Шосте! Тьома зрадив мене,Галя закреслила ще один день березня.Сьоме! Маю дякувати, що у Тьоми такий гонористий і такий відморожений батько: іноді це допомагає,закреслила.Восьме! Зарозуміла бабця, яку свекор приставив до мене. І настирний хлопець на імя Сашко,викреслила і їх.А щепостригла каліку.
Невдовзі перекреслені дні на календарі почали нагадувати кладовище, а швидкість, з якою спливало життя, лякала не менше, ніж перспектива померти скоро. Галя намагалася нівелювати час до безподієвої аморфної масисірої, наче перемішані в одному відрі день і ніч. Їй здавалося, це гальмує час до майже повної зупинки. Прокидалася вранці, довго лежала на постелі, очікуючи, поки Чорнобай покине будинок. І лише після того, як позашляховик свекра виїжджав на вулицю, врешті вставала. Байдужо перебирала продукти у холодильнику і на полицях кухні.
Треба щось приготувати, аби Чорнобай не вважав мене невдячною,шепотіла.
Іноді готувала, та частіше поверталася до кімнати, лягала на постіль, бо відчувала, як сили покидають її. Так зграя щурів тікає з корабля, який тоне.
Вже тону?прислухалася до себе, наче тіло мало надати швидку й однозначну відповідь. Та марно.
Під вечір до будинку в Затятовому повертався Чорнобай. Гукав ще від вхідних дверей, наче невістка гасала цілісінькими днями невідомо де.
Галю! Ти вдома?
Галю не дратувала настирна впертість, з якою Чорнобай день у день повторював дурнувату фразу. Не відповідала. Лежала на постелі у гостьовій кімнаті і навіть не вмикала світло. І лише коли Чорнобай починав стукати у двері, підводилася. Відчиняла двері, намагалася не дивитися на свекра, який стояв по той бік дверей у коридорі.
Не відволікайте мене,відводила погляд, відповідала відсторонено і байдужо.Я дуже зайнята!
Зачиняла двері і знову лягала на постіль: і вже невтямки дівчинідень за вікном чи ніч! Та за тиждень після повернення зі столиці терпіння Чорнобая вичерпалося.
Не відволікайте, прошу,сказала, як завжди.Я дуже зайнята.
Вже хотіла зачинити двері, та Чорнобай притримав їх.
Чим?спитав.
Насупила брівки, зиркнула на Чорнобая. Дивився невістці у вічі. Галі здалося: по тих очах так легко прочитати думки чоловіка! Аж на кілька митей затримала на ньому погляд. «Невже вигнати хоче?»промайнула думка, бо здалося, що у Чорнобаєвих очах добра не спостерігається.
Ми домовилися: без запитаньпрошепотіла.
Тоді скоріше розберися зі своїми справами, бо завтра зранку мені твоя допомога знадобиться!
Розгубилася.
А яке завтра число?
Сімнадцяте березня.
А-а-а Сімнадцяте!бовкнула.Сімнадцятого не можу
Хіба я спитав, чи ти можеш?відповів Чорнобай. І перш ніж Галя встигла відреагувати, пішов геть.
Він знущається?..Галя відчула, як чорна байдужість тане, поступаючись місцем яскравому злому роздратуванню.
Анка Сулима собі ціну знала, тому у пліткарках не ходила. Та несподіване руйнування планів щодо спільного із Андрієм Чорнобаєм майбутнього змусило затятівську банкіршу переглянути пріоритети. Бо жказна-що! Востаннє бачила хазяїна «Левади» сьомого березня вранці, коли навіть планувала запропонувати йому руку, серце та всі інші частини свого розкішного тіла. Від того дня пролетіла декада! Десять днів, третина місяця! І за весь цей безкінечно довгий і тоскний проміжок часу Андрій не знайшов і хвилинки для зустрічі з Анкою! Хоч би пояснив! Чи просто зателефонував! Та Анка Сулима була не з тих жінок, які покірно спостерігають за тим, як раптові, неочікувані обставини кардинально змінюють їхні плани. Не на ту напали!
Перш ніж діяти, спробувала порозставляти гравців на позиції, бо розглядала два варіанти розвитку подій. В обох, як не крути, активними персонажами виступали Анчин син Сашко і медсестра Лєнка Гвоздовська. Різниця лише в тому, що перший варіант передбачав благословення, яке Анка дарує Лєнці на завоювання Сашка, і хай собі бореться дівчина за жіноче щастя, бо результатом того щастя, на думку Анки, мало би стати не тільки воззєднання Сашка і Лєнки, а й вигнання із Затятового пихатої невістки Чорнобая і повернення Андрія в обійми банкірші.
На відміну від першого, другий варіант базувався на поєднанні Сашка і Чорнобаєвої невістки, бо Анка дивилася на сина, та бачила себе молоду і дурну, коли вперше майбутнього чоловіка Толю Сулиму перестріла: та хай би світ руйнувавсяїї то не обходило, бо тільки Толя їй потрібен. І Сашкотакий! Закохався у Чорнобаєву невістку з першого погляду, і хіба не материна турботасинові допомогти? Хай би виманив дівчину з Андрієвого гнізда, щоб Анка туди повернутися змогла.
Аналізувала обидва варіанти
Таке все неоднозначне!признавалася сама собі.
У кожному з варіантівбезліч косяків. Але й сидіти нічого не роблячи не збиралася, бо одразу після повернення Чорнобая зі столиці перестріла пані Хитрук і спитала демонстративно-байдужо:
Що скажете, Казимиро Теодорівно? Коли невістка Андрієва поїде?
Вона не поїде, Аню,відповіла мудра Казидорівна.Вона назавжди приїхала!Помовчала, додала:І Андрій Іванович біля неїназавжди.
Ой, біда Анці Сулимі наче хто розпечену пательню під дупу підставив: заметушилася, занервувала. Та що за примхи у молодих? Якого біса зі своїми проблемами їхати не до рідної мами, а до чоловікового батька?!
Бо у чоловікового батька грошики водяться,поставила діагноз.Так ти у наскорислива сучка?звернулася до уявної Андрієвої невістки.Тим більше Треба гнати тебе із Затятового!
Отоді і вирішила підготувати громадську думку рідного міста, перш ніж розпочинати проти незваної гості війну, тим більше що Чорнобаєва невістка вже створила поживний ґрунт для розмов дурнуватою витівкою біля перукарні. У місті й досі згадували, як чужа дівчина стригла біля перукарні Тольку-каліку і як принизила ловку медсестричку Лєночку Гвоздовську, що вона день і ніч працює, як так коняка, дитину сама виховує, ще й встигає у матері на городі поратися!
Перший гачок закинула у розмові з відомою пащекухою Антоніною Василенко, яка мала на базарі кіоск із розливним пивом.
Аню! Чула?Антоніна будь-які плітки починала із запитань.Кажуть, у Чорнобая поселилася дівка! І требує, щоби він організував у місті притулок для всіх бомжів київських! Щоби зі столиці до Затятового їх переселити! Уявляєш?
Тоню, не ображай бідну родичку Чорнобая!відповіла Анка Сулима.
А вонабідна?
Всі, у кого в голові клепки не вистачає, бідні. Хіба ні?натякнула Анка Сулима і для наочності покрутила пальцем біля скроні.
Наступного дня Затятове гуло: у Чорнобая живе психічно хвора і від того вкрай небезпечна дебілка, а таких і газовим балончиком не відлякаєш, бо
На всю голову неадекватні!розповідала Лєнка Гвоздовська, коли забігла до Сашкової автомайстерні і застала там не тільки Сашка, а й матінку його.
Ні, Галя не така,відповів Сашко.
Анка відмітила: при згадці про Чорнобаєву невістку син пожвавішав, усміхнувся, наче свіжий вітер йому в душу надмухав. Красиво, чорти забирай, але у чому перспектива?! «Е ні!подумала.Треба якось Сашка від тої Галі захистити, бо пропаде! Як я через батька його» Тільки хотіла рота відкрити, а тутЛєна поперед неї.
Саш, мені видніше, повір! Ямедик!обурилася.Я таких притирених за кілометр розпізнаю і без довідки!
А я власним очам вірю,Сашко витер руки ганчіркою, потягнув велосипед до виходу з майстерні.
А ти куди, синочку?сполошилася Анка.
До Галі,відповів.
Анка розгубилася: плани ламалися просто у неї на очах. Лєна про плани банкірші не знала, тому загородила Сашкові путь. Дивилася в очі.
Скажи чесно! Чорнобай попросив?
Та ні. Сам хочу.
А нащо?
Не знаю. Просто хочу побачити її. Давно вже у місті, і нікуди не виходить.
Ага! Один раз вийшла, та тільки того і встигла, що нормальних людей образити. Краще хай у Чорнобаєвому барлозі сидить, раз придуркувата!
Краще я Галі місто покажу.
Лєнка так густо почервоніла од прикрощів, що аж Анці стало її шкода.
Саш!медсестра смикнула плечиком.Такий ти наївний! От скажи! Нащо ти їй здався? Вона з таким, як ти, нікуди не піде!