Сашкові також стало цікаво. Він чув розповіді старших людей, як за їхнього дитинства хтось спускався в катакомби. І блукали, й гинули, бували випадки. Але власне з самовидцем стрічатися не траплялось. То ж коли й він попросив Оленку розповісти про пригоду, та погодилась:
Хвалитися особливо нічим. Тоді я, мабуть, як Мишко була. Може, років сім-вісім. Діти у нас гуляють самі. Тобто, не зовсім самі, а без батьківстарші й молодші, всі разом. Одного разу юрма дітлахів вирішила спуститися в катакомби грати в війну. Воно-то наче й заблукати важков чий-небудь двір попадеш. Та не в темряві. Я йшла останньою. Об щось перечепилася. Опустила очіа під ногами були накидані кістки. Мені здалося, що людські. Замість позвати старших, я з переляку побігла якимось бічним тунелем і бігла, бігла, поки були сили. Тільки потім почала кричати. Та мені відповідала тільки луна.
Ви не уявляєте, що можна пережити, заблукавши в темряві! Дитині! Спочатку оглушлива тишащільна, вязка і зовсім не тиха, а насичена шумом морського прибою. Як в притиснутій до вуха мушлі. А потім далеко миготять зелені зіниці. Кота, лисиці або реліктової тварини, що зберігалася в недосліджених закутках підземного царства? Жах! Одна думка свердлить мозок: знайти вихід! Спочатку вона підганяє вперед. А потімпаралізує
Мишко слухав як зачарований. Поспитав:
І як тебе знайшли?
Сама знайшлась. Завдяки коту. Тварини як і заходять під землю, то не надто далеко. Щоб було свіже повітря. Ото я побачила в темряві відблиск зелених очейа то виявився сусідський кіт. Підбіг, почав тертися об ноги. А потім пішов. Яза ним. За зеленими вогниками. Так він мене і вивів.
Якщо хтось ще сумнівається, що авторитет Оленки в очах Мишка зріс мало не до неба, то можете не сумніватися. Оленка все більше й більше подобалася Мишкові. І все частіше він чи треба чи не треба хапався за її вузеньку долоню. Ото так вони здебільше й гуляли: попереду Мишко з Оленкою, а трохи позадузадумливий Сашко.
7
Хоча літо добігало кінця, погода була вкрай спекотна. Тому не дивно, що на березі річки було рясно-рясно людей. Серед нихСашко і Оленка. Мишка не видновін волів не вилазити з води, що була як сиродій. Оленка сиділа на рушнику.
Сашко з безтурботним виглядом лежав просто на піску, підібгавши під голову руки. То в житті Сашка були чи не найщасливіші хвилини, коли не треба було нікуди поспішати, майбутнє на кілька років, здавалося, було відоме, а поряд була кохана дівчина.
Сашко задивився на легкі хмарки, що ледь помітно сунули над рікою. Звернувся до Оленки:
А небо стає важкувате, бузкове. Ти помічала, що в різні місяці небо різного кольору?
Оленка наче не почула. Нахилилася і задумливо щось креслила пальчиком на піску.
Потім звернулася до Сашка:
Моя практика вже закінчилася. Тож вивільнилося кілька днів до початку занять. Мені ще піврокуі на роботу.
Сашко безтурботно відповів:
Та й я ж почну вчитися, то вже не побайдикуєш. То що, й завтра підемо на річку? В місті зараз жара нестерпна!
Оленка відповіла з легким смутком:
Залюбки б пішла, та не можу. Батьки забивають кабана, то завтра я їду в селотреба допомогти.
В Сашковій відповіді забриніло розчарування:
То ми тепер до вересня не побачимось?
Виходить, що так
Сашко сів і подивився на Оленку:
Шкода! А залишитися не можеш? У нас же лише кілька вільних днів залишилося!
Оленка відповіла досить твердо:
Та ні. Треба їхати. Хоча, її погляд посвітлішав, як хочеш, їдьмо зі мною. Заразом і з батьками познайомишся.
Сашко трохи здивовано відповів:
Як так? Оце просто взяти і приїхати? А ти спитала дозволу?
Оленка посміхнулася:
Я навіть уявити не можу, що мені гостей заборонять привезти! То їдьмо? Мама таку кровянку готує! Язика проковтнеш!
Наступного ранку Сашко марно намагався звернути на себе мамину увагу бодай на кілька хвилин.
Напередодні йому так і не вистачило мужності розказати про Оленчину пропозицію, за що він тепер нещадно себе краяв. А сьогодні ще з ранку до мами прийшла тьотя Свєта, вони зачинилися на кухні і вже години зо дві не виходили. А часу до Оленчиного автобусу залишалось обмаль.
