На східцях одного з підїздів, загубленого серед таких самих підїздів інших багатоповерхівок, що невиразно бовваніли в цьому темрявому кварталі, сиділа дівчинка. Те, що дівчинка сиділа тут, на східцях, о цій порі, сама в цьому безлюдді, вразило мене менше, ніж її вид: така собі біла скоцюрблена плямка, що затулила руками личкоїї можна було прийняти за собаку або залишений біля дверей бак для сміття. Я розгублено роззирнулася: якась вантажівка віддалялася, тьмяно блимаючи жовтими фарами, протилежним тротуаром, зіщулившись, ховаючи голову в напнутому комірі пальта й засунувши руки в кишені, простував якийсь чоловік. Я зупинилася й глянула на дівчинку зблизька: рідкі кіски, біла спідничка, рожевий джемпер, а коли вона відсмикнула руки від обличчя, я побачила очі та щічки, і навіть напівморок не зміг приховати сльози, що блищали, стікаючи їй аж до рота.
Що з тобою? Що ти тут робиш?
Вона глибоко задихала, ковтаючи сльози та шмарклі, а тоді гикнула чи схлипнула й звела голову та втупилася в мене: маленький почервонілий носик, тремтячі губи. Я знову запитала про те саме і, здається, говорила щось іще, схилившись до неї.
Моя мама, проказала дівчинка, важко дихаючи, тато робить мамі зле.
Можливо, вона хотіла щось додати, але її рученята потяглися до мене, і я відчула, як дівчинка обхопила мене й розпачливо заридала, притиснувшись до моєї шиї; від неї тхнуло брудом і мокрими трусиками. Випростовуючись, я хотіла взяти її на руки, однак мала відсторонилася й втупилася в морок провулка. Вона щось показувала мені пальцем, а тоді пішла, і я попростувала за нею туди, де мріла камяна арка, а далі в напівтемряві можна було розгледіти якийсь сад. Дівчинка мовчки проминула арку; сад виявився радше городом із низько натягнутим дротом, що розмежовував засіяні ділянки; світла вистачало, щоб роздивитися миршаві деревця, кілки, за які чіплялися й дерлися вгору рослини, якісь шмати, що правили тут за опудала, покликані відлякувати птахів; у центрі бовваніла приземкувата халабуда під бляшаною покрівлею і з віконцем, з якого пробивалося зеленкувате світло. У вікнах навколишніх пятиповерхівок не горіло жодного вогника, їхні чорні стіни губилися вгорі, злившись із низьким похмурим небом.
Дівчинка йшла вузьким проходом між двох клумб просто до дверей халабуди; вона швидко озирнулася, щоб упевнитися, що я й далі простую за нею, а тоді ввійшла до приміщення. Я розуміла, що повинна зупинитися й розвернутися назад, сказати собі, що цій дівчинці наснився поганий сон, і тепер вона знову вмоститься в своєму ліжку; здоровий глузд підказував мені, що необачно й навіть ризиковано заходити о цій порі до чужого дому; либонь, я все ще переконувала себе в цьому, коли зайшла в прочинені двері й завважила дівчинку, котра чекала на мене в тьмяному передпокої, заставленому садовим реманентом і різним непотребом. Смужечка світла пробивалася з-під дверей, що вели до кімнати, і дівчинка, махнувши рукою в той бік, ледь не бігцем перетнула передпокій і, наблизившись до дверей, почала сторожко їх прочиняти. Я стояла поруч, жовтий промінь світла, що витикався зі щілини, яка потроху ширшала, бив мені просто в лице, звідти війнув запах паленого, я почула звук, схожий на здушений зойк, він долинав раз по раз, уривався й чувся знову; моя рука штовхнула двері, і переді мною постала брудна кімнатчина, поламані табуретки, вкритий старими газетами стіл, заставлений пляшками з-під пива та вина й склянками, а далі ліжко, і на ньому голе тіло з кляпом із зашмарованого рушника у роті, привязане за руки та ноги до залізних билець. Спиною до мене на лаві сидів тато дівчинки й робив мамі зле; він нікуди не поспішав, неквапно підносив до рота сигарету, повільно випускав з носа дим, а тим часом тицяв запалену сигарету в мамині груди й поки не прибирав, з-під рушника, що затуляв рот і все лице жінки, крім очей, чувся здушений стогін. Поки я усвідомила це, поки зрозуміла, що також зробилася часткою того, що тут відбувалося, тато встиг прибрати сигарету й знову піднести до рота, зробити нову затяжку, втішаючись смаком гарного французького тютюну, а я встигла роздивитися тіло жінкивкрите опіками від живота до шиї, фіолетові та червоні цятки, що піднімалися від стегон і піхви до грудей, до яких знову мала