Я не вмію танцювати, озвався я, хоча він танцював іще гірше за мене.
Половина танго була вже позаду, і Ніто раз по раз позирав на прочинені двері й поволі підводив мене до них, аби скористатися першою-ліпшою нагодою, однак завважив, що іспанець Маноло досі там, тож ми повернулися на середину й навіть спробували обмінятися жартами з іншою парою, яку становили Курчин і Гомес. Ніхто не помітив, як розчахнулися двостулкові двері, що зєднували вчительську з приймальнею перед кабінетом Шкандибайла, однак куцан Ларраньяга несподівано зупинив платівку, ми заклякли, і я відчув, як затремтіла рука Ніто, перш ніж швидко випустити мене з обіймів.
Я завжди якийсь загальмований, тож Ніто вже давно збагнув, коли я ще тільки почав здогадуватися, що дві жінки, які під ручку стояли в дверях, були Шкандибайло та сеньйорита Меггі. Вбрання Шкандибайла було таким екстравагантним, що двоє чи троє присутніх боязко заплескали в долоні, але одразу принишклизапанувала густа, як остиглий суп, тиша, наче в часі утворилася дірка. Я споглядав у кабаре чоловіків у жіночих шатах, але такого зроду не бачив: руда перука, вії в пять сантиметрів, гумові груди колихалися під блузкою кольору сомон, плісирована спідниця та ще й підбори, наче диби. По кілька браслетів на кожній руціретельно виголеній, напудреній, з перстнями, що мінилися на його рухливих пальцях; він відпустив руку сеньйорити Меггі й віддав мудрований уклін, відрекомендувавши її в такий спосіб і пропустивши вперед. Ніто ніяк не міг уторопати, чого це, попри біляву перуку, відкинуте назад волосся та довгу білу сукню, яка щільно облягала її стан, сеньйорита Меггі схожа на саму себе. Лице майже без макіяжу, лише трохи підведені брови, а проте це було лице сеньйорити Меггі, а не фруктовий пиріг, як у Шкандибайла, через помаду, туш і рудий парик. Вони йшли, дещо холодно, ба навіть зневажливо вітаючи присутніх, Шкандибайло здивовано зиркнув на нас, але одразу його погляд зробився поблажливо неуважним, начеб хтось устиг попередити його про нашу появу.
Він не здогадався, прошепотів я так, щоб мене почув тільки Ніто.
Бабуся твоя не здогадалася, озвався той, гадаєш, він не завважив, що ми вдягнені, наче тюряжники на світському рауті?
Ніто мав рацію, ми вдягли старі штани, щоб перелізти через огорожу, на мені була ще сорочка з довгими рукавами, а на Ніто легкий пуловер з діркою на лікті. Втім, Шкандибайло вже просив іспанця Фернандо налити йому келишок чогось не надто міцного, жестикулюючи при цьому, немов вередлива шльондра, а сеньйорита Меггі замовила сухого віскі, голосом ще сухішим, ніж уподобаний нею напій. Знову почулася мелодія танго, і всі пішли танцювати, а ми з перестраху першими; новоприбулі танцювали разом з усіма, сеньйорита Меггі вела Шкандибайла, просто підштовхуючи його стегнами. Ніто хотів наблизитися до Курчина, щоб спробувати вивідати щось у того, оскільки Курчина ми знали трохи краще, ніж інших, але це було непросто: пари хоч і не наштовхувалися одна на одну, проте вільного місця не залишалося. Двері, що виходили в приймальню Шкандибайла, стояли відчиненими, і коли ми, кружляючи в танці, наблизилися до них, Ніто угледів, що й двері кабінету теж відчинені й там так само люди пють і розмовляють. Здалеку ми впізнали Фйорі, зануду з шостого класу філологічного відділення; він убрався у військовий мундир, а чорнявкою з волоссям, що спадало на лице, й показними стегнами радше за все був Морейра, пятикласник з філологічного відділення, ще той фрукт.
Фйорі підійшов до нас, перш ніж ми спромоглися уникнути зустрічі; в мундирі він виглядав старшим, Ніто навіть примарилася сивина в його акуратно зачесаному волоссілибонь, скористався тальком для більшої подоби.
Новачки, мовив Фйорі. Ви вже були в офтальмолога? Відповідь, мабуть, відбилася на наших обличчях, бо Фйорі втупився в нас, а ми почувалися новобранцями перед бравим лейтенантом.
Туди, Фйорі підборіддям показав на трохи прочинені бічні двері.На наступні збори принесете мені довідку.
Так точно, озвався Ніто, зненацька підштовхнувши мене. Я вже хотів був накинутися на нього за таке підлабузництво, аж раптом Морейра (тепер я був певен, що це Морейра) перехопив нас біля самісіньких дверей і вчепився мені в руку.