На бездоганно чистій кухні Лариса відкоркувала пляшку імпортного вина, виставила кришталеві кухлі і вислухувала гірку сповідь подруги. У тої очі попухли від сліз. Лариса намагалася її заспокоїти:
То, може, Олексій охолоне та повернеться? Адже скільки років разом! Хоч і без дітей, а все ж сімя є сімя.
Свєтка відповіла, не припиняючи рюмсати:
Та хіба ж я проти? Та він же впертий, як віслюк!
Він побив тебе?
Краще б побив.
Прочинилися двері, крізь них несміливо зазирнув Сашко:
Мам, а можна
Лариса обрубала сина:
Зачекай-но пять хвилин!
Сашко сказав трохи наполегливіше:
Та ви з тіткою Свєтою вже дві години розмовляєте!
Лариса відповіла крижаним тоном:
Я сказала: пять хвилин!
Сашко причинив двері.
Лариса звернулася до Свєтки:
То що там у вас трапилось?
Кому сказати, не повірять, чим я себе викрила. Повернувся Олексій з рейсу. Вчасно повернувся, очікувано. Все, як годиться: сувеніри, дарунки, шмотки. Я до приїзду хату мало не язиком вилизала, наготувала смачненького. Нагодувала, викупала, біля себе поклала
А далі що? Не тягни!
Свєтка розридалася ще сильніше:
А ранком я спросоння почала його торсати за плече та й кажу: «Сергію, прокидайся, на роботу спізнишся!». Думала, Олексій нічого не второпав. Коли він прокидається, мовчки снідає, мовчки збирає речі і найбуденнішим тоном каже: «Ну, я пішов. Більше не повернусь. Порадуй свого Сергія».
Лариса кинула на подругу трохи зневажливий погляд:
М-да. Ну й дурепа ти, Свєтка!
Сашко вдруге прочинив двері.
Мам, будь ласка, на хвилинку!
Лариса з прикрістю звернула таки на нього увагу:
Ну, що ти хочеш? Тільки швиденько!
Мене Оленчині батьки запрошують в село. Там будуть кабана забивати. То треба допомогти. Завтра ввечері повернусь. Зате нас кровяною ковбасою пригостять!
Лариса відповіла поспішно, аби спекатися настирливого сина і залишитися з подругою:
Добре, добре, їдь!
Та коли Сашко радісно вибіг із кухні, навздогін добавила:
Тільки Мишка візьми з собою!
Хто б сумнівався, що без нього Сашка нікуди не відпустять.
Так і сталося, що через якусь годину в автобусі, що прямував з Миколаєва в Степове, на подвійному сидінні сиділи Мишко з Оленкою. Мишко зачаровано дивився в вікно з абсолютно щасливим виглядом.
Сашко сидів позаду них з випадковим попутником і часто-густо поглядав на Оленку. Попутник звернувся до Сашка, аби побалакати. Трапляються такі, й не рідко:
От ніяк не здогадаюсь, хто з вас хто один одному?
Сашко не дуже охоче відповів:
Отой пузаньмій брат.
Попутник примружився:
А ота струнка дівчинанаречена?
Сашко з острахом глянув на Оленку, чи не чує вона розмови. Але Оленка жваво розмовляла з Мишком і нічого не чула. Чи начебто не чула.
А Сашкові промайнула думка, що, вже як виникла, не кидала його. Не кидала, коли їх стріли Оленчині батькидядько Микола та тьотя Емма. Не кидала, коли надвечір вони сиділи у дворі на галявині, в центрі якої два чоловіки обсмажували в соломі забитого кабана. Не кидала, коли вони з Оленкою, перезирнувшись, непомітно вийшли через хвіртку з двору.
Мишко цього навіть не помітив. Він загубився серед інших дітлахів, що як горобці посідали на паркан з жердин і очікували на ласощі.
Що то були за ласощі! Підсмажені вуха від кабана, хвіст, шкуринки. Просто з полумя! Через це у багатьох обличчя були замурзані сажею. І в Мишка, звісно, також. Але ніхто не це анітрішки не зважав! Бачила б мама! Та чи зрозуміла би? Але ніде правди діти: Мишко серед замурзаних дітлахів, після цілоденних забав як от ловля на смолу павуків, виливання ховрахів, а потім ще й білування кабана, як ніколи почував себе щасливим!
А Сашко теж почував себе щасливим, ідучи сільською дорогою і тримаючи Оленку за руку. Як зазвичай Мишко. І нарешті думка, що муляла його цілісінький день, набула закінченого вигляду. Він зрозумів, що хоче одружитися з Оленкою.
Підлітки вийшли за село. Сашко порушив мовчанку: