Що?полковник оцінив зачіпку як слабеньку, тому і запитав без азарту.
Номери не київські
А «міні-купер» якого року? Вони зможуть його ідентифікувати за роком випуску?
Вже зробив, Феліксе Аскольдовичу!не втримався, похвалився слідчий.
Усе просто. Відкрив в Інтернеті сайт фанатів славетної англійської автомобільної марки. Там не тільки історія створення бренду, а й історія кожної моделі. Дядьки уважно роздивилися фотки, тицьнули пальцями у дводверний «міні-купер» 1970 року випуску: така сама автівка у дворі тихого печерського провулку скніла. Слідчий уже відправив запит на отримання інформації про кількість таких автівок брудно-зеленого кольору, які зареєстровані в Україні, а також їхніх господарів.
Відповідь швидко отримаємо!завірив начальника.
Полковнику Жадкіну версія здалася занадто сумнівною, проте іншої не було. І не сидіти ж без діла, поки відповідь надійде!
Вивчи відео, на яких у місті засвітилися старі зелені «міні-купери»,наказав слідчому.
Чи то Юлії Володимирівні Жадкіній передався азарт, з яким слідчий Зубенко вчепився у справу, чи то тривога за власне життя ставала все більшою і затуляла собою всі інші проблеми, чи то після щоденних походів по ломбардах у пошуках зниклих речей убитої бабці так вимоталася, що їй просто хотілося виплакатися на дебелому плечі полковника, але увечері сімнадцятого березня, коли слідчий Зубенко мав надати начальнику звіт про зелені «міні-купери», припхалася до чоловіка в управління, щоби скорше дізнатися хоч якусь обнадійливу новину.
Присіла поряд із полковником, упялася поглядом у монітор компютера.
А як ми на чорно-білому відео розпізнаємо зелений «міні-купер»?запитала з розпачем, бо знала відповідь.
Ніяк!буркнув чоловік.І вся ця версіяніяка і веде у нікуди! Але, щоби поставити на ній хрест, маю продивитися шлях кількох старих «мініків» сімдесятого року, які вдалося відшукати у Києві.
Від автівок на відео почало мерехтіти в очах уже за кілька хвилин перегляду: кожен окремий шматок його здавався пані Жадкіній безглуздою маячнею без суті. Мружила очі, щоби хоч якось зосередитися, та все більше схилялася до того, що чоловік правий і вони марнують час.
Може, додому?запропонувала.
Відпочинь трохи, а я додивлюся,відповів полковник.Матеріалу щена півгодини, не більше.
Пані Жадкіна відкинулася у кріслі, заплющила очі. Скільки хвилин куняла? Невідомо. І як так сталося, що відкрила очі саме тоді, коли полковник хропів, поклавши голову на стіл, а на моніторі його компютера зявилося відео із АЗС? Юлія Володимирівна кинула байдужий погляд на монітор і очам не повірила.
Галя?прошепотіла вражено. Упялася очима у монітор. Це ж точно Галя Чорнобай! Змія, яку Юлія Володимирівна Жадкіна пригріла на власних грудях! Ось Галя вийшла з автівки З «міні-купера»! Притискає до грудей немалий згорток, суне назустріч хлопцеві, що сеї миті виходить з будівлі АЗС.
Феліксе! Феліксе, мать твою, прокинься!вчепилася у чоловікову тушку, трусила щосили.Феліксе, Господи, Боже ти мій! Та це ж Галя! Це вона так віддячила за все добро, що я для неї зробила!
Полковник зі слідчим Зубенком переглянули відео разів сорок. Перш за все виокремили лице хлопця, передали для оголошення у розшук, бо ідентифіковувати особу потреба відпала. На відео чітко роздивилися номер автівки, за номером вирахували власника: Консуматенка Юрія Івановича, 1994 року народження, уродженця міста Хмельницький. Розібралися з хлопцем, перейшли до дівчини. Максимально збільшили зображення, намагалися роздивитися, що у згортку.
Це ж кіт! Кіт із квартири матері Гашинського!вигукнув слідчий Зубенко.
А раптом це просто якийсь сторонній кіт?..засумнівалася пані Жадкіна.
Цемамин кіт. Ошийник для Мурчика я робив! Власними руками,народний депутат Гашинський прибув за десять хвилин після того, як йому зателефонував полковник, хоча до того між подружжям Жадкіних відбувалася коротка, але яскрава й енергійна, як блискавка у нічному небі, розмова. Пані Жадкіна благала чоловіка не турбувати народного обранця і не нагадувати про себе зайвий раз, поки убивця його матері не впійманий, та полковник не мав сумніву: треба терміново звязатися з Орестом Валерійовичем, аби продемонструвати, як багато надзусиль вони докладають до пошуків того самого вбивці.
