Просто тобі потрібен час для розігріву, от і все.
Ні,заперечив Циклон, ти чудово знаєш, що не про це йдеться. Дай-но ще сигарету.
Я чекав, не знати чого, а він курив, задивившись на ріку, втома після бою потроху змагала його, треба було повертатися до центру міста. Мені важко давалися слова, клянуся, але після всього цього я мусив його запитати, ми не могли залишити це просто так, бо було б іще гірше, адже Циклон привіз мене до порту, щоб щось сказати, і ми не могли залишити це просто так.
Ніяк не второпаю, що ти маєш на увазі,мовив я, -
але, мабуть, я думаю про те саме, що й ти, інакше взагалі
годі зрозуміти, що з тобою коїться.
Що коїться, ти й сам знаєш, відказав Циклон. А от що про це думати, підкажи.
Не знаю, я ледве здобувся на відповідь.
Завжди те саме, починається з розслабленості, я нічого не усвідомлюю, Алісіо щось кричить у вухо, гонг, і коли виходжу на ринг, все мовби тільки починається, я не можу тобі цього пояснити, диво та й годі. Якби не суперник, шульга чи Кіт, у мене було б таке враження, нібито я сплю чи щось таке, а потім навіть не знаю, що це зі мною, все закінчується надто швидко.
Ти маєш на увазі для суперника, пожартував я.
Так, але й для мене теж, коли рефері піднімає мою руку, я вже нічого не відчуваю, начеб повернувся звідкілясь і нічого не розумію, і тільки потім потроху приходжу до тями.
Нехай так, озвався я, не знаючи, що казати, нехай так, можливо, все так і є, хтозна. Питання в тому, що треба йти до кінця і не псувати собі кров, шукаючи пояснень. Мені чомусь здається, що тебе розпирає, бо ти сам цього хочеш, і це чудово, і годі про це.
Авжеж, згодився Циклон, мабуть, справа в тому, що я сам цього хочу.
Але ти не зовсім у цьому впевнений.
Як і ти, бо й тобі не віриться.
Облиш, Циклоне. Ти хочеш нокаутувати Тоні Джарделло, гадаю, з цим усе ясно.
Воно-то ясно
І по-моєму, ти хочеш зробити це не лише через себе.
Ага.
І тоді тобі полегшає, еге ж?
Ми поверталися до автівки. Мені здалося, що мовчання Циклона підтверджувало те, що весь цей час сковувало нам язики. Зрештою це теж був спосіб сказати йому все так, щоб не залишити місця для страху, розумієш? Циклон висадив мене на автобусній зупинці; їхав він повільно, дрімав за кермом. Аби тільки нічого з ним не трапилося, поки дістанеться додому; я непокоївся, але на другий день побачив фотографії та інтервю, яке у нього взяли вранці. Там, звісно, йшлося про плани, про поїздку на північ, про вечір великого бою, що поволі наближався.
Я вже тобі казав, що не зміг супроводити Циклона, але ми з ватагою обмінювалися інформацією, не випускаючи найменшої подробиці. Так було й під час поїздки Маріо Прадасаспершу новини про тренування в Нью-Джерсі, потім бій із Гроссманом, відпочинок у Маямі, листівка Маріо в «Графіко», де він писав про полювання на акул чи щось таке, тоді поєдинок із Аткінсом, контракт на бій за звання чемпіона світу, дедалі прихильніші статті в американських газетах і наприкінці (хоч як це прикро, я кажу «наприкінці» й це щира правда, чорт забирай) той вечір поєдинку з Джарделло, ми так і прикипіли до радіо, пять раундів унічию, шостий за Маріо, сьомий унічию, вже наприкінці восьмого голос коментатора аж захлинається, він лічить секунди, кричить, що Маріо підводиться, знову падає, знову лічба секунд, цього разу до кінця, Маріо в нокауті, потім фото, наче для того, щоб ми знову пережили цей удар долі, Маріо в своєму кутку, Джарделло кладе йому на голову рукавичку, це кінець, кажу тобі, кінець усьому, про що ми мріяли з Маріо, від часів Маріо. Тож мене анітрохи не здивувало, що не один тутешній журналіст, коментуючи поїздку Циклона, натякав на символічний реванш, як вони це називали. Чемпіон тим часом очікував на суперників і долав їх одного за одним, скидалося на те, що Циклон ішов слідами тієї, першої поїздки і мусив упоратися з усіма тими самими завадами, які янкі зводили на шляху кожного претендента на чемпіонський титул, а надто коли той був чужаком. Щоразу, читаючи ці статті, я думав про те, що, якби Циклон був зі мною, ми б не обговорювали їх, а лише мовчки перезирнулися, розуміючи один одного не