Це Ваша дружина небезпечна без контролю, а моя вже ні, хоча в молодості була ще та штучка. відповів я і оглянув зал навколо нас, намагаючись знайти свою дружину.
Що, дружину шукаєте? Та, не переймайтеся так, я їх разом з моєю бачив в «Duty free». Так що не переживайте, не загубляться. Хоча, якщо вони в «Duty free», то може і варто переживати.
Чого це? запитав я.
Ну, як чого? Там Віскі дешеве. сказав Нік і засміявся.
Тут оголосили посадку на наш рейс, і ми потягнулися до виходу. По дорозі Нік запитав:
А ви через що посварилися? Щось серйозне?
Та яке там серйозне, відповів я. Хоча, вона вважає, що серйозне, а я взагалі не розумію в чому справа. Розповісти? Може, Ви мені щось і проясните в цій ситуації.
Та Ви ще питаєте! пожвавішав Нік. Звичайно, розповідайте. Сподіваюся, буде щось інтригуюче?
Ну, не знаю, це Вам вирішувати, інтригуюче чи ні. Ну, зрештою, прилетіли ми до Парижу три дні тому, взяли таксі, поїхали в готель, я залишився відпочивати перед репетицією, а дружина моя вирішила прогулятися Парижем, дуже вже вона любить це місто. Увечері ми домовилися зустрітися в ресторані. Я сиджу, чекаю, замовив шампанське, собі замовив дещо з італійської кухні, бо я не можу їсти їх слимаків, а дружині сушівона їх просто обожнює. Я їй завжди кажу, що тільки пінгвіни їдять сиру рибу, а вона називає мене примітивним та неосвіченим дурнем. Ну сиджу, чекаю. І тут вона заходить в зал з супроводі адміністратора ресторану. Раптом вона зупинилася посеред залу, почала озиратися, хоча мене побачила одразу. Я теж подивився на всі боки, але нічого і нікого не помітив. Вона підійшла і сіла не навпроти мене, а поруч, на сусідній стілець. Сіла якось боком, ногу на ногу закинула. Плаття коротке, червоне, в очі кидається. Ми це плаття з нею купили в минулу поїздку до Франції. А вона сидить і так загадково на мене дивиться і каже: «О! Ти суші замовив! Який ти молодчинка!» Ну так, молодчинка, думаю, теж мені подвиг, я ж завжди їй суші замовляю, а сам не можу зрозуміти, до чого вона веде. А потім вона мені і каже: «А ти нічого не помічаєш?» Я подумав трохи, подивився на неї, потім на всі боки і кажу: «Ти що, зачіску зробила?» Вона в одну секунду змінилася в обличчі, посмішка кудись зникла, сама раптом зітхнула, повернулася до столу і сказала: «Давай вже вечеряти, чи що? Наливай своє шампанське». Я намагався якось розрядити обстановку, якісь історії розповідав, а вона не слухала, сиділа сумна, на мене навіть не дивилася. Коли доїли десерт з чаєм, вона сказала незрозумілу мені фразу: «Наф Наф, двісті євро» Повільно встала з-за столу і пішла до виходу з ресторану. Ось з того моменту вона зі мною практично не розмовляє. При чому тут Наф Наф? Ще б про Ніф Ніфа б згадала. А чого Ви смієтеся? я помітив посмішку на обличчі Ніка, видно було, що ця історія його явно розвеселила.
Я Вам от що скажу, Антон. Можливо, я для Вас відкрию зараз Америку, але Naf Nafце дуже відомий бренд французького взуття та одягу. Зараз цей бренд належить французькому концерну VIVARTE, який володіє такими брендами, як Minelli, Caroll, Kookai, і іншими відомими брендами. Так що я думаю, що Ваша дружина придбала собі «недорогі» туфельки за двісті євро, а Ви цього не зацінили. І, скажу я Вам відверто, Ви її не просто цим образили, ви її практично принизили. Для жінки ж що важливо? Три речі. Першаце шопінг, другаце всебічне, а ще краще світове визнання успішності покупки, а третєце заздрість і ненависть подруг. Так що, в наступний раз, коли вона буде в тих туфлях, Ви просто зробіть їй комплімент.
Ви зараз жартуєте? здивувався я. Для того, щоб зробити їй комплімент, я повинен точно знати, що саме в ТИХ туфлях вона знаходиться, а я в її гардеробі взагалі не розбираюся. У мене таке враження, що у неї дві проблеми: нема що вдягнути і нікуди складати.
Так, це складне завдання, ну, нічого, щось придумаємо.
Ми зайшли в салон літака і сіли на свої місця. До нас одразу пристрибала наша стюардеса і поцікавилася, чи все у нас в порядку і запропонувала забрати мою скрипку в кімнату для бортпровідниць. Сказала, що там вона буде в цілковитій безпеці. Її вишнева уніформа в поєднанні з отруйно-червоними губами вселили в мене повну довіру до неї, і я віддав їй скрипку, пожартувавши, що тепер вона винна нам шампанського, відкинувся на спинку і став чекати чергового зльоту.
Після того, як ми лягли на курс і нам дозволили відстебнути ремені безпеки, до нас тихо підкралася стюардеса і поставила перед нами піднос з шампанським і трьома келихами. Ми з Ніком переглянулись, нічого не розуміючи.
А це на честь чого? Ми, нібито не замовляли шампанського, хоча, брехати не буду, дуже люб'язно з Вашого боку. сказав Нік і потягнувся до стюардеси, щоб поцілувати їй руку. Та розпливлася в нереальній посмішці, і, якби вона була Снігуронькою, то розтопилася би прямо тут, на стільки у неї від збентеження запалали щоки.
