9
Ми вийшли з будівлі аеропорту і зупинилися біля стоянки таксі.
Ну і де наші дами? запитав Нік. Я свою після Варшави так і не бачив. Може, вона там залишилася? Так захопилася польською кавою, що пропустила свій рейс.
Та, Ви жартівник. сказав я, озираючись на всі боки. Дружин наших дійсно не було видно. Але я можу Вас заспокоїти, я їх бачив в літаку перед виходом, тому у Варшаві вони точно не залишилися.
А Ви, хіба знаєте мою дружину? здивувався Нік.
Та, ви ж мені її самі показували, в червоній сукні. Вона ще з моєю дружиною сиділа. Ми ж посварилися трохи, і вона сказала, що зі мною сидіти не хоче, і сіла на вільне місце, тобто поряд з вашою дружиною. Так, що я їх бачив постійно.
Так? Дивно, а я такого не пам'ятаю. А коли це я Вам свою дружину показував? не переставав дивуватися Нік.
Та ще під час першої пляшки шампанського.
Ми засміялися, і Нік обійняв мене за плечі.
Я, взагалі то, не люблю літати, але сьогодні був дуже захоплюючий політ. Ви так цікаво розповідали, а я Вас слухав, і за ці кілька годин у мене в пам'яті промайнуло все моє життя. У кожного у нас є своє життя, свої історії, і свої маленькі секрети. Вийшов сьогодні такий собі екскурс в минуле, в спогади, я б навіть сказав, що сьогодні у нас був політ завдовжки в життя.
Красиво сказано. Політ завдовжки в життя. сказав я. І все ж, де наші дами?
Тут у мене в кишені завібрував телефон. Це прийшла СМСка від Рити: «Ну, скільки можна чекати? Ми чекаємо на вас в таксі. Білий «мерс» біля Макдональдса». Від серця одразу відлягло і всередині мене почала розтікатися якась тепла хвиля.
Підемо, сказав я Ніку. Вони нас чекають он в тому таксі.І я вказав йому на білий «Мерседес» з шашечками на даху.
Це був невеликий мінівен, тому ми всі сиділи в одному салоні обличчям один до одного. Першим заговорив я:
Рито, знайомся, це Микола, або просто Нік. Пам'ятаєш, він писав статтю про нас в минулому році? А цемоя дружина Маргарита. сказав я, вже звертаючись до Миколи.
Маргарита? здивовано перепитав він. Та сама Рита? А я думав, що Ритаце вигаданий герой, ну або, принаймні, Ви ім'я своєї коханої змінили. Дуже приємно. він підвівся і поцілував Риті руку.
Що значить, та сама? Ви що, мене обговорювали? спитала Ритка.
Та, не обговорювали, а просто розмовляли про мене, про тебе, про музику, про життя. викрутився я.
Ну, я так розумію, що Ви, Маргарито, з моєю дружиною вже познайомилися, тому представлю її Вам, Антон. Це, як Ви вже здогадалисямоя дружина, вона ж та сама Олена.
Дуже приємно, Олена, чув про Ваші подвиги. Як казав колись Чингіз-Хан: «Міста треба брати чарівністю». Це він про Вас, напевно, говорив.
Дякую за компліменти, Антон. відповіла Олена, і, звертаючись до Ніка, сказала. А ти базікало. Знаєш, що базікалоце знахідка для шпигуна.
Всі засміялися, а я, скориставшись такою невимушеною паузою, сказав Риті:
Ритуль. А ти коли встигла нові туфлі придбати. Я, начебто, всі твої двісті пар туфель знаю, а ці мені не попадалися на очі. У будь-якому випадку, вони просто шикарні. Ось, чого в тебе ніколи не забереш, так це твого смаку.
Не даючи нічого відповісти Ритці, Нік сказав своїй дружині:
Альона, мене сьогодні у Варшаві Антон пригощав кавою. Кажуть, що польська кава найкраща, що поляки взагалі славляться кавою, так от, у них кавалайно. Зовсім не те, що вмієш готувати ти. І ось я для себе вирішив, що, коли приїдемо додому, я обов'язково навчуся варити справжнісіньку каву. Я навіть піду на курси баристо, якщо треба.
Так, мужики сказала Ритка. А ви вмієте викручуватися. Ну та, гаразд, ми тут порадилися трохи і вирішили пробачити вас, тож, можна було так не напружуватися з компліментами. Але нам все одно приємно, правда, Оленко?
Та ти подивися на них, вони ж просто лапочки, ну як можна на них довго ображатися.
Так, жартуючи, ми доїхали до міста. Був ранній літній вечір, сонце ще не сховалося за дахи будинків, і від його променів, а ще й від випитого шампанського очі не могли переносити стільки яскравого світла і мені довелося одягнути свої сонцезахисні окуляри. Хотілося спати. Ми розпрощалися, але домовилися зустрітися найближчим часом. Вони поїхали на таксі далі, а ми спустилися в підземний перехід.
Літо. Вечір. Місто жило своїм життям. Хтось поспішав з роботи додому, хтось прямував до ресторану, хтось просто гуляв, відпочивав, люди були у відпустках, на канікулах, на роботі. І саме в таке скупчення різноспрямованого народу, ми і влилися з Ритою, спустившись в підземний перехід. За останні роки цей перехід переріс з простого способу переправки людей на інший бік вулиці в повноцінний маленький світ, що живе своїм підземним життям. Одні торгували, інші купували, хтось роздавав рекламки про приїзд нового цирку, хтось співав під гітару в цьому підземному царстві. Саме ця чиясь гра на гітарі і змусила мене зупинитися, коли ми проходили повз імпровізовану сцену. Знайомі акорди, знайомі ритми, а найголовніше, знайомий голос. Ні, я точно не міг сплутати цей голос ні з чиїм іншим. Я зупинився і став слухати. Рита теж стояла поруч тримаючи мене за руку. Коли пісня стихла, я почув:
Привіт. Не очікувала тебе тут побачити.
Я озирнувся по сторонах, але нікого поруч з нами я не побачив, і зрозумів, що цей «Привіт» призначався мені. Я подивився на Риту. На обличчі її я побачив легку зневажливу посмішку. Нахиливши трохи голову і посміхаючись, вона дивилася в бік музикантів.
Не впізнаєш? Шкода, а я тебе одразу впізнала. промовила дівчина.
Ви, напевно, мене з кимось плутаєте. Вибачте. витиснув з себе я.
Я повернувся і, не чекаючи відповіді, пішов в сторону виходу. Рита йшла поруч і мовчала. З мене котився холодний піт, в горлі стояв ком, що я не міг навіть дихати. Мені здавалося, що я ось-ось задихнусь тут, в підземному переході. І я, вирвавши з Ритиної свою руку, побіг до виходу. На вулиці, глибоко вдихнувши кілька разів, мені стало трохи легше. Рита стояла поруч і дивилася кудись в інший бік. Коли вона підійшла, я не помітив.
Підемо, Ритуль, щось я втомився, напевно, шампанського сьогодні було забагато. І ми повільно пішли вздовж торгових рядів з квітами, морозивом та пиріжками. Ми йшли мовчки кілька хвилин, а коли вийшли в парк, то Ритка сказала:
Ти ж впізнав її.
Кого? спробував ухилитись від відповіді я.
Кого. Кого Інгу. Я ж бачила, що ти впізнав її, а чого тоді втік? Ти ж постійно думаєш про неї, постійно моделюєш зустріч з нею, ти всі ці роки тільки й живеш думками про неї. А зі мною ти ж так, для комфорту, хіба не так?
Рит, не говори дурниць. Звичайно ж, я її впізнав, але що це змінює? Я що, повинен був кинутися до неї в обійми? Тим паче я хотів сказати, але до горла знову підкотив клубок.
Тим паче, що? ніяк не вгамовувалася Ритка. І сама відповіла на своє запитання. Ти просто не очікував побачити Інгу в такому образі. Хіба я не права? У всіх твоїх мріях вона була принцесою, зіркою сцени, богиня рояля, а виявилося, що вона звичайна дворняжка, яка жебракує в підземному переході, граючи романси перехожим. Ні, грає і співає вона шикарно, я навіть сперечатися з цим не буду. Але ти бачив, як вона виглядає? Рвані джинси, протерта шкіряна куртка, старі стоптані кросівки. Ти не звернув увагу на її обгризені нігті? Фу! Це ж треба було так опуститися. Але вінцем всьому була банка пива, яку пустили ці горе-музиканти по колу.
Рит, ну от скажи, звідки в тебе стільки злості і жовчі? Звідки ми знаємо, що з нею сталося? Може, у неї щось трапилося, тим більше, ти знаєш про її стосунки з батьками. Давай, зараз просто не будемо обговорювати Інгу, я тебе прошу. Просто, давай закриємо зараз цю тему, і все. сказав я, не сповільнюючи кроку.
Та, як скажеш. відповіла Ритка. Тим більше, що мені взагалі не приємно говорити про неї. Підемо, краще в номери.
Далі ми йшли мовчки. Мені не хотілося думати ні про що, хотілося просто прийти в номер, залізти в ванну і не вилазити звідти кілька годин. Але я згадав, що нас чекала в гості Марина.
Ритко, а я тобі хіба не говорив, що нас в гості сьогодні чекає Марина? запитав я.
Ні, не говорив, ти ж весь день сьогодні був зайнятий шампанським. А ти хочеш до неї в гості? Просто, я так втомилася, хочу лягти на підлогу перед телеком і розслабитися. До того ж, ти знаєш, що її Андрій мене реально дратує. Він мені в консі набрид за п'ять років, так ще його і тут терпіти треба.