Пізньої ночі в понеділок 20 березня Мері Новатні почула стук у парадні двері. Вона накинула халат, спустилася визирнути крізь віконце й була приголомшена, побачивши перед будинком машини окружної поліції, що перекривали вулицю з обох боків.
Боббі, який спустився слідом за нею, сказав:
Я вшиваюся звідси. Піду через чорний хід.
Боббі, зупинила його мати, залишайся тут.
Сивоволосий полісмен в однотонному одязі гукнув з порога:
Я сержант Чемп. Ми знаємо, що ваш син у будинку, і хотіли б поговорити з ним.
Ви маєте ордер? спитала вона.
Ні, але хотів би його побачити.
Зачекайте хвилинку, сказала Мері. Я запитаю його.
Вона метнулася до телефону, знайшла домашній номер Лью Дая й розповіла йому, що відбувається.
Скажіть Боббі, нехай зберігає спокій, порадив Дай. За жодних обставин йому не можна виходити, і не впускайте тих полісменів крізь парадні двері. Покладіть Боббі у своїй спальні та скажіть, нехай залишається там, доки я з ним не звяжуся.
О четвертій ранку Лью Дай перетелефонував і спитав, чи помічники шерифа досі за дверима. Боббі перевірив. На ґанку й на вулиці було безлюдно.
Усе гаразд, Боббі, поспи тепер трохи, якщо зможеш, а вранці найперше приїзди до мене. Поїдемо до офісу шерифа разом.
Наступного ранку, ідучи з дому, Боббі поцілував матір на прощання.
Можливо, ти мене більше не побачиш, сказав він, бо вони мене вбють.
Не кажи цього, твердо промовила вона.
Мене хочуть посадити за вбивство. Ти знаєш, на що вони здатні.
Не думай про таке, Боббі, зі сльозами озвалась мати, коли він вислизав у двері. Не кажи так.
Того вечора з новин вона дізналася, що Лью Дай пішов разом із Боббі, коли той зголосився до Департаменту шерифа.
Жінка скрикнула, почувши від репортера, що о четвертій тридцять 21 березня судом присяжних округу Франклін були виголошені обвинувачення: Клавдія Ілейн Яско, Роберт Рей Новатні й Діно Константін Політіс наразі всі під арештом обвинувачені кожен у тяжкому вбивстві кількох осіб, і вбивстві умисному, вчиненому за попередньою змовою.
Усе це передбачало смертну кару.
3
Офіційне виголошення обвинувачення Клавдії стало жахливим досвідом для Лью Дая. Воно тривало близько сорока пяти хвилин, проте він почувався глибоко розгніваним через те, що мусить стояти поряд із наляканою клієнткою на відкритому судовому процесі й слухати, як зачитують увесь текст обвинувачення. Після кожного з окремих трьох випадків убивства за обтяжувальних обставин, що передбачало смертну кару, прокурор штату вимагав для неї страти на електричному стільці.
Дай краєм ока дивився на Клавдію та бачив, що вона досі всміхається неначе збентежена, що спричиняє стільки клопоту, але водночас блідне й тремтить. Можливо, вона досі вірила, що знімається в сцені з кіно, проте слова прокурора її лякали.
Дай вирішив: якщо вони справді вимагатимуть смертної кари, він зробить усе необхідне, щоб урятувати її. Відстоюватиме цю справу в ЗМІ. Він знав, що це вважається неетичним, але не вбачав нічого хибного в тому, щоб рятувати ні в чому не винну людину від електричного стільця. Почувши, як зачитують склад злочину, він збагнув, що має вчинити саме так.
Будучи добрим республіканцем, спершу він спробував скористатися будь-якими політичними звязками, які зумів залучити. Не те щоб він товаришував із Джорджем К. Смітом. Він ніколи не водив дружби з прокурорами. Деякі з них були його друзями до того, як обійняли ці посади, але згодом він відчував, що треба проводити певну межу. Близькість до прокурора, вважав він, може надати адвокатові захисту упереджену картину. А в останню мить у суді, коли треба наводити свої коронні докази, прокурор може попросити в тебе як ласки збавити оберти. А він не може вчиняти так і водночас захищати своїх клієнтів.
Дай спостерігав за заступником прокурора Джеймсом ОҐрейді в суді. Він знав, що Джим теж був у справі. Ірландець першого покоління з Нью-Йорка («зелений» ірландець, не «помаранчевий») та активний член Клубу Трилисника. Якось Дай увійшов до кабінету Джима й побачив, що той слухає Вагнера. Важливо, казав він собі, розуміти тих, із ким змагаєшся в суді.