так, як інші люди. Втім Циклон, мабуть, теж думав про це, навіть не читаючи газет; кожен день був для нього репетицією чогось такого, від чого зводило шлунок, але він не хотів говорити про це ні з ким, як говорив би зі мною, хоча ми й не говорили про щось особливе. Коли він у четвертому раунді подолав першого суперника, такого собі Дока Пінтера, я надіслав йому вітальну телеграму і він відповів мені також телеграмою: «Роблю свою справу. Обіймаю». Потім був бій із Томі Бардом, який за рік перед тим протримався пятнадцять раундів проти Джарделло; Циклон нокаутував його в сьомому, годі й казати, як шалів Буенос-Айрес, ти ще був голопуцьком і не памятаєш, що тоді діялося, були такі, що не вийшли на роботу, на фабриках колотнеча й, либонь, ніде не залишилось ані пляшки пива. Вболівальники були впевнені, що з наступним боєм не буде проблем, і вони мали рацію, бо Гуннер Вільямс вистояв проти Циклона лише чотири раунди. Тепер починалося найгірше, відчайдушне очікування дванадцятого квітня, весь останній тиждень ми щовечора зустрічалися в кавярні на вулиці Майпу, приносили газети й знімки, робили припущення, але в день бою я залишився вдома сам, ще буде час відзначити з ватагою перемогу, тепер ми з Циклоном мусимо бути поруч, через радіоприймач, через щось таке, від чого в мене перехоплювало подих, і тому я весь час пив, курив і казав Циклонові всілякі дурниці, то сидячи в кріслі, то з кухні, тиняючись, наче бездомний собака, і думаючи про те, що, можливо, в цю мить думав Циклон, поки йому обмотували запястки, поки оголошували вагу, поки коментатор повторював усе те, що ми знали напамять, і спомин про Маріо Прадаса повертався до всіх нас з іншого вечора, який не повинен був повторитися, з яким ми так і не змирились і який хотіли змити, як змиваються міцним ковтком найприкріші речі.
Ти чудово знаєш, що сталося потім, навіщо переповідати, в перших трьох раундах Джарделло показав небувалу швидкість і техніку, в четвертому Циклон потроху добрав смаку, й наприкінці раунду суперникові довелося непереливки, в пятому весь стадіон посхоплювався з місць, диктор не встигав коментувати те, що відбувалося в центрі рингу, було неможливо встежити за обміном ударами, він лише вигукував окремі слова, і майже в середині раунду прямий удар Джарделло, Циклон ухилився й пропустив боковий, від якого впав долілиць і вже не піднявся до кінця лічби, голос коментатора плакав і волав, склянка розбилася об стіну, а наступної миті я розбив пляшку об радіоприймач, Циклон у нокауті, друга поїздка скінчилася так само, як і перша, снодійні пігулки, бозна-що, о четвертій ранку лава на якійсь площі. Трясця їхній матері, старий.
Що тут говорити, звісно, ти мені скажеш, мовляв, такий уже закон рингу й ще якусь дурню, просто ти не знав Циклона, то й не маєш псувати собі кров. А ми тут плакали, уявляєш, купа народу плакала поодинці чи разом із ватагою, і чимало хто гадав і казав, нібито, зрештою, так навіть на краще, бо Циклон ніколи б не змирився з поразкою і краще, що все скінчилося саме таквісім годин коми в лікарні і кінець. Пригадую, в якомусь журналі написали, що він єдиний з усіх так ні про що й не взнав, ти ба, який розумник той скурвий син, хто це написав. Не розповідатиму про те, що тут було, коли його привезли, після Гарделядругого такого бучного похорону в Буенос-Айресі не бачили. Я відійшов од ватаги з кавярні, бо краще почувався на самоті, спливло бозна-скільки часу, перш ніж я випадково зустрів на перегонах Алесіо. Він саме завзято працював із Карлосом Вігону, ти знаєш, яку карєру зробив цей хлопець, але за пивом пригадав, якими друзями були ми з Циклоном, і сказав мені це, якось дивно сказав, позираючи на мене так, начебто сам до ладу не знав, чи повинен цé говорити, чи, може, говорив тільки тому, що потім хотів сказати мені щось іще, щось таке, що підточувало його зсередини. Алесіо був чоловіком неговірким, а я, згадуючи Циклона, курив сигарету за сигаретою й раз по раз замовляв пиво, коротаючи час і з приємністю відчуваючи, що поруч сидить людина, яка була добрим другом Циклону й зробила для нього все, що могла.