На жаль, Севастополь довелося покинути. У 1932 році Семен Васильовичначальник політвідділу 9-ї артилерійської бригади берегової оборони Морських Сил Далекого Сходу. І ось вони в Де-Кастрі
Трохи нижче чоловіка, худенька, струнка, така ж темноока і смаглява, як Семен Васильович, Домна Данилівна вже шкодувала, що не втрималася, висловила чоловікові своє перше враження. Її не можна було віднести до розпещених жінок з капризами, з якимись особливими претензіями. Розуміла, що йому теж несолодко. Картала себе, що не могла втриматися від емоцій при вигляді пароплава, що відпливав.
Радик не вникав у вічні дискусії батьків. Він сидів спиною до них, махав звисаючими з воза ногами і милувався зеленню лісів, недоторканою природою. Він звик до гарнізонів, військових містечок і казарм, і зміну місця проживання сприймав як звичайну справу.
Семен Васильович ставився до нового призначення теж спокійно. Він вважав себе рядовим партії. Зобов'язаний перебувати там, де вона накаже.
Бухта Де-Кастрі зникла з виду. Кінь наблизився до дерев'яних будиночків.
Раніше тут жили японці,пояснив балакучий червоноармієць. Теперкомандний склад.
Будиночки були збудовані давно, зяяли темними вікнами, які вже надивилися на світ.
Рипучими полами зайшли в приміщення. Піч, лавка, грубо збиті дерев'яний столик і табуретки. Ось все, що знаходилося в їх помешканні.
Червоноармієць допоміг перенести речі, ввічливо попрощався і поїхав.
Нове житло не викликало у подружжя Руднєвих особливого захоплення. Маленькі вікна, низенькі стелі. Відсутність меблів. Навіть мінімуму для життя.
Це ще більше зіпсувало настрій не розпещеної надмірностями Домнікії Данилівни.
Нічого, облаштуємося, заспокоював дружину Руднєв.
Лише б у тебе по службі склалося. А ми звикнемо. Правда, Радя?! Запитала вона.
Аби було з ким у футбол поганяти. Решта додасться.
Ось це справжня чоловіча розмова, схвалив слова сина батько.
Молодці, так тримати! Засміялася його дружина.
Спати лягли досить пізно. Але сон Семена Васильовича виявився коротким. Йому снився Лев Троцький. Лейба Давидович Бронштейн. Полум'яний оратор з пишним чорним волоссям. Худий, з хворобливим виглядом, з витягнутим обличчям, з гострою чорною борідкою. Пізніше жартували, що він був схожий на козла в окулярах.
Тисячі людей, в тому числі юний Семен, зачаровано слухали слова оратора. Троцький говорив потрібні народу слова. Що Радянська влада ліквідує окопне життя. Вона дасть землю і знищить внутрішню розруху. Радянська влада віддасть все, що є в країні, біднотіробітникам і селянам.
Натовп шаленів Маніфестантам запропонували резолюцію: за робітничо-селянську справу стояти до останньої краплі крові
Хто за? Запитав Лев Давидович.
Тисячний натовп, як одна людина, підняв руки.
Нехай ваш голос буде вашою клятвою підтримувати всіма силами і з усією самовідданістю Раду, яка взяла на себе великий тягар довести перемогу революції до кінця і дати людям землю, хліб і мир.
Троцький, як голова Ради, проводив чітку лінію, щоб в період двовладдя схилити народ, в першу чергу, армію, на свою сторону. До революції Троцький ніколи не належав до ленінської партії професійних революціонерів. Відомо, що приїхавши до Росії після лютневої революції, він спочатку увійшов до групи «межрайонцев», з якими влітку 1917 року і влився, зрештою, в ленінську організацію.
Тобто Троцький до революції не був більшовиком. Пізніше під впливом Леніна він переконався остаточно і безповоротно, що найсправедливіший лад на землі,комунізм.
Коли Лев Давидович приїхав до Петрограду, Леніна там ще не було. Троцький спокійно і впевнено готував збройне повстання, про яке говорив Володимир Ілліч.
Той ще переховувався у Фінляндії, але закликав до збройного повстання. Боявся: можна спізнитися, упустити владу. Він вимагав починати повстання негайно. Троцький не поспішав. Не бачив особливого сенсу в повстанні.
В країні бродіння ідей. Мітинги, гарячі промови, щедрі обіцянки. Дні, один цікавіше іншого.
