Всего за 454 руб. Купить полную версию
Від мертвих тіл можна багато про що дізнатися, якщо достатньо їх бачив, а Рита мала такий досвід. Відповіді на питання, коли, як і чому, були тут якщо знати, де шукати. Рита взялася повно та ретельно оглядати трупик і невдовзі геть забула про холод. У мерехтливому світлі ліхтаря вона під різними кутами вдивлялася у кожен дюйм шкіри дитини. Піднімала її ручки та ніжки, зауваживши мякий рух суглобів. Зазирнула у вуха та ніздрі. Оглянула ротову порожнину. Обдивилася кожен пальчик і кожен нігтик. Завершивши огляд, вона відступила і насупила брови.
Щось не так.
Нахиливши голову вбік і розгублено скрививши рота, Рита почала пригадувати все, що їй було відомо. Вона знала, що втопленики мають покритися зморшками, набрякнути й роздутися. Знала, що їхня шкіра, волосся та нігті втрачають пружність і мякшають. Тут не було жодної з цих ознак, але це значило лишень, що дівчинка не пробула у воді занадто довго. А ще ж і слизові оболонки. У втоплеників у кутках рота й у ніздрях виступає піна, але тут цього не було. Це також можна пояснити. Дівчинка вже була мертва, коли потрапила у воду. Це ще так-сяк. А от решта ознак дуже її бентежила. Якщо дитинча не втопилося, що ж тоді з ним сталося? Череп був цілий, на кінцівках не видно жодних слідів побоїв. На шиї немає синців. Жодна кістка не зламана. Жодних ознак пошкодження внутрішніх органів. Рита знала, як далеко може зайти людська жорстокість: вона оглянула й статеві органи дівчинки і переконалася, що та не стала жертвою протиприродного вторгнення.
Чи можна припустити, що дитя померло власною смертю? Але ж не було й жодних знаків хвороби. Насправді, судячи з ваги, стану шкіри та волосся, дитина цілком здорова.
Усі ці факти самі собою достатньо бентежні, але ж то було ще не все. Навіть якщо уявити, що дитинча померло природним чином і неможливо уявити, чому його позбулися, викинувши в річку, все-таки на тілі мали б бути ушкодження, отримані вже після смерті. Пісок і гравій залишають садна на шкірі, камінчики обдирають, уламки в руслі ріки ріжуть плоть. Вода ламає людині кістки, а об міст можна розтрощити череп. Та дивишся на цю дитину а вона лежить без жодної відмітини, без синців, подряпин чи порізів. Маленьке тільце було бездоганним. «Як лялька», так сказав їй Джонатан, описуючи дівчинку, що впала просто йому до рук. І вона тепер розуміла, чому йому так здалося. Рита провела рукою по підошвах дівчинки, обвела зовнішній край великого пальця ніжки усе таке бездоганне. Можна подумати, що дівчинці ніколи не доводилося ступати по землі. Нігтики в неї були тендітні та перламутрові, ніби в новонародженої. Те, що смерть не залишила на ній жодного знаку, достатньо дивно, але ще дивніше те, що жодних ознак не залишило і життя. В Ритиному досвіді це був унікальний випадок.
Тіло завжди може розповісти якусь історію. Але трупик цієї крихітки був чистою сторінкою.
Рита зняла з гака ліхтар. Вона спрямувала світло на обличчя дитини, та воно було таким само невиразним, як і решта її тіла. Неможливо визначити, чи мали ці притуплені та недовершені риси відбиток краси, соромязливої спостережливості чи лукавого бешкетування. Навіть якщо там колись була цікавість, безтурботність чи нетерплячість, життю не вистачило часу, щоб ці емоції залишили помітний слід.
Зовсім нещодавно години зо дві тому душа та тіло цієї дівчинки були надійно поєднані. Подумавши про це, Рита, незважаючи на весь свій досвід і професійну підготовку, раптово опинилась у вирі почуттів. Їй потрібен був Господь далеко не вперше після того, як вона розірвала з ним стосунки. Господь, що, як у її дитинстві, усе знав, усе бачив, усе розумів. Яким простим усе здавалося, коли вона, нетямуща та збентежена, все-таки могла вірити в Отця нашого, який чудово все розумів. Рита могла собі дозволити нічого не знати, бо Господь знав усе. Але тепер
Вона взяла дитину за руку довершена рука з пятьма досконалими пальцями та прекрасними нігтями. Поклала на свою відкриту долоню і накрила іншою рукою.
Це неправильно! Геть усе неправильно! Так не має бути!