Адвокат відчував, що бос ОҐрейді, прокурор Джордж К. Сміт, найсильніший політик у Колумбусі. Добре слугуй Джорджу Сміту і станеш суддею чи потрапиш на інше хлібне місце, адже Джордж знав, як проштовхувати своїх людей до вищих кабінетів. Незадовго до слухання Дай зателефонував йому й призначив зустріч, щоб поспілкуватися з ним і ОҐрейді. Він прийшов на цю зустріч із наміром заявити: «Панове, облиште це. Ви ж знаєте, що вона не винна. Усе це велика помилка, яка лише зменшить шанси Джорджа на обрання».
Дай сподівався, що Сміт купиться на цю ідею та закриє справу. Він не хотів нищити карєру Джорджа Сміта. Аж до цієї миті Дай товаришував з верхівкою республіканської партії в Колумбусі й знав, що такий молодий адвокат-республіканець, як він, обовязково постраждає, якщо розхитувати політичний човен.
Але задля порятунку Клавдії він ладен був піти на цей ризик.
Прибувши до прокуратури, він дізнався від Джеймса ОҐрейді й адміністративного помічника, що Джордж не може з ним зустрітися. Він-бо достобіса добре знав, що Джордж відсутній у місті в політичних справах.
Дай чемно та мяко відповів їм:
Що ж, панове. Національні ЗМІ цікавляться цією справою. Якщо ви не прозрієте розверзнеться справжнє пекло, і це знищить шанси Джорджа в політиці, його карєру.
ОҐрейді відповів, що вони мусять робити те, що, на їхню думку, є найкращим, ухвалювати такі рішення, які вважають доцільними. За наявності вагомих доказів, яких не можна ігнорувати, і плівок вони не мають вибору, окрім як вести цю справу далі.
Але ж вам відома передісторія, заперечив Дай. Ви знаєте її стан. Знаєте, що Чемп тримав її під замком у готельному номері й навчав, як треба казати.
Дай намагався викласти їм усю ситуацію, але їх це не цікавило.
Очікуйте на статті в національних ЗМІ, пригрозив він, усвідомлюючи, що занадто тисне.
Хоча він відчував, що коїться щось дивне, та лише згодом дізнався про активну участь у цій справі Джорджа Сміта. Дізнався, що Джордж особисто зустрічався з Чемпом, щоб проінструктувати його й настановити. Здавалося, потрійне вбивство в окрузі Франклін перетворилося на нагальне політичне питання.
«Гастлер», чий видавець Ларрі Флінт колись був мешканцем Колумбуса, став, власне, першим журналом, зацікавленим у тому, щоб якось подати цю історію. Хоча Дай не готовий був одразу взяти на себе зобовязання, він знав, що може скористатись інтересом з боку «Гастлера» як важелем. Він розповів репортерці місцевого телеканалу, що національний журнал хоче висвітлювати цю історію. Однак не повідомив, який саме, адже остаточної угоди не було, а він не мав наміру доводити справу до кінця, якщо прокурор усе ж закриє провадження. Та коли репортерка натиснула на нього, вимагаючи інформації, Дай сказав лише, що це один із журналів «про дівчат».
За кілька днів йому надійшов дзвінок від головного редактора «Плейбоя» Білла Гельмера, який запитав про Клавдію й обмовився про можливу допомогу від фонду «Плейбоя». Гельмер сказав йому, що якщо вже Гю Гефнер вирішив взятися до справи, це означає карт-бланш. Схоже, репортерка з Колумбуса, перевіряючи інформацію, обдзвонила всіх у надії дізнатися, з яким журналом веде справу Дай, збуривши цим цікавість «Плейбоя».
Тепер, коли Дай вийшов із зали суду й дивився, як Клавдію відвозять на поліційній машині, він прийняв рішення. Він зробить що завгодно, піде куди завгодно, битиметься з ким завгодно, щоб урятувати їй життя навіть якщо це означає приймати допомогу від журналів на кшталт «Гастлера» і «Плейбоя».
4
Тоні Річ знову відчував розчарування.
У пятницю 31 березня суддя Вільям Джиллі звільнив Діно Політіса під заставу за умови щоденного телефонного звіту судовим посадовцям до розгляду його справи про вбивство.
Адвокат влаштував Діно перевірку на поліграфі, і той успішно відповів на всі запитання, крім одного. Поліграф визначив, що він збрехав, кажучи, що не був у будинку Маккена на час убивств.