Та в мене мама так опікується порядком, що я вдома волію не стругати нічого.
Так ти що, за собою не прибрав би?! Оленка відверто здивувалася.
Та чого б то, прибрав Сашко будь що намагався замяти слизьку тему, тому провадив далі дещо гарячково. А от якось у піонерському таборі я з друзями зробив модель яхти. Ми на ній все зробили до дрібниць: і кіль, і гик! Закріпили грот і стаксель! Яхта вийшла як справжня, тільки що меншенька. Але дитину б напевне витримала!
Сашко так розійшовся, що ладен був переказати всі складові яхти до найменших дрібниць. Але його зупинив здивований, майже заворожений погляд Оленки. Вона чи не пошепки сказала:
І ти ВСЕ ЦЕ знаєш?
Сашко нарешті зупинився.
І тільки тоді помітив, що вони давно вже стоять біля входу до Оленчиного гуртожитку. Оленка схаменулась першою:
Я вже й прийшла. Ти зараз додому йтимеш?
Йти Сашкові чомусь геть не хотілося. То не завадило б заздалегідь домовитись про наступну зустрічіншим разом дременути на цілісінький день Сашкові не вдасться однозначно. Він гарячково вираховував: завтра його черга гуляти з Мишком, тож вивільниться він що-найраніше через день.
А ти післязавтра як працюєш?
У другу, як і сьогодні. Ми з Мартою Артурівною через день міняємось змінами. А чому ти питаєш? І безневинно схилила голову до плеча. Вона розуміла, чому! Адже найменш досвідчена дівчина володіє таємничим жіночим чуттям.
То, можливо, я саме тоді і прийду? Здати книжки. Десь під кінець твоєї зміни.
Отримавши згоду, Сашко щосили помчав додому, боячись навіть уявити, чого йому очікувати за несанкціоновану відсутність.
Тільки-но Сашко перетнув поріг своєї домівки, Ляля вивернула на нього цілий потік звинувачень: і де це він вештався цілий день, і як він нехтує підготовкою до іспитів, і Сашко заздалегідь вирішив: краще не брехати. То ж як там йому язик не присох у роті, він через силу видушив:
Я проводжав дівчину додому. Тому й затримався.
Такого Ляля не очікувала! Аби дати собі час оговтатися, вона витягла з буфету пляшечку з корвалолом, відміряла кілька крапель у склянку і пішла на кухню по воду. Не дочекавшись, аби син її наздогнав, Ляля повернулася у кімнату, підкреслено випила ліки й менторським тоном почала його відчитувати:
Чи не зарано ти почав дівчатами цікавитись? Ти ж ще шматка хліба не маєш, в батьків на шиї сидиш! Дякував би, що ми ще пять років згодні тебе годуватитак ні! Замість вчитися він до побачень охочий!
Сашко мовчки вислухав матір до кінця, не перепиняючи. А потім, чи не вперше за все життя спокійно, але вагомо вимовив:
Мамо, досить мене так дрібязково опікати! Дайте мені можливість жити своїм життям! І навіть якщо я не потраплю до інституту цього рокусвітло від цього не згасне. Є ще й наступний рік, і інші професії.
Ляля в першу мить аж заклякла від неочікуваної зухвалості сина і ледь втрималася, аби не дати йому добрячого прочухана. Але швиденько схаменулася, вийшла з образу розлюченої фурії, а натомість набула вигляду несправедливо скривдженої феї. Так, синок подорослішав! То ж він потребує такого ж поводження як і дорослий чоловік! Тому Ляля з усього арсеналу жіночого зброї використала найбільш непереможну: сльози.
Цього Сашко знести не міг. Він обхопив шию мами руками, занурився в зачіску і ніжно забурмотів:
Мамо, мамцю, вибач! Даю слово, що я добре складу іспити, все зроблю для цього!
Ляля наче через силу всміхнулася, розкуйовдила синові чуба і млявим голосом сказала:
Та хіба ж я оце собою опікуюсь? За тебе ж переймаюся, за твою долю!
А сама подумала: «Ах ти ж курча неоперене! І ти вважаєш, що сам обираєш собі життя? Помиляєшся! Мати знає, як наполягти на своєму».
Наступного дня Сашко наполегливо зубрив формули з математики, аби заробити на іспитах пятірку. Тоді, за пільгою для медалістів, його зарахують на навчання з одного іспиту. І вивільниться цілий літній місяць! Як чесно, у Сашка, окрім бажання заспокоїти матір, був ще один мотив, більш потужниймати можливість частіше зустрічатися з Оленкою. То ж вчив він сумлінно, будьте певні!
