У той день ми до вечора не вилазили з ліжка. Це був день, за який я втомився більше, ніж на ковзанці, чи, навіть, більше, ніж після двадцятикілометрової пробіжки. Ввечорі, коли сили в мене вичерпалися остаточно, я вирішив збиратися додому. Ритка лежала на боці, підперши голову рукою, і дивилася як я одягаюся, потім тихо сказала:
Будеш виходити, просто прикрий двері.уже у підїзді, перед тим, як зачинити двері, я почув з кімнати «Я кохаю тебе». Я почекав секунду, зачинив двері і пішов додому.
Прийшовши додому, я хотів зателефонувати Ритці, але біля телефону лежала записка «Терміново передзвони Марині Вікторівні». І я передумав телефонувати Риті і набрав номер Марини Вікторівни.
Ти де пропав? одразу запитала Марина. Ми тебе всюди шукали, а ти зник кудись. Батьки сказали, що ти у друзів, а у яких вони не знали.
Доброго вечора, Марино Вікторівно. А навіщо Ви мене шукали? запитав я.
Привіт. Чого-чого Тут, просто була у нас в школі сьогодні одна людина з консерваторії, це мій викладач. Ми з ним говорили про тебе. Я йому розповідала, що ти такий унікальний і досяг таких успіхів за якихось три-чотири місяці, а він мені не повірив, і сказав, що хоче тебе послухати, а тебе не було ніде. Так, де ти пропадав?
Ну, Вам же сказали, що у друзів. Ми вирішили на вихідних відпочити разом. збрехав я з роздратуванням. Чомусь мені не хотілося зараз ні з ким спілкуватися. Мені хотілося закритися в своїй кімнаті, включити якусь касету і просто відпочити від усіх, від Рити, від Марини, від батьків і, найголовніше, від себе. Після всього, що сталося вчора вночі у Рити, у мене на душі залишився якийсь неприємний осад. Я не можу сказати, що мене мучила совість, ні, це було щось зовсім інше. Я просто зрозумів, як мені по-справжньому не вистачає Інги. Мені було боляче і прикро від того, що я тоді, на дачі, не сказав того, що повинен був сказати про свої почуття. Я ненавидів себе за ту слабкість, яка взяла верх над моїми почуттями і дозволила відпустити Інгу.
Ти чого нервовий такий? Я тебе образила чимось? спитала Марина.
Ні, Марино Вікторівно, Ви тут ні до чого, просто втомився. Ви знаєте, добре, що ми не перетнулися з Вашим викладачем, бо я ще не готовий показувати людям, як я граю. Я вважаю, що ще рано. А хто хоче послухати, нехай приходить на наш шкільний концерт до Дня вчителя. Ми там з Ритою гратимемо дует.
У вас в школі концерт? І ти мовчав? Тиредиска! вигукнула Марина Вікторівна, вже забувши про свого консерваторного викладача. І Ви готуєтеся без мене? Чому не попросили у мене допомоги? Хоча, я розумію
Ну так, все через Ритку. Я пропонував їй, щоб Ви з нами позаймались, але вона навідріз відмовилася. Не ображайтеся, Марино Вікторівно. Ну, Ви ж її знаєте, вона просто завжди така.
Гаразд, проїхали, на концерт то хоч запросите? запитала вона.
Звичайно, я як раз збирався Вам сьогодні сказати, в суботу, у нас в школі. Приходьте обов'язково і можете запросити свого викладача з консерваторії, хоча я думаю, що він нічого нового тут не побачить.
Ми попрощалися, а я закрився в кімнаті, і, не вмикаючи світла, включив магнітофон. З динаміків лилися слова Елвіса Преслі:
«Love me tender, love me sweet,
Never let me go.
You have made my life complete,
And I love you so»
«Та що ж це таке!»подумав я і вимкнув магнітофон. Мені не хотілося ні думати про кохання, ні читати, ні слухати пісні з такими душевними текстами. І я не помітив, як заснув.
Тиждень пролетів непомітно. Після уроків ми щодня репетирували у Ритки, поки її батьки були на роботі. Ми хотіли зробити сюрприз для всіх, тому вирішили не грати в школі. У музичній школі ми теж працювали лише над програмними завданнями. Риті я навіть не розповідав про нашу з Мариною розмову. Знаючи Риткине ставлення до Марини Вікторівни, і розуміючи, що, якби вона дізналася про те, що я розкрив наш секрет, то вона би мені таке влаштувала
Концерт був досить довгим, виступали і молодші класи, і старші, ставили сценки, співав хор, читали вірші, навіть танцювали. Ми грали наприкінці концерту.