Розумієте, пошепки сказала вона, нахилившись до нас. У мене сьогодні День народження. Дівчата пити зі мною відмовилися, бояться, кажуть, що на роботі, а я просто мушу відзначити свій День народження. А ви тут, на мій погляд, самі адекватні пасажири.
А чого Ви в таке свято не взяли вихідний, не залишилися на землі, не пішли відсвяткувати з коханим або з друзями кудись в ресторан? запитав я.
Так я ж навпаки, попросилася на цей рейс
Сама? Добровільно? здивувався Нік. Дивно. Я, наприклад, завжди полюбляю з друзями так відірватись, що на ранок всім буває соромно. А Ви, Антон, як святкуєте свій День народження?
А я теж не святкую, я намагаюся виїхати кудись подалі від усіх. Не люблю такі свята, не люблю, коли мені співають дифірамби раз на рік, приурочуючи це до Дня мого народження. Та й просто не люблю уваги до себе. Тому, я Вас, Аня, розумію і подтримую. звернувся я до бортпровідниці. На бейджику у неї було написано «Анюта».
Прошу пробачення, але я не Аня, а Анюта. сказала вона чистою українською мовою, чим нас підкорила остаточно. Так мене називала мама, потім так мене кликав мій коханий чоловік і мені подобається, коли до мене зараз так звертаються. А щодо дня народження Я ось чула випадково, проходячи повз вас кілька разів по салону, як Ви розповідали якусь цікаву історію. вона подивилася на мене і посміхнулася. Так ось, Ви не проти, якщо я Вам розповім свою історію? І вона присіла на вільне сусіднє з нами крісло.
Звичайно, ні! вигукнув Нік і схопив один з трьох келихів. Тільки спочатку давайте вип'ємо за найпрекраснішу дівчину в цьому літаку! За Анюту! і одним махом осушив весь келих.
Дякую! Мені дуже приємно, але давайте не шуміти. А я Вам розповім, чому я сьогодні тут святкую свій День народження. Так ось, моя мама була теж бортпровідницею. Це у нас сімейне. Вона закінчила авіаційний інститут, після закінчення інституту пішла працювати стюардесою. У неї було все, і краса і епатаж, вона вміла себе показати і піднести. А через те, що вона з дитинства захоплювалася французькою музикою, то за час навчання в школі та університеті, вона досконало вивчила французьку мову. За ці вміння її і запросили працювати на міжнародних рейсах до Парижу. Тоді, в радянські часи, потрапити на таку роботу було не те що важко, а практично неможливо. Але мама була настільки красива і розумна, що в неї закохався один французький актор, дуже відомий. Я не буду називати його ім'я, щоб не компрометувати його. Вони поверталися з гастролей в Париж, а мама моя якраз працювала на цьому рейсі. Вони познайомилися, а п'ять годин в закритому просторі виявляється достатніми для того, щоб по вуха закохатися, і щоб через дев'ять місяців на світ з'явилася я. Мама мені потім розповіла всю цю історію з французом. Він тоді не просто закохався в маму, він їй прямо в літаку, під час польоту зробив пропозицію, зняв зі своєї руки перстень і подарував мамі. Ось він, до речі, цей перстень. вона показала свою руку. На пальці дійсно був величезний золотий перстень з величезним каменем. Так, це він, правда, мамі довелося звернутися до ювелірів, щоб зменшити трохи розмір, а потім він перейшов до мене, мама сказала, щоб я його носила, так як він завжди приносить удачу. Так ось. Під час того польоту була не тільки зароджена нова любов, не тільки було зроблено пропозицію руки і серця, але цим закоханим вистачило часу, щоб зачати мене. Так-так, не дивуйтеся, саме в літаку і саме по дорозі в Париж. Мама і надалі літала цим маршрутом, француз слав їй дорогі подарунки, вони телефонували один одному і переписувалися. Коли мама зрозуміла, що вагітна, то одразу ж йому про це повідомила. Він сказав, що треба грати весілля і влаштує він все сам. Все повинно було статися в Парижі. Після цього він не дзвонив і не писав. Мама намагалася його знайти, але його імпресаріо говорив, що він на гастролях, і його немає зараз у Франції. Мама літала до останнього, але за два місяці до пологів їй довелося піти в декрет і вона поїхала в рідне місто. Але ж віза у неї залишилася. І ось, коли вона була вже на дев'ятому місяці, вона вирішила сама полетіти до Парижу на пошуки цього француза. Знайшла вона його без особливих проблем, бо людиною він був дуже відомою. Там вона з ним поговорила про все. Виявилося, що він вже був одружений, у нього було дві доньки, і за контрактом він не міг розлучитися ще п'ять років. І якщо вона хоче, то може залишитися тут в Парижі, він все оплатить, вони будуть зустрічатися, але жити він повинен у будинку, з дружиною, бо інакше втратить все. Мама сказала, що він вже і так все втратив, зібралася і полетіла додому. По дорозі з Парижу, після дозаправки в Варшаві, ну як ми зараз, у неї почалися перейми. У салоні літака, як зазвичай буває в дешевих серіалах, чисто випадково опинився доктор-акушер. Він і прийняв у мами пологи. Ось тоді і народилася я. Так що батько мій француз, мама українка, а місце народження в свідоцтві написали Париж-Варшава. Тому, у мене не просто сьогодні день народження, сьогодні тут ще й місце мого народження. Так що, давайте, кажіть тости. завершила розповідь вона і підняла свій келих. Ну, я чекаю.