Так це, вибачаюся, той самий ошийник?обережно запитав полковник Жадкін Гашинського, намагаючись роздивитися на відео з камер стеження АЗС не тільки розмиті обриси кота, обгорнутого якоюсь тканиною, якого Галя тримала на руках, а й ошийник на його шиї.
Гашинський кивнув, перевів погляд на зупинене відео, на якому розгублена засмучена Галя притискала до себе згорток з котом
Присягаюся світлою памяттю моєї любої матінки!прошепотів хижо, вказав на Галю.Я з цієї тварюки зроблю сотню нових ошийників! Власними руками зроблю!замовк, упявся у полковника Жадкіна підсліпуватими злими оченятами.Полковнику! Принеси мені цю нелюдь на тарелі!
Оресте Валерійовичу! Всіх знайду! І дівчину! І хлопця! І кота!
І кейс?
І кейс!запопадливо завірив Жадкін.
Спочатку дівчину і кота, полковнику!наказав нардеп.А хлопця мої люди пошукають.
Жадкіну геть не подобався такий розклад, та сперечатися з Гашинським не став.
Ви праві!завірив доброго сина своєї мами.Якщо поєднаємо зусилля, скоріше знайдемо
Кейс?нардеп, сука, дивився у корінь.
Знав би ти, Феліксе, як я боюся його!призналася пані Жадкіна, коли після опівночі народний депутат Гашинський, його набундючений помічник Льоня Бурсак і дві автівки охорони відїхали від будівлі Головного управління національної поліції у місті Києві, помчали у бік Великої Житомирської.
Ще подивимося, хто кого!полковник теж розумівся на підтекстах, тому правильно інтерпретував побажання нардепа. В голові вже крутилися коліщатка, складаючи багатоходівки, якими можна було б убезпечити життя подружжя від імовірних зазіхань Гашинського, бо полковник уже усвідомлював: смерть матері стала для Ореста Валерійовича хоч і трагічним, але приводом видоїти всіх, кого тільки вдасться, у радіусі досяжності. А у льохах подружжя Жадкіних вітер іще не гуляв
Йшли до «мерседеса» пані Жадкіної, бо полковник відпустив водія і вирішив їхати додому на одній з дружиною машині.
Досі повірити не можу в те, що Галинасказала Юлія Володимирівна.
Давай уже знайдемо її, Юлю!
Завтра зателефоную в салон, уточню адресу!
Зараз!полковник зупинився біля автівки дружини, подивився Юлі в очі.
Двічі повторювати не довелося. Одразу зателефонувала Жені Лисиці: хто, як не т. в. о., має висіти на дроті цілодобово? Та мобільний Лисиці відповів довгими гудками.
Ще одна сволота невдячна!пані Жадкіна відключила дзвінок, набрала Олю Корнійчук.
Так Я знаю, де Галя мешкала. У квартирі свого чоловіка на Березняках,повідомила Оля сонним голосом.
Поряд із будинком, де жив Іван Миколайчук?спитала Юлія Володимирівна, і аж похолола від несподіваної здогадки: невже?..
Так
Адресу запиши!порадив полковник дружині.
Я знаю, де це,прошепотіла.
Тоді поїхали!
Зараз?глянула на годинник: друга ночі.
Зараз!наказав чоловік.
Певно, всі, кому стала відома ймовірна дата близької смерті, закреслюють кожний прожитий день, ніби прощаються з ним. Галя теж закреслювала дні на настінному календарі. Спочатку, коли знайшла його у тумбочці біля ліжка, лише здивувалася: як же багато всього зайвого зберігають люди. І оскільки в тумбочці календар заважав, поклала його на верхню поличку одежної шафи. Перед тим лиш закреслила деньпяте березня, наче б те могло перекреслити не тільки день, що минув, а й усі карколомні його події.
Все почалося пятого березня,прошепотіла.Аннушка розлила олію! А якаву.
Та скоро місце на верхній полиці зайняв алюмінієвий кейс, який добра рука пані Хитрук повернула до гостьової кімнати зрубу Чорнобая. Галя заховала його туди, аби пізніше здихатися: і кейса, і його вмісту. Для того знадобилося дістати з шафи настінний календар: врешті перестав існувати горизонтально і геть не функціонально по тумбах і поличках, розправив сторінки, мов крила, на стіні, гордо демонстрував дні, тижні, місяці.