Хтів би вірити. А ти Ти згоден жити серед іновірців?
Бог є скрізь. А їхній імператор не дарма ж обіцяв, що все буде за законом бабці його, Катерини Великої. А мати імператората й взагалі наша, Вюртемберзька. То напевно ж розуміє нас. Тому й вірян будь-якої конфесії ніхто не переслідуватиме. Та й лютеранську церкву, мабуть, згодом спорудять.
Церквато не головне. Нам, лютеранам, взагалі-то не обовязково відвідувати храм. І проповідником може бути звичайний парафіянин.
Старий підвівся з ліжка, не випускаючи з рук Євангелія. Підійшов до столу, взяв суцільно золотий вівтарний хрест.
Ось, візьми із собою. Ще від давніх-давен зберігся. Де б ти не був, звертай свій погляд на хрест і не забувай Євангелія. Заповіді Святого Євангелія є опорою для освіти серця і його розуміння.
Старий повернувся до ліжка. Схоже було, що навіть ці кілька кроків далися йому вкрай важко. Він знову ліг, примруживши очі.
От, здається, й все. Тепер замість мене житимуть молодші Ульманиті, що прийняли моє імя. Твої діти, онуки. А мій шлях на цьому світі добігає кінця.
Молодик впав навколішки перед ліжком, занурився обличчям в ковдру й розридався.
Не кажіть так, панотче! Ви святий! Ви житимете вічно! А я Я писатиму з дороги! Обовязково писатиму!
Добре, добре. Не треба сліз. Йди-но вжемабуть, справ маєш перед відїздом забагато. А я відпочину трохи.
Старий міцно заплющив очі. Притих.
Молодик дуже неохоче підвівся і не один раз озирнувся, доки врешті решт покинув кімнату.
Він ще не встиг через невеличку каплицю добутися вулиці, як старий пустився духу.
2
Стало зрозуміло, що найближчої поштової станції не добутися: перейми йшли одна за одною.
На підводі, крім породіллі, розмістилися її мати, шестирічний син і сякий-такий домашній скарб. Батько і чоловік йшли поруч, аби трохи полегшити ходу втомленої шкапи. До луки підводи була припнута руда корова.
Члени цієї невеличкої сімї, як і інші переселенці, більшу частину дороги йшли пішки, жаліючи коней, що ледве везли перевантаженого воза.
Мати озвалася до свого чоловіка:
Нам ще довго до станції? дуже вже їй не хотілося втрачати час. Ми й так вже добряче відстали від основної партії переселенців. Раптом офіцер лаятиметься, що ми не дотримуємося інструкції?
Не встигнемо. Однаково не встигнемо, лаконічно відповів їй старий.
Перечекавши черговий, особливо затяжний стогін дочки, жінка рішуче сказала:
Все, зупиняймось. Маля вже хоче назовні.
Підвода зупинилася. А молодик, що задумливо шов поруч, цього навіть не помітив і чимчикував далі.
Франце! різко озвалася до зятя жінка. Припини журитися за минулим, бо майбутнє проґавиш! Вже ось-ось вдруге станеш батьком!
Франц зупинився і почав отетеріло озиратися, наче не розумів, де він і чому. Теща трохи помякшила промову:
Досить вже, синку! Й сама розумію, хто для тебе був настоятельі мати, і батько, і увесь білий світ. Та ти ж не сам-один! Годі вже! Ну ж бо з батьком багаття розпалюватигаряча вода знадобиться для пологів.
Чоловіки взяли сокири й занурилися в підлісок за дровами. За ними подався й хлопчик.
Вольдемаре, це ти куди налаштувався? породілля, як їй не було млосно, вгледіла сина.
Мамцю, я трохи прогуляюся! озвався маленький шибайголова.
Далеко не заходь! Аби почув, як гукатиму!
Відповіді молодичка не почула, бо її вкотре скрутили перейми, і вона безсило відкинулася на ряднину.
Мати підійшла, втерла донці спітніле чоло:
Тримайся! Тримайся, дитинко! Все буде добре. Ми, жінки, і не таке витримуємо. Трохи воно невчаснота вже як Бог дає!
Чоловіки розташувалися трохи далі, аби не заважати жінкам.
З гущавини вибіг Вольдемар і побіг до жінок.
Мамо, мамо! Дивись-но, кого я впіймав! радісно волав хлопчик, тримаючи в руках ґавеня. Воно зарано вистрибнуло з гнізда і ще не вміло літати.
Мати, у якої перейми вже йшли одна по одній, однак не хотіла гримати на сина, тож прихильно сказала:
А біжи-но покажи татові!
