
Я прямую із заліковкою до дверей. Чорнявий хлопчина з очима кольору весняного неба спішить до Тетяни Василівни з букетиком тюльпанів. Краєм ока впізнаю фірмовий одяг із «Берізки». Ну що ж, іду і я поєднувати мистецтво з патанатомією
Вистава дійсно була цікава. Хоч і написана багато років тому, а наче вийнята з нашого життя. На сцені русофіл Гордій, що бив клинці до багатеньких дівчат, раз за разом видавав кумедні перли, які я мотав на вус: «Чєловєк із капіталом всєгда імєєт настоящую хвізіономію у хорошій кумпанії». У мене була «настояща хвізіономія»: завдяки кремовій сорочці з «Берізки» я добре вписався в «хорошу кумпанію» глядачів. Сьогодні, як і колись, усі «хоч трохи-таки шурупалі по-руськи», а містянин Гордій уперто пропихав російську мову й культуру в село. Оті інтриги навколо кохання Оксани пробудили якесь сумяття в душі. Та я відганяв думки про Катю: вона вже заміжня Пихатий Гордій на сцені відверто зневажав селян, їхні звичаї. Виявляється, ще в таку давнину городяни ставили себе вище від селян. Цього мені ніколи не зрозуміти: місто без села як будинок на піску. Звідки та пиха? Місто завжди вважало й понині вважає себе головнішим. Навіть тоді, коли співає народні пісні, народжені в селі, одягає вишиванку, за якою їде в село, чи їсть сало, яке виросло зовсім не на балконі. Усе, що є в місті, починалося в селі. З його життєдайного джерела лине безперервний потік людей до міста. Через покоління містяни вже цураються села. Починають із мови, а далі з ентузіазмом шльондри продають усе, що продається. Як «його високомордіє» Гордій, що кожній багатій нареченій пропонував золотий перстень і звично освідчувався
Пєса будила цікаві думки. Головні ролі виконували молодесенькі вродливі артистки, а в масовці були задіяні старші жінки. Я ловив заздрісні й недобрі погляди масовки на юні обличчя. Колись і вони, вродливі й життєрадісні, діставали лише головні ролі. Втрата привабливості перевела їх у масовку. Напевно, для них це трагедія. Кожна з тих жінок віддала б багато за повернення юнацької вроди. Тепер я починав розуміти, звідки береться так багато знервованих старших жінок у громадському транспорті, від спілкування з якими ніби бє електричним струмом. Зате чоловіки-актори були, як налиті груші, апетитні й достиглі. Годинники по-різному цокали для жінок і чоловіків. Театр показував життя. Зрілість відбирає в жінок головну роль у почуттях чоловіків. А чоловікам у світі жінок, навпаки, пропонує її. У тому є й певний медичний підтекст, який я ще не до кінця осмислив, та для складання заліку, думаю, достатньо. Може, мені потрібно взяти приклад із Гордія й «поднести конфєтов»?.. Та ні, це принизливо для викладача. Це сигнал, що я від неї чогось хочу чи купую оцінку. Це був би удар по людській гідностіі її, і моїй. Не навчуся я цього ніколи. А вартувало б у нашій країні
Доброго дня, Тетяно Василівно! Можна? звично завмираю біля дверей у позі бабака-вартового.
Викладач переводить усміхнений погляд із мого обличчя на ноги й сухо киває головою. За нею сидить уже знайомий аспірант Володя і якось цікаво всміхається. Хоч надворі дощ, та з мене не крапає Нічого не розумію. Парасоля в коридорі за дверима, гм
Сідайте. Ну то як вам вистава, Зайчук? Тетяна Василівна тримає заліковку в руках.
Дуже сподобалася. Гра акторів і костюми чудові, пісні цікаві, я ще таких не чув
Професор задоволено киває головою.
Так, пісні там є гарні, а є просто цікаві. Оті російські й суржиком, що співає Гордій, вони ж таки не прижилися, зараз їх нема А ви чули «Червону руту»?
Так, звісно. Це улюблена пісня нашого гуртожитку, захоплено відповідаю.
Тетяна Василівна обертається до аспіранта Володі.
