Підготовка була нескладною, я добув ліхтарик, а Ніто чекав мене на Онсе зі згорнутим пончо під пахвою; наприкінці тижня стояла спека, людей на площі було небагато, ми майже мовчки перетнули вулицю Уркіси і коли опинилися в кварталі, де була розташована школа, я озирнувся: Ніто мав раціюна вулиці не те, що людей, жодного кота. Тільки тоді я завважив у небі місяць, ми про нього якось не подумали й не знали добре це чи погано, втім, добрим було вже те, що можна було блукати галереєю, не вмикаючи ліхтарика.
Для певності ми обійшли квартал, теревенячи про директора, котрий мешкав у будинку поруч зі школою; вгорі там був перехід, і директор міг потрапляти до свого кабінету просто з власного помешкання. Брамники жили в іншому місці, а стосовно нічного сторожа ми були певні, що його немає, бо що б він мав охороняти у школі, де немає нічого цінного, хіба що наполовину поламаний скелет, подерті географічні мапи та канцелярія з двома чи трьома допотопними друкарськими машинками. Ніто спало на думку, що коштовності можуть знаходитися в кабінеті директора; якось ми бачили, як той зачиняв двері на ключ перед тим, як піти на урок математики, і це при тому, що в школі повно народу, а може, саме через це. Не тільки ми з Ніто, геть усі в школі не любили директора на прізвисько Шкандибайло, і не так через те, що він був суворий і міг вишпетити нас або й вигнати з класу через якусь дрібницю, а радше тому, що обличчям директор скидався на забальзамованого птаха, підкрадався якось непомітно, а до класу заходив із таким видом, ніби вирок уже оголошено. Двоє вчителів, які прихильно ставилися до нас (один викладав музику й переповідав нам соромітницькі історії, а другийневрологію, даючи собі звіт, як безглуздо навчати цього майбутніх філологів), казали, буцімто Шкандибайло не просто переконаний і затятий холостяк, а й лютий жінконенависник і саме тому в нашій школі доти не було жодної вчительки. Але в цьому році міністерство, мабуть, дало йому зрозуміти, що всьому є межа, і прислало до нас сеньйориту Меггі, яка викладала органічну хімію на відділенні точних наук. Бідолашна завжди приходила до школи з переляканим видом, і ми з Ніто уявляли лице Шкандибайла, коли той бачив її в учительській. Годі говорити про те, як почувалася серед стількох чоловіків сама сеньйорита Меггі, змушена пояснювати формулу гліцерину юним шибайголовамсемикласникам з відділення точних наук.
Ну, давай, мовив Ніто.
Я ледь не напоровся рукою на вістря, однак зістрибнув вдало, тепер зігнутися на випадок, якщо комусь із будинку навпроти заманеться визирнути у вікно, а тоді доповзти до найзнаменитішого укриттяпостаменту, на якому височіє бюст засновника школи, голландця Ван Гелдерена . Поки добулися до колонади, відчули збудження через отаке лазіння й нас узяв нервовий сміх. Ніто сховав пончо за колону, і ми пішли праворуч коридором, за яким були сходи. Запах школи посилювався через спеку, дивно було бачити зачинені двері класів; ми штовхнули одні з них: звичайно, брамники-іспанці не зачинили їх на ключ і ми зайшли на мить до кімнати, де за шість років перед тим розпочали заняття.
Я сидів ось тут.
А я позаду, тільки не пригадуютам чи праворуч.
Дивись, глобус залишили.
А пригадуєш Гаццано, котрий ніяк не міг знайти Африку?
Хотілося взяти крейду та намалювати щось на дошці, однак Ніто відчував, що прийшов сюди не бавитися, бо бавитися означало б не помічати тиші, яка огортала нас надто щільно; звуки, схожі на відгомін музики, долинали зі сходової клітини; потім почувся скрегіт трамвайних гальм, а тоді все вщухло. Можна було підніматися без ліхтарика, місячне проміння падало просто на мармурові сходинки, хоч останній поверх його затуляв. Ніто зупинився на середині сходів, запропонував мені сигарету й сам запалив; він завжди починав курити в найнедоречнішу мить.
Згори ми роздивлялися подвіря нижнього поверху, квадратне, як майже все в школі, в тому числі й заняття. Далі рухалися розташованою по периметру галереєю, зазирнули в один чи два класи й дійшли до першого повороту, де містилася лабораторія; її брамники-іспанці, звісно, зачинили на ключ, наче хтось міг зазіхнути на надщерблені пробірки та мікроскоп часів Галілея. З другого коридору ми завважили опромінений місячним сяйвом протилежний коридор, де знаходилися канцелярія, учительська та кабінет Шкандибайла. Першим гепнувся на підлогу я, а за мить Ніто, бо ми водночас угледіли, що в учительській горіло світло.