І саме тоді це й сталося.
Диво
Перед тим як Марго занурила вбрання пораненого чоловіка у відро з водою, Джонатан пройшовся по його кишенях. Вилов був таким:
Один розбухлий від води гаманець із сумою, що покрила би будь-які витрати, й усе одно вистачило б поставити всім випивку, коли незнайомець оклигає.
Один промоклий носовичок.
Люлька, ціла, а до неї бляшанка тютюну. Вони сколупнули кришку і виявили, що вміст її сухий. «Принаймні цьому він порадіє», завважили.
Одне кільце, з нанизаними на нього тендітними інструментами та приладдям, яке їх трохи спантеличило чи він годинникар? Чи, може, слюсар? А чи, навіть, зломщик? поки не витягли наступний предмет.
Одна фотографія. Тут вони пригадали темні плями на пальцях чоловіка та Ритину здогадку, що він може бути фотографом, і тепер вона видавалася вагомою. Ці інструменти, ймовірно, мали якийсь стосунок до професії чужинця.
Джо забрав у сина фотографію і злегка провів по ній вовняною манжетою, щоб підсушити.
На ній був зображений кут поля, ясень, і більше нічого.
Бачив я й красивіші картинки, промовив хтось.
Тут не вистачає церковного шпиля або соломяної хатини, додав інший.
Та на цьому фото взагалі нічого конкретного не зображено, сказав третій, розгублено чухаючи потилицю.
Це Трюзбері Мід, заявив Джо, єдиний, хто міг упізнати місце.
Вони не знали, що на це відповісти, тому знизали плечима і поклали фотографію просихати на каміні, а самі повернулися до наступного й останнього предмета з чоловікових кишень, і це була:
Одна бляшана шкатулочка, набита маленькими картками. Вони витягли верхню і простягнули Овенові, що читав краще від усіх, а він підняв свічку й прочитав уголос:
Генрі Донт із Оксфорда
Портрети, пейзажі, міські та сільські краєвиди
А також: листівки, путівники, фоторамки
Фірмова продукція краєвиди Темзи
Вона мала рацію, загалдикали вони. Сказала, що він фотограф, і ось доказ.
Потім Овен зачитав адресу на оксфордській Гай-стрит.
Хто їхатиме завтра до Оксфорда? спитала Марго. Хтось знає?
Чоловік моєї сестри збирався вести баржу із сиром, відповів один гравійник. Можу сьогодні зайти та спитати в нього.
Баржею туди пливти два дні, еге ж?
Не може ж він змусити свою родину два дні хвилюватися за себе.
Певна річ, завтра він не поїде, я маю на увазі чоловіка твоєї сестри. Якщо так, то він же не зможе повернутися додому до Різдва.
Тоді залізницею.
Вирішили, що поїде Мартінс. На фермі він був завтра не потрібний, а ще мав сестру, яка жила неподалік від вокзалу в Леглейді. Він зібрався одразу ж вирушити до неї, щоб сісти на ранковий потяг. Марго дала йому грошей на дорогу. Він декілька разів повторив адресу, поки не затвердив напамять, і пішов, із шилінгом у кишені та новісінькою історією на язику. Поки відмахував шість миль пішки берегом, у нього був час на репетицію, тож коли Мартінс дістався до помешкання сестри, історію довів до блиску.
Інші пияки затрималися. Звичайні оповідки на сьогодні скінчилися. Хто ж буде розказувати історію, якщо вона сталася просто в нього на очах? Тож вони знову наповнили склянки та кухлі, розкурили люльки й умостилися на табуретах. Джо відніс приладдя для гоління, повернувся до свого стільця і покашлював там потай час від часу. Всівшись на табурет біля вікна, Джонатан поглядав на дрова в каміні й слідкував за тим, як спливають свічки. Марго шаруділа старим веслом у відрі з одежиною, що просякла річковим запахом. Вона добряче її повозюкала, а потім поставила баняк із пряним пивом на піч. Аромат мускатного горіха та ямайського перцю змішався із запахом тютюну та диму, і річковий сморід став менш відчутним.
Пияки почали розмову, підбираючи слова, щоб перетворити нічну пригоду на історію.
Коли я помітив його там, біля дверей, то був вражений. Ні, приголомшений. От саме так я й почувався. Приголомшеним!
Я був шокований.
І я. Я був приголомшений і шокований. А ти?
Вони колекціонували слова так само, як гравійники видобували закамянілості. Їхні вуха завжди були нашорошені у пошуках рідкісних, незвичайних, унікальних слів.