Ви, там! суворо гукнула чоловікам старенька. Розважте Вольдемара, аби не плутався під ногами! Не заважав нам!
Звісно ж, аби не заважав. Не заважав пологам. Не заважав приходу дитині, що з появою на світ не знає, куди вона потрапить: в паділ радості чи смутку.
А трохи згодом родина знову долала неблизький шлях, намагаючись наздогнати партію переселенців.
На підводі їхали породілля, її мати та Вольдемар. І кожен притискав до грудей свій скарб. Старавузлик з грошима і коштовностями, молодановонароджену дівчинку, а Вольдемарпташеня.
Що, так і не тікає? слабким голосом озвалася до хлопця мати.
Ні. Я його нагодував кониками, і тепер воно заснуло.
І що ти далі з ним робитимеш? Навіщо воно тобі?
А навіщо тобі оте верескливе немовля?
У своєму дитячому егоїзмі Вольдемар трохи перебрав куті меду: дівчинка майже весь час спала, і голосом озивалася тихим, ледь чутним. Та й то інколи.
Мати кволо посміхнулася і ніжно пригорнула до себе дочку.
Та то ж твоя молодша сестричка. Підростегулятимеш з нею.
Та не схоже, що вона швидко підросте. Їй вже два дні, і вона ані трішечки не підросла. Я краще буду з ґавеням гратися.
А ґавеня що? Скажеш, вже підросло?
Звісно! От дивись! Воно кожну пірїнку від трубок обскубує, і вже трохи літає!
Мати з ніжністю подивилася на сина, подумки промовила: «Хай бавиться, привчається піклуватися про слабших. А згодом і за сестричкою глядітиме».
Старенька озвалася до чоловіка:
Цікаво, а через те, що наша родина збільшилася, державна позика на влаштування господарства теж збільшиться? Як ти вважаєш?
Не знаю
Чоловік заліз до підводи, дістав з кишені читаного-перечитаного листа, що аж прорвався на згинах. Почав читати уголос:
«Як приїхали, то кожній родині поселенців на влаштування господарства надали пільгову позику аж триста вісім карбованців сріблом. Повернути її ми маємо за сім років» Ти бачиш: на родину. Не сказано, що в залежності від кількості.
А може таки збільшать? Ти поспитаєш?
То вже як прибудемо на місце. А зараз час спинитися. Хай худоба відпочине. Та й самі підїмо.
Підвода спинилась. Старий зліз додолу, випріг коня, відвязав корову та відвів вбік на галявину.
Старенька, крекчучи, теж злізла. За неюонук. На його руці як і зазвичай примостилося пташеня. Наче на гілці.
А молодичка щось задрімала.
Агов, доню! Підводься-но походи, походи.
Якось мені млосно, відгукнулась та.
Не дивноадже тільки дві доби пройшло, як народила. Однаково походи, хоч трохи. Немовля ж спить, не потребує неньки. Зараз вони забагато сплять, як все гаразд.
Чоловіки розпалили багаття. Старенька взяла чисте цеберко, рушника та попрямувала до коровиподоїти, аби та не мордувалася. Корова саме із задоволенням жувала соковиту траву. Вгледівши хазяйку, неголосно мукнула, вигнула хвіст знаком питання і випорожнила кишечник.
Саме вчасно! доброзичливо пробурмотіла стара і трохи нагнала корову, аби та відійшла в інше місце.
Тварина слухняно перейшла трохи вбік і продовжувала меланхолічно жувати. Аби ж мала б людський розум і пихату вдачу, луснула б від марнославстваадже саме від таких корів-переселенців згодом пішов завод «червоної німецької».
Стара наготувала їжі й почала гукати онука. Той довгенько не озивався, а потім прибіг: розгублений, в сльозах.
Мамо, нам ще не скоро їхати? Моє ґавеня десь устрибало!
Ото більшого б лиха не знати! пробурмотіла стара.
Ну що Ви, мамо? Дитині ж шкода! зупинила її донька.
А до сина звернулась співчутливо:
Заспокойся, синку! Прилетить. Їсти захоче і прилетить. А ми ще довго стоятимемо, не хвилюйся. Сідай попоїж.
Але Вольдемар відійшов в бік галявини та почав розсувати високу розкішну траву, що її зростили рясненькі дощі.
І згодом з гущавини якось боком-боком прискакало ґавеня, тримаючи щось у дзьобі. Хлопчик миттєво заспокоївся. Підставив долонюі в неї впав чималенький окатиш бурштину.
Мамо, мамо! Пташеня повернулося! Дивись, що воно знайшло! озвався радісно до неньки.