доткнутися сигарета: з витонченою елегантністю він вишукував на шкірі місця, де ще не було опіків. Стогін і судомні рухи тіла на ліжку, що рипіло від корчів, перемішалися в моїй уяві й змусили несамохіть зробити те, що я зробила і чого сама собі ніколи не зможу пояснити; між чоловіком, котрий і далі сидів спиною до мене, і мною стояла поламана табуретка, я побачила, як вона здійнялася вгору й опустилася просто на голову татові; його тіло й табуретка майже водночас повалилися на підлогу. Я відсахнулася, щоб не заточитися й собі: всі свої сили я вклала в те, щоб здійняти й опустити табуретку, і тепер вони полишили мене, я стояла посеред кімнати, хилитаючись, наче лялька; пригадую, я пошукала якесь опертя, але так нічого й не знайшла, озирнулася мигцем і завважила причинені двері; дівчинки в помешканні вже не було, а чоловік на підлозі здавався примарною плямою, зіжмаканою ганчіркою. Те, що сталося потім, я могла бачити в якомусь фільмі чи прочитати в якійсь книжці; я там була, але мовби й не була, а проте була, та ще й виявилася такою меткою та затятою, що, не гаючи часуякщо все взагалі відбувалося в часовому вимірі,схопила зі столу ніж, перерізала мотуззя, яким була привязана жінка, зірвала з її обличчя рушника й уздріла, як вона випросталасятепер уже мовчки, не зронила жодного звуку, наче так було потрібно й навіть необхідно, а тоді глянула на тіло чоловіка на підлозі, що вже починав оговтуватися, бо його непритомність не могла тривати вічно, потімтак само мовчкижінка подивилася на мене, підійшла до тіла й схопила його за руки, а я тим часом тримала його за ноги; з подвійною силою ми жбурнули його на ліжко, перетягли тим самим мотуззям, привязали до ліжка й заткнули йому рота кляпомі все це у беззвучній тиші, в якій, здавалося, щось тремтіло на надзвуковій ноті. Я не знаю, що сталося далі: бачу голу жінку, її руки рвуть на клапті його одіж, розстібають брюки й спускають їх до кісточок, бачу її очі в моїх, пару вирячених очей і чотири руки, які роздирають камізельку, сорочку, плавки й оголюють його; зараз, коли я мушу це пригадати й відтворити, моя клята натура та непоступлива память оживляють іншу картину, не знати як пережиту, хоча й ніколи не бачену, епізод з оповідання Джека Лондона, коли мисливець на Півночі докладає відчайдушних зусиль, щоб померти легкою смертю, а поручперетворений на криваве місиво, в якому ще жевріє свідомість, виє та корчиться його товариш, катований жінками-індіанками, котрі продовжують його життя, в якому йому залишилося тільки кородитися та кричати, вбивають, не вбиваючи, вигадуючи все нові й нові незнані досі витончені муки, так само, як і ми: незнані досі, але роблячи саме те, що слід було робити. Не варто запитувати себе тепер, чого, за яким правом я вплуталася в цю історію і якою була моя участь у тому, що відбувалося в мене на очах, які, поза сумнівом, усе бачили та памятають, так само як уява Лондона повинна була бачити й памятати те, що його рука була нездатна відтворити. Знаю лише, що дівчинки з нами не було відтоді, як я ввійшла до кімнатчини, і що тепер мама робила зле татові, втім, хтозна, чи то була лише мама, чи, може, й спалахи тієї ночі, уривчасті образи, що постали з газетної вирізки, руки, відтяті від тіла й поміщені в посудину під номером 24, з неофіційних джерел нам стало відомо, що він раптово помер, щойно його почали катувати, рушник у роті, запалені сигарети, і Вікторія, віком два роки та шість місяців, та Уго Роберто, віком один рік і шість місяців, залишені на порозі їхньої домівки. Звідки мені знати, скільки це тривало, як збагнути, що і я також, і я, котра гадала, буцімто живе по той бік, як примиритися з тим, що і я на тому ж боці, де відтяті руки та братські могили, на тому ж боці, що й закатовані та розстріляні в різдвяну ніч дівчата; залишалося тільки вибігти геть, перетнути сад, наштовхуючись на дротяну загорожу, й з роздряпаним коліном вибратися на холодну вулицю, дістатися до площі Шапель і майже одразу впіймати таксі, що відвезло мене до одної, а тоді до другої склянки горілки та до сну, від якого я оговталася опівдні, лежачи поперек ліжка, вдягнена, із закривавленим коліном і тим, мабуть, рятівним головним болем, який спричиняє горілка, перелившись із пляшки в горло.