Ходімо, блондине, потанцюємо в іншій кімнаті, тут усі такі нудні.
Потім, відказав за мене Ніто. Ми зараз повернемося.
Всі мене сьогодні кидають саму.
Я вийшов перший, хтозна чому прослизнувши в двері, замість розчахнути їх навстіж. Однак тоді нам тільки бракувало всіляких «чому», Ніто мовчки йшов позаду, вдивляючись у морок видовженого коридору: це був ще один кошмарний сон про школу, де не залишалося місця для жодних «чому», де треба було лише рухатися вперед і де єдиним можливим «чому» був наказ Фйорі, цього бовдура в мундирі, котрий з одного маху підсумував усе, що було не так, і віддав наказ, який ми мусили виконувати, бо це був наказ офіцера, які тут ще можуть бути пояснення. Але це не наснилося в кошмарному сні, я стояв поруч із Ніто, а кошмарний сон не може наснитися двом людям водночас.
Ушиваймося, Ніто, сказав я, коли ми дійшли до середини коридору. Повинен же бути якийсь вихід, це просто неможливо.
Авжеж, тільки зажди, по-моєму, за нами стежать.
Нема нікого, Ніто.
Саме тому, йолопе.
Стривай, Ніто, зачекаймо тут. Я повинен зрозуміти, що тут коїться, хіба ти не бачиш, що
Дивись, урвав мене Ніто; і справді двері, які ми щойно проминули, тепер були відчинені, і в отвір виднів мундир Фйорі. Було безглуздо коритися цьому Фйорі, нам належало повернутися й дати йому стусана, як ми це робили безліч разів жартома чи всерйоз на перервах. Так само було безглуздо плентатися далі аж до двох причинених дверейодні бічні, а другі окреслилися просто перед нами; а ще було безглуздо, що Ніто сунувся в одні з них і надто пізно завважив, що мене немає поруч, бо я чи то помилково, чи то щоб йому дозолити, тупо ввіпхнувся в інші. А розвернутися та вийти вже ніякфіолетове освітлення вітальні, і всі обличчя задивлені на те, що раптом і він уздрів одразу, щойно сюди потрапив: акваріум посеред кімнати, такий собі прозорий куб заввишки ледь не до самісінької стелі й такий великий, що майже не залишав місця для людей, що купчилися біля нього й, прикипівши очима до скла, споглядали зелену воду, повільні рухи риб; довкола запала така тиша, наче це була й не кімната, а ще один, зовнішній, акваріум зі скамянілими чоловіками та жінками (котрі також були чоловіками, що удавали жінок), які припали до скла; і тоді Ніто надумав озирнутися, мовляв, Тото, де ти в біса подівся, телепню, хотів був розвернутися й метнутися назад, але навіщо, коли нічого не відбувається, і він знерухомів, як усі, хто там були, і глядів на них поки вони дивилися на риб, і впізнавав Мутіса, Делусію на прізвисько Нехлюй та інших хлопців з шостого класу філологічного відділення, запитуючи себе, чому вони, а не інші, як уже запитував себе про Рагуцці, Фйорі та Морейру, чому не ті, хто були нашими приятелями вдень, чому ці лайнюки, чому вони, а не, приміром, Лайнес або Деліч, чи будь-хто інший з наших товаришів, з якими ми розмовляли, блукали разом, будували плани, чому зрештою Тото й він опинилися серед цих інших, а втім, самі винні, поткнулися, бач, до школи вночі, і тепер ця провина поєднала їх з усіма тими, кого вдень вони терпіти не могли, з наймерзеннішими покидьками в усій школі, а що вже казати про Шкандибайла, підлабузника Іріарте, ба навіть сеньйориту Меггі, єдину справжню жінку серед стількох педиків і нікчем, хто б міг подумати.
Раптом загавкав собака, не те щоб голосно, але гавкіт розбуркав тишу і всі втупилися в глиб вітальні, де панувала цілковита темрява; Ніто побачив, як з фіолетового туману зявився Калетті, пятикласник із відділення точних наук; звівши вгору руки, він мовби плив поміж присутніх, тримаючи в руках біле цуценя, яке знову загавкало, опираючись; лапи в цуценяти були звязані червоною стрічкою, до якої було щось примотане, здається, шматок свинцю, і ось уже цуценя повільно занурюється в акваріум, куди Калетті вправно його жбурнув, Ніто бачив, як собача потихеньку йшло на дно, сіпаючись у конвульсіях, намагаючись вивільнити лапи й виринути на поверхню; цуценя почало захлинатися й пускати бульбашки, але перш ніж воно потонуло, риби накинулися на нього й стали шматувати, забарвивши воду в червоний колір, хмара довкола песика робилася дедалі густішою, а той іще борсався у вирі риб і крові.