Трясця твоїй матері, там хтось є.Ушиваймося, Ніто.
Стривай, може, брамники забули його вимкнути.
Не знаю, скільки часу спливло, але тепер ми розуміли, що музика лунала звідти, вона здавалася такою ж далекою, як і та, що долинала зі сходів, але ми знали, що вона чується з коридору навпротиначе там був камерний оркестр і всі інструменти грали під сурдинку. Це було так несподівано, що чи то ми забули про страх, чи то він про насзненацька мовби зявилася справжня причина, яка привела нас сюди, а не всього-лише авантурна вдача Ніто. Ми мовчки перезирнулися, і він раптом по-котячому поповз, притискаючись до поручнів, і опинився біля повороту, за яким починався третій коридор. Запах сечі прилеглих вбиралень, як завжди, переважив спільні зусилля іспанців і знезаражуючої суміші. Коли доповзли до дверей нашого класу, Ніто обернувся до мене й на мигах показав, аби я наблизився:
Подивимося?
Я згідливо хитнув головою, бо найрозважливішим у цю мить здавалося безумство, і ми порачкували далі, а місяць щораз більше нас виказував. Я майже не здивувався, коли Ніто приречено випростався в пяти метрах од останнього коридору, попри те, що звідти з-за нещільно причинених дверей канцелярії чи учительської пробивалося світло. Музика зненацька зробилася гучнішою, а може, відстань скоротилася; до нас долинули голоси, сміх, дзенькіт склянок. Першим, кого ми уздріли, був Рагуцці з сьомого класу відділення точних наук, чемпіон з легкої атлетики й неабиякий скурвий син, з тих що прокладають собі дорогу завдяки кулакам та приятелям. Він стояв спиною до нас, майже притиснувшись до дверей, але раптом відсторонився, і світло шмагонуло нас, наче батогом, перериваним тінями, що рухалися: звуки матчишу, дві танцюючі пари. Гомес, із яким я був ледь знайомий, танцював абияк, а другий, схоже, Курчин з пятого класу філологічного відділення, хлопець із поросячим лицем, в окулярахцей вирядився, як молодка: пофарбоване чорне волосся, довга сукня, на шиї перлинне намисто. Все це розігрувалося перед нами, ми все бачили та чули, але ж цього, звичайно, не могло бути, як і не могло бути чиєїсь руки, але ж ми відчули, як вона спокійно лягла нам на плечі.
Ви не шапрошені,мовив іспанець Маноло, та коли вже ви тут, проходьте, тільки беш дурощів.
Він штовхнув нас обох так, що ми ледь не наскочили на другу пару, однак вчасно загальмували й уперше побачили всіх разом: чоловік вісім-десять, біля програвача куцан Ларраньяга міняв платівки, стіл правив за бар, напівморок, обличчя, які починали нас упізнавати, не видавалися здивованими, присутні, либонь, вирішили, що ми теж запрошені, і навіть Ларраньяга зичливо помахав нам рукою. Ніто, як завжди, виявився більш метким, на раз-два-три він уже тулився до однієї з бічних стін, тож я приєднався до ньогозіщулені, мов таргани, ми щойно тепер почали по-справжньому бачити й сприймати все, що відбувалося довкола. Освітлена й повна людей учительська здавалася вдвічі більшою, на вікнах висіли зелені штори, яких я ніколи не помічав, коли вранці, проходячи коридором, кидав погляд у той бік, аби подивитися, чи прийшов учитель логіки Мігоя, гроза нашого класу. Зараз усе тут нагадувало клуб, таку собі суботню вечірку: склянки та попільнички, програвач і лампи, які освітлювали тільки необхідне, залишаючи частину приміщення в напівтемряві, через що воно здавалося таким просторим.
Не знаю, скільки часу збігло, перш ніж я спромігся застосувати до всього, що там відбувалося, ту саму логіку, яку нам викладав Мігоя, проте Ніто завжди був більш прудким: одного погляду йому вистачило, щоб упізнати учнів і викладача Іріарте й здогадатися, що жінкице перевдягнені хлопці, Перроне та Масіас, і ще один із сьомого класу відділення точних наук, забув, як його звали. Двоє чи троє були в масках, один із них вирядився гаванкою й тішився, крутячи стегнами перед Іріарте. Іспанець Фернандо опікувався баром, майже кожен із присутніх тримав у руці склянку, аж ось надійшла черга танго у виконанні оркестру Ломуто , утворилися пари, хлопці, які залишилися самі, пішли в танок одні з одними, і я не надто здивувався, коли Ніто обхопив мене за талію й виштовхав на середину. Якщо стовбичити отак, буде скандал, мовив він. І не наступай мені на ноги, незграбо.