Грали ми добре, навіть, дуже добре. Я б навіть сказав, що так добре ми не грали ще жодного разу. По реакції залу було видно, що всім цікаво було слухати, а це головний показник для музиканта. Нам вдалося зачарувати публіку. Багато вчителів, які звикли бачити в мені зірви-голову, не могли собі навіть уявити такого, що найзапекліший шкільний розбишака грає Баха, Вагнера і Чайковського. Але так було, і потихеньку всі до цього почали звикати.
Після концерту почалася дискотека, але Рита запропонувала втекти і не залишатися ввечері в школі. Батьки її в черговий раз залишилися ночувати на дачі, і ми знову пішли до Рити додому. Всю дорогу ми мовчали. Здавалося б, що треба радіти успіху, але настрою у мене не було, та й по Ритці було видно, що її щось пригнічувало. Ми йшли погано освітленим сквером, загрібаючи ногами листя. Не знаю, про що тоді думала Рита, але мої думки були знов про Інгу. Я думав, що з часом я зможу забути її, але чим більше ми віддалялися в часі від того нашого останнього вечора на дачі, тим ставало сумніше.
Антон. перервала тишу Рита. Ти мені скажи, тільки чесно. Ти мене, взагалі, як сприймаєш? Хто я для тебе?
Рито, ну ти чого? не піднімаючи голови, запитав я.
Ні, ти мені просто дай відповідь, хто я для тебе? Є багато варіантів, я тобі допоможу, наприклад: просто однокласниця, подруга, з якою можна непогано провести час, тепер ще й компаньйон по дуету. А, може просто коханка? Що вибираєш?
А інших варіантів немає?
Слухай, ти що, знущаєшся? Я ж бачу, що я для тебе нічого не вартую. Чим би ми не займалися, в школі, на репетиціях, на пікніках чи коли просто гуляємо парком або сидимо в кафе, навіть в ліжку, ти не зі мною, ти постійно десь літаєш, про щось думаєш. Ну, ось скажи, ти ж не про мене думаєш. Антон, я також людина, мені також хочеться звичайного людського тепла. Я тільки роблю вигляд, що все добре, що мене все влаштовує в наших стосунках, але ти навіть не уявляєш, що твориться у мене на душі. Іноді мені хочеться просто волати від безсилля, іноді хочеться вистрибнути з вікна. Я ж закохалася в тебе ще в п'ятому класі, коли ви виграли першу гру серед ЖЕКів міста. Я думала, що в дванадцять років любові не буває, і що все це пройде, але нічого не пройшло. Навпаки, з кожним днем ти ставав для мене кимось особливим, я ставила тебе вище за інших. Ти навіть не уявляєш, як сильно ти відрізняєшся від інших. Бо вони ж ніхто в порівнянні з тобою. Я готова для тебе зробити все, я була готова кинути музику, коли в ту дачну ніч ти сказав такі слова.
Які слова?
Ну, ти ж сказав, що повяжеш своє життя тільки з такою ж, як і ти, а не з «заучкою» і «ботаном». Ти тоді кудись втік, та мені і не хотілося з тобою говорити деякий час, а потім ми з батьками поїхали на курорт. Я була дуже рада цьому, бо тоді я не могла перебувати поруч з тобою, таким жорстоким і цинічним. Я ціле літо думала про тебе, про те, як же змінити тебе, але вирішила змінити себе. Я вирішила зав'язати з музикою, та ще й той клятий конкурс, який виграла Інга Ненавиджу її. Але я була не просто здивована, а шокована тим, що сказала мені тоді Марина, що ти заради мене почав займатися музикою. Спочатку я не повірила, але спілкуючись з тобою, я бачила, як ти змінюєшся. І я почала вірити в це. Всі тижні я жила в якомусь святковому світі, я думала, що, ось воно, щастя. А після того, як ми переспали, я перестала стримувати ту пружину своїх почуттів, яка готова була вибухнути в мені в будь-яку мить. Але в останні дні я помічаю, що ти знову десь, не зі мною. Тож поділись зі мною, хто вона, я ж відчуваю, що ти думаєш про неї.останню фразу Рита сказала вже крізь сльози.
Та ніхто, ти все собі вигадуєш. І чого це ви всі причепилися до тієї ночі на дачі. Ну, сказав те, що думав тоді. Але зараз все не так, розумієш? намагався виправдовуватися я, але навіть я сам зрозумів, що слова мої звучать непереконливо.
Антон. Це Марина? Скажи, я все зрозумію. Я бачила її сьогодні в залі, і вона дивилася тільки на тебе. І хто це всі? Кого ти маєш на увазі? після невеликої паузи запитала Рита. Про кого ти говориш? Хто це ще згадує ту ніч?
Дурепа, ти, Ритко. я копнув купу листя, зібрану двірниками, і прискорив крок.
Зачекай, Антоне. Рита наздогнала мене і смикнула за рукав, щоб я зупинився. Зачекай, це точно не Марина?