Та так, прикольно просто. Через таку фігню сваритися.
Нічого собі, фігня. Спочатку я п'ю цю гидоту, щоб догодити коханій, потім через це лайно я не сплю цілу ніч, а на ранок я отримую «пістонів» за те, що комусь, уявіть, захотілося смакувати каву в ліжку.
Гаразд, Нік, не заводьтесь. ледве стримуючи сміх, я намагався його вгамувати. А де зараз ваша дружина?
Де, де Он сидить перед нами через два ряди з якоюсь симпатичною жінкою.
Аааа Ота, в червоній сукні? запитав я і розсміявся.
Ну, так, вона. І, знаєте, що мене бісить найбільше в цих наших сварках? Це те, що вона спочатку плаче, а потім пише мені вірші на пошту і в смсках. І я, коли готовий її вже задушити, читаю ці її вірші і тану. А вірші у неї такі милі. Я кажу їй, навіщо тобі ця політика, краще б вірші писала для дітей, наприклад. Та ну її. Давайте, краще випємо, як каже один мій знайомий, для натхнення, і Ви продовжите свою епопею.
Давайте, наливайте. Я, сподіваюся, що це вже остання пляшка? запитав я.
Та, яка різниця. Нік сховав в кейс порожню пляшку, вона задзвеніла там з раніше спустошеними раніше пляшками. Якщо треба, то буде остання, а якщо ні, то ще знайдемо. В нас же ще дозаправка в Варшаві.сказав він і розплився в усмішці.Ну, за жінок, щоб їм він підніс келих і випив.
6
Настало літо. Наш каток закрили на місяць на ремонт, там міняли труби і холодильні установки. І, як зазвичай буває в нашій країні, цей місяць розтягнувся на три. Тренер наш поїхав спочатку в табір, а потім його запросили на літо попрацювати з якоюсь командою за кордоном. І ми залишилися одні. Я бігав кроси, займався в залі, плавав на річці. Батьки мої були зайняті на роботі, відпустки їм влітку чомусь не дали і я всі канікули провів у своєму рідному місті. Ритка з батьками поїхала на море, потім до бабусі, половина нашої компанії теж роз'їхалася хто куди. Інга теж кудись загадково зникла, а з іншими мені якось не хотілося спілкуватися. І ось, одного разу, після вечірньої пробіжки, пропливши декілька кілометрів проти течії річки, я лежав на березі і спостерігав за хмарами. Ось, що мене завжди дивувалоце хмари. Вони ніколи не бувають однаковими, чи навіть просто схожими один на одного. Вони можуть летіти з дикою швидкістю, а можуть просто висіти над тобою. І, якщо дивитися на небо, коли, начебто на тихому блакитному небі, де всі хмари зависають без руху, то здається, що нічого не змінюється. Але варто на хвилину заплющити очі, а потім знову подивитися на небо, то цих самих хмар вже не буде. Вони змінюють форму, переміщуються і знову завмирають. А потім безшумно через всю цю синьо-білу рівнину пролітає літак. Він летить так високо, що його не видно і не чутно. Залишається лише слід, білий слід, який перекреслює небо, а потім повільно розпливається, як акварельні фарби на мокрому папері, а через деякий час і сам цей слід перетворюється в хмари. Романтика, одним словом.
Так, з цими думками, я йшов через лісопосадку до міста. Назад я вирішив пройтися, бо проплив багато, і сил бігти вже не було. На грунтовій дорозі я побачив машину з відкритим капотом, а поруч з нею стояла жінка, яка нахилилась до моторного відсіку, закинувши за спину руки. Я посміхнувся і подумав: «Цікаво, а що вона там намагається побачити?». Я підійшов, став поруч і теж заглянув під капот.
І як? Щось знайшли? глузливо запитав я.
Ні-іне повертаючи в мою сторону голови, без найменшого подиву відповіла вона. І мені відразу перехотілося приколюватися над нею.
А що сталося? Може я зможу чимось допомогти? вже серйозно запитав я.
Було б непогано, звичайно, тим більше, що мої знання полягають лише в управлінні цим диво транспортом. А що сталося, я не знаю. Просто не заводиться і все.
А хочете, я Вам відкрию одну маленьку таємницю? запитав я.
Звичайно, хочу, сподіваюся, буде цікаво, бо ти мене дійсно заінтригував своєю таємницею.
Так ось, машини не заводяться лише з двох причин. Першаце коли немає бензину, а другаколи немає іскри. вона випрямилась і вперше повернула в мій бік голову.
Ну, давай, розумник, визнач кількість бензину і наявність іскри. Ключі в замку.