5
Каштановий сквер із залишками розкоші палацу Аркасамармуровими левами. З ними виросли всі підлітки радянського Миколаєва.
Сам палац німці, як тікали від червоноармійців, спалили. Спалили, як і ще кілька важливих будівель в центрі міста. Шкода. Бо палац Аркаса був найкрасивішим будинком в місті.
А леви якось уціліли. І, безтурботно передрімавши якийсь час у запасниках комунгоспу, за ініціативою чиєїсь світлої голові пересунулися охороняти вхід в Каштановій сквер. І на тому спасибі.
Вдень тут охоче відпочивали пенсіонериграли чи то в доміно, чи у шахи. А надвечір підтягувалася молодь. Парубки вмощувалися проти входу і жартували: як поміж левів першою з компанії пройде цнотлива дівчина, леви прокинуться і втечуть. Звісно ж, скільки дівчат не проходилолеви продовжували спати. А хлопці просто таки заходились реготом. Що то молодість!
На однієї з лавок скверу сиділа трійця підлітків і щось гарячково обговорювали. Це були Сашко, Оленка і Мишко.
Десь за годину до цього Сашко стояв перед сходами до бібліотеки і пильно дивився на двері, аби не проґавити Оленку. Трохи позаду Сашка переминався з ноги на ногу Мишко.
Після Сашкового зізнання щодо знайомства з Оленкою мати жодного разу йому не дорікнула. Навпаки: була приязна і поблажлива. Навіть частіше ніж завжди звільняла його від чергування з Мишкомаби він мав більше часу готуватися. І не заперечувала, коли Сашко (не без докорів сумління) бігав в бібліотеку «замінити підручники». Звісно ж, він стрічався з Оленкою. І вони хай недовго, але встигали побродити набережною або посидіти на березі і поспостерігати за пароплавами, що пропливали повз них.
Чи здогадувалася мати, що син не втримається від швидкоплинних побачень з небажаною знайомою? Звісно ж, здогадувалася! Але чинила так, аби Сашко не знервувався і старанно готувався до іспитів.
А от тільки-но вони знайшли своє прізвище в списках медалістів, яких було зараховано за результатом першого іспиту, поведінка матері докорінно змінилася. І тепер Сашко нікуди не міг піти без супроводу молодшого братика.
Тільки Оленка вигулькнула з дверей, Сашко метнувся їй назустріч.
Привіт, Оленко! Я поступив до інституту!
Поздоровляю! Як же я рада за тебе! То сьогодні ти не бігтимеш додому? Прогуляємось до річки?
Сашко відразу знітився.
Так, але З нами піде Мишкото мій молодший брат. Я маю за ним доглядати.
Оленка неабияк здивувалася.
А скільки йому років?
Вісім Вісім років! голос Сашка мимоволі став дещо агресивним.
Оленка продовжила примирливо:
Та я ж аніскілечки не проти. Тільки у нас в селі такі діти молодших доглядають, худобу пасуть.
Потім звернулась до Мишка:
То що? Давай-но знайомитись? ЯОленка.
Мишко, що із задоволенням прислухався до сутички, що могла виникнути через його присутність, поважно відповів, мало не лускаючи від свідомості власної значущості:
А я Мишко. Молодший брат Сашка.
То ти як, ніколи-ніколи сам не гуляєш?
Мишко відповів хитрувато:
Ніколи. Або з мамою, або з Сашком.
Тут уже втрутився Сашко:
Ото хитрун! Як йому цікаво з дітлахами, то він залюбки мене відпускаєтільки аби мама не дізналася. А от коли нудьгуєто на крок не відійде!
Всі троє потроху йшли вулицею. Ноги мимоволі привели до Каштанового скверу. Як трохи спуститися внизтут тобі й набережна, де останніми днями бодай на трошки стрічалися закохані.
Оленка перезирнулася з Сашком. Вона звернулася до Мишка:
А от ти не спасуєш на деякий час залишитись в сквері? Глянь, тут і дітлахів багато! А ми з Сашком пройдемося до річки і поговоримо про нудні для тебе речіпро іспити, про інститут
Мишко вперто заперечив:
А як я злякаюся?
Оленка почала вмовляти:
Та чого б І раптом замовкла. Їй майнула щаслива думка.
А якщо я тобі залишу охоронця?
Це ще кого? спитав Мишко. Звісно, підозріло.
Оленка порилася в своїй сумочці й дістала бурштин з застиглою цикадою. Простягнула його Мишкові на своїй вузенькій долоні.
Ось, дивись! За повірям, застигла цикада стереже від ворогів!