Фінляндський вокзал. Разом з робітниками Російсько-Балтійського заводу Семен крокував туди з надією і хвилюваннями. Сеня приїхав до Пітера в 1914 році до старшого брата Василя. На перших порах працював розсильним, потім його перевели учнем в столярно-складальний цех. Розторопного і небоязкого хлопчину помітили більшовики. Залучили до своєї діяльності. Він розповсюджував листівки, брав участь у страйках, демонстраціях та інших масових заходах робітників.
У 1916 році юнака заарештували жандарми, знайшли у нього листівки. Посадили у виборзьку політичну в'язницю «Хрести». Близько чотирьох місяців провів Сеня в «Романовской предвариловке». Тримався стійко, спокійно відкидав висунуті йому звинувачення.
В буремні дні Лютневої буржуазно-демократичної революції записався в червоногвардійський загін, вступив до лав РКП (б). І ось він разом зі своїми друзями-заводчанами зустрічає Володимира Ілліча Леніна.
На перон вийшов простий, вже не молодий, середнього зросту, лисий чоловік. За допомогою робочих швидко виліз на броньовик, оточений з усіх боків незламною стіною озброєних солдатів і матросів. Енергійно розмахуючи руками, вимовив знамениту промову, яка стала потім бойовою програмою. Всім доступні і зрозумілі слова про мир, землю, владу робітників і селян. Люди шаленіють.
Ульянов-Ленін! Володимир Ілліч, скандує натовп.
Він виступає. Ніхто не здогадується, що він поспішає, він боїться, що не вийде вже тисячу разів продумана і обговорена операція по захопленню влади. Так звана революція.
Величезне людське море радіє, летять вгору головні убори, чується гучне «ура!», в якому потопає і юний дзвінкий голос Семена.
В холодну жовтневу ніч того ж сімнадцятого року брав участь у штурмі Зимового. Як у фортеці, засіли там такі ж молоді, як він, хлопці. Вони не шкодували патронів, вони захищали законний уряд від навали дикої юрби, поливали атакуючих з кулеметів. Але хіба вони могли зупинити повсталий народ?!
Штурм Зимового залишив найяскравіший слід в його житті. Йому часто снилися люди в папахах з червоними стрічками, такими ж червоними, як калюжки крові на бруківці, в матроських безкозирках, люди зі зброєю, біля вогнищ революційно налаштовані матроси, солдати, нескінченні розмови про те, що, нарешті, вони заживуть мирним забезпеченим життям.
Йому часто снився бій під Пулковим, коли малочисельним, слабо озброєним революційним загонам треба було за всяку ціну зупинити корнілівські козачі полки, що рвались в червоний Пітер, щоб потопити в крові революцію. Тоді, в бою, на юного Семена накинувся величезний козак. Руднєв встиг вибити з рук ворога клинок. Вчепилися один в одного. Сили були не рівні. Козак підім'яв під себе хлопчину і схопив його за горло. У Сені перехопило подих, потемніло в очах Вчасно на допомогу приспів земляк Вітя Чупахін. Він убив біляка.
Семен Васильович метався у сні, як багато років тому, намагався ухилитися від сильних рук козака, а той схопив його за горло обома руками і душив, душив, не давав дихати.
Семен Васильович закричав і прокинувся. Упорядковував прискорене дихання, не рухався, щоб не розбудити дружину. Вона теж надивилася за ці роки. І якщо прокинеться, на них чекає безсонна ніч.
Він задрімав. Попливли спогади про те, як його в числі інших червоноармійців направили на охорону Смольного. І от вночі, ледь заступив на пост біля дверей з табличкою 67, перед ним несподівано зявився Володимир Ілліч. Запитав, чи не важко йому, такому молодому, чергувати в таку пізню годину
Він відповів:
Не важко.
З тих пір пройшло багато років, а він памятав кожне слово Ілліча, його втомлений, сумний і проникливий погляд, слова про те, що революцію мало вчинити, її треба захищати. І це значно важче
Юному Семену вимальовувалося світле майбутнє. Славне і велике. Як і багато інших, він був сповнений рішучості будувати нове життя. Але ілюзії тривали недовго. Слідом за гучними промовами прийшли важкі будні. Уже в грудні 1917 року був встановлений режим «воєнного комунізму» з його загальним одержавленням економіки, трудовою повинністю і продрозкладкою. Владу почали відкрито звинувачувати в поверненні до рабовласницьких методів.