Я сів у машину, повернув ключ запалювання. Всі прилади засвітилися, бензин був у норміпів бака, але стартер не запускався. Дивно, подумав я. Мені чомусь дуже захотілося їй допомогти, не просто тому, що я такий добрий, скоріше, мені тоді просто не хотілося осоромитись і виглядати лохом.
Так, дивно, бензин є, і іскра, я думаю, була б, якби крутив стартер. А це що за лампочка блимає? запитав я. У той час іномарки у нас були ще дивиною. На машині мене навчив їздити мій старший друг, він уже повернувся з армії і працював на пошті водієм, розвозив і збирав кореспонденцію. Але з іномарками я зустрічався вперше. На ключі висів брелок з пультом сигналізації. На ньому теж блимала якась лампочка. А це що за лампочка блимає? я показав її брелок.
Та я не знаю, це щось з сигналізацією пов'язано.
Я натиснув на кнопку, лампочка згасла, і машина завелася. Сталося диво! Я сам не очікував, що все вийде так просто, але ж вийшло! І в очах цієї жінки я тепер був справжнім героєм.
Ні фіга собі! вигукнула вона.
Ні фіга собівідповів я їй тихо, а вголос сказав, Та нічого складного, просто заглючила сигналка і все. Треба було лише розблокувати. Та не важливо, головне, що завелася і їде.
Так, і то, правда. Слухай, тепер ти мій рятівник і я перед тобою в боргу. Можу я запропонувати підвезти тебе? спитала вона, закриваючи капот.
Ну, я навіть не знаю, я засумнівався, було якось незручно з одного боку, з іншого бокувтома була така, що я був радий такій пропозиції.Ну, якщо я Вам не створю додаткового клопоту
Та які клопоти, я ж в місто їду, і ти в місто, я так розумію, тут дорога ж одна. Тож сідай і не переживай.
Я хотів сісти на заднє сидіння, але там лежав футляр від скрипки чи зі скрипкою. І вона тоді сказала:
Ні, сідай наперед, там скрипка і дуже дорога.
Я сів на переднє сидіння, і ми поїхали. Їхали ми повільно, дорога була погана, грунтова, машина перевалювалася з боку на бік, іноді черкала дном виступи на дорозі. Дорогою ми мовчали, а коли виїхали на трасу, вона порушила тишу і запитала:
Ти в школі вчишся?
Так, в Десятій.
Ух ти! Я теж цю школу закінчувала, потім після консерваторії там на практиці була недовго учителем музики, а пізніше перейшла в музучилищє працювати і ще в музшколі маю заняття. А ти музикою не захоплюєшся? запитала вона і подивилася на мене поверх своїх окулярів. Бачу, що тобі не до музики, он які у тебе м'язи. Спортсмен? вона сама мене врятувала з цією відповіддю. Мені не хотілося розмовляти про музику, але вийшло якнайкраще.
Ну, так, хокеєм займаюся, за область граємо, обіцяли взяти в юнацьку команду країни.
Прикольно. вона говорила зі мною, як з рівним, не дивлячись на те, що була набагато старша за мене. А чого ти такий серйозний і замріяний?
Та, ось думаю про Вас.
Про мене? Цікаво? Чого про мене можна такого думати? спитала вона і знову подивилася на мене, продовжуючи керувати.
Ну, думаю, як це Ви посадили в машину незнайомого хлопця, та ще й розповідаєте йому про вашу дорогу скрипку. Адже ми в лісі, Ви мене не знаєте, машина може знову заглохнути. Ви мене, що, зовсім не боїтеся?
Ти знаєш, я якось не думала про це, чесно. Скрипка, дійсно дорога, навіть дуже. Це не «Страдіварі», звичайно, але дуже хороша. Але мені і в голову не прийшло, що ти можеш опинитися злодієм. Та й потім, що ти з нею будеш робити? Продати ти її не зможеш, вона тут же спливе, за кордон теж її ти не вивезеш, бо вона вважається антикваріатом. Та й, дивлячись на тебе Коротше, не схожий ти на злодія. Чи я помиляюсь?
Та ні, не помиляєтеся. Ну, добре я, а якби реально злодій би був. Він, може бути, і не продав би її, але клопоту вам би наробив би. не вгамовувався я.
Знаєш, так само можна думати і про те, що в будь-який момент можуть викрасти мою машину або пограбувати квартиру. Але я не хочу про це думати. Якщо постійно думати про погане, то воно і станеться. Думки, вони ж матеріальні, ти так не вважаєш?
Ніколи не думав про це. збрехав я, бо мені самому постійно приходили до голови такі думки. Але зараз усі мої думки були зайняті зовсім іншим. А Ви граєте? Це ваша скрипка? запитав я її.