Бачиш, і твоя пісня вже стала народною Познайомтеся, Андрію, це гордість нашого медінституту й моя особистаВолодимир Івасюк.
У мене завмирає серце. Так ось який ти, легендарний Івасюк! Та знаменитий композитор і просто вродливий юнак навіть ніяковіє. Я зриваюся на ноги й завмираю в шанобливому напівпоклоні.
Мені дуже, дуже приємно! Я Андрій. Коли чую ваші пісні, ніби бачу своє карпатське село. Спасибі вам велике І вам, Тетяно Василівно, за знайомство
Викладач хитає головою й задумано крутить мою заліковку.
Добре, що ви із села. А ще й карпатського, переводить усміхнений погляд із Володі на мене. Скажіть, Зайчук, а як вплинули історичні зміни в харчуванні людини на її анатомічну будову?
Ми можемо говорити про явище акселерації й збільшення кількості хвороб, повязаних із порушенням обміну речовин. Вони змінюють розподіл речовин у тканинах та органах, спричиняючи накопичення жирових відкладень і зменшення частки мязів. А це призводить до ослаблення опорно-рухової системи організму упевнено відповідаю на загалом просте запитання.
Тетяна Василівна уважно слухає.
Добре, Андрію, добре Дійсно, доступність їжі не тільки збільшила кількість людей на планеті, а й завдала їм чимало шкоди. Навіть у Біблії переїдання віднесено до гріхів А що ви думаєте про картину Себастьяно Річчі «Перенесення ковчега царем Давидом до Єрусалиму»? Викладач знову робить несподіваний поворот у складанні заліку.
Я заскочений запитанням зненацька. Івасюк відверто тішиться ситуацією. Тетяна Василівна знову простягає мені заліковку без свого підпису.
Сходіть, Зайчук, до Львівської картинної галереї. Десять хвилин ходу звідси. Одна з найкращих у Радянському Союзі. Дослідіть зміну анатомічних особливостей у людині за якихось триста років. Та й із майбутніми пацієнтами-митцями матимете про що спілкуватися Чи просто з дівчатами на побаченні. На все добре, стримано й приязно прощається зі мною.
Ну та добре, сходжу ще й туди. Почуваюся Вінні-Пухом, що застряг у ході Кроликової нори. Ні вийти, ні зайти. Залік із патанатомії надійно тримає мене. На вулиці дощ. Згадую про парасольку, яку забув під кабінетом професора, повертаюся. Зустрічаюсь у коридорі з аспірантом Івасюком. Він плескає мене по плечу.
Ти не переживай, Андрію: усе складеш як годиться. Ти просто сподобався Тетяні Василівні. Вона нецікавих людей нікуди не посилає. Бачить у тобі потенціал для розвитку. Ще будеш вдячний за ті екскурсії А що, надворі досі дощ? Я без парасолі
Матиму за велику честь для себе й своєї парасолі супроводити вас, галантно пропоную Івасюку.
На «ти», Андрію, на «ти», усміхається Володя, і ми виходимо під дощ, який мені сьогодні дуже подобається.
Мені потрібен саксофоніст на один виступ, а то мій захворів. Ти часом не знаєш котрогось? запитує Володя.
Знаю, навіть живу з ним в одній кімнаті, Віктором звати. Як заведе мелодіюусі дівчата його.
О, значить, гарний музикант. Мені такий підходить, сміється Володя. Ходімо швиденько, познайомиш мене з ним
Баба Зіна не хоче пропускати мого нового знайомого, і лише серенада Володі розчулює вахтерку.
Привіт, хлопці. Це Володимир Івасюк, представляю сусідам у кімнаті нового друга.
Усі ошелешено мовчать, застигнувши з розгорнутими конспектами на колінах.
Ну, хто тут із вас Віктор-музикант? питає всміхнений хлопчина.
Віктор першим віднаходить дар мови:
Та тебе треба на руках носити, як єгипетського фараона. За ті пісні про кохання. А то все навколо мура ідейна Віктор, простягає руку, саксофон.
Дуже приємно, Вікторе-саксофон. Якби ти знав, як мене пісочать за ту любов у деяких кабінетах і навертають до мури ідейноїІвасюк щиро сміється й закочує очі.Зіграй мені щось.