Двері гардеробу розчинилися. Рейвен засліпило світло. Він ввалився досередини на своїй милиці. Розвів їй ноги. Вона брикалася, та він був сильніший. Заходився вовтузитися з блискавкою на штанах.
Запах її власної сечі. Фу-у-у. До горла підступила нудота. Рейвен виблювала йому в обличчя.
Він дав їй ляпаса.
Сучко! Наступного разу я зґвалтую тебе милицею.
Яким кінцем?
А може, я спершу вбю тебе, а потім візьму твоє тіло.
Можеш і синочку своєму дати зробити чоловічу роботу.
Він вдарив її кулаком і позадкував геть з гардеробу. Присмак блювотини в роті не проходив, доки Рейвен не заснула.
А скільки часу пройшло тепер? Рейвен обмацала свою руку. Пора робити новий поріз. Їй захотілося по-великому. Рейвен нахилилася і присіла, але тут двері рвучко відчинилися.
Боже, ну і сморід,голос Алексі.
А це завдяки твоєму батькові, який не дав мені сходити в туалет.
Алексі стукнув її по потилиці.
Говоритимеш, коли я скажу!
Він завязав їй очі і повів за руку.
Ходи. Коли закінчиш, я тебе помию.
Нащо ти завязав мені очі?
Я казав мовчати.
Це як хороший і поганий поліцейський? Ти, по-моєму, хороший.
Алексі пхнув Рейвен на унітаз. Без сідельця. Холодна кераміка. Коли вона зробила свою справу, він підняв її за плечі і штовхнув за завісу в душ. Відкрутив воду. Холодна! Заходився її мити.
Отримуєш насолоду?
Ще ні,відповів Алексі.
Краще поквапся, а то твій старий тебе випередить.
Алексі засунув її назад в гардероб і замкнув двері. Хтось вже встиг там прибрати.
Одягни щось сухе з вішака.
Це ж чоловічі речі.
У темряві ніхто не розрізнить.
Так і мій тато казав. Якщо я одягатимусь, як хлопець, то типи на зразок твого батька мене не облапуватимуть.
Алексі гримнув дверима.
А твій дурний батько замість того щоб тебе захищати, розніс собі голову.
Не залишай мене.
Тиша.
Навпомацки Рейвен знайшла у темряві штани і светр та одягла їх.
Скільки часу минуло? Спогадяк спалах. Постріл. Вона перебуває поза своїм тілом. Дивиться. На себе. На кров, що крапає з батькового чола. Його кровю Алексі виводить на стіні: «Сімнадцяте листопада».
Що таке «Сімнадцяте листопада»?спитала Рейвен.
Дізнаєшся, коли я зможу тобі довіряти.
Ти вже можеш мені довіряти.
Ще один день? Ще одна ніч? Рейвен закалатала у двері.
Я хочу їсти!
Глухо.
Вона робить позначки днів. А менші відрізки? Година? Дві? Двері відчинилися, і хтось тицьнув їй у руки тарілку. Рейвен занурила у неї палець.
Холодна мусака? Я її й теплою терпіти не можу. Я не їстиму цього лайна.
Алексі тицьнув тарілку їй під ніс, розмащуючи масну страву по обличчі.
Як собі хочеш, але наступних кілька днів більше нічого не отримаєш.
Він грюкнув дверима і знову їх замкнув.
Тихо проклинаючи Алексі, вона все-таки взялася згрібати мусаку з обличчя у рот. Змусила себе ковтати. Принаймні вона не помре з голоду. Довгенько ж її тут тримають. Але ж вінчоловік і захоче подивитися на неї голою, коли буде готовий переспати.
Рейвен має жити, доки не змусить його захотіти її, як ті чоловіки з «Лісістрати». Вона зможе зіграти цю роль. На неї чекають овації стоячи.
Тут Рейвен почула високий голос:
сестричко, зваблюй його швидше. або знайди спосіб убити себе
РОЗДІЛ 6
Нью-Йорк
Дуґан попросив таксиста не відразу їхати до центру імені Джейкоба К. Джавіца, де розташовані офіси федеральних служб.
Проїдьте повз місце, де колись стояли вежі-близнюки.
З такими заторами? Ми місяць їхатимемо.
Заробиш хороші чайові. Я хочу побачити це місце.
За двадцять пять хвилин таксі підїхало до зони реконструкції, яку колись називали Всесвітнім торговим центром.
Дуґан запхав руку в портфель, намацав целофановий пакет, а в ньомубейсбольний мяч. Провів пальцями по швах, стиснув.
Усе, досить.
Водій обернувся до нього.
Ви змусили мене пробиватися через усю цю купу машин, щоб кілька секунд подивитися?
Саме так. Поїхали.
За сорок хвилин таксі зупинилося біля двадцятивосьмиповерхового федерального центру. Дуґан розрахувався і дав водієві ще десять доларів.
Перевіривши посвідчення і значок агента ФБР, охоронці пропустили Дуґана через турнікет до ліфтів, якими можна було піднятися до бюро.
Він вийшов на двадцять шостому поверсі, біля штабу оперативного командування.
Попрямував до служби контррозвідки і сказав білявій секретарці, що в нього призначена зустріч з новим експертом із Близького Сходу. Вона натиснула кнопку інтеркому:
Прийшов агент Френк Дуґан,тоді махнула рукою в бік коридору.Третій кабінет ліворуч. Міс Герік вас чекає.
Коли Дуґан підходив до дверей, їх автоматично відімкнули зсередини.
Заходьте, агенте Дуґан,промовив мякий, майже дитячий голос. Елізабет Герік встала з-за столу йому назустріч. Привабливі, витончені риси обличчя, золотисто-каштанове волосся до плечей. Вона простягнула руку і міцно потисла долоню Дуґана. Зачекала, поки він почне розмову.
Як вам Нью-Йорк, міс Герік?запитав Дуґан.
Майже всі кличуть мене Ліз. Це моє перше завдання. Я тільки-но з бази Квонтіко.
Вам сподобалося стріляти по картонних макетах на алеї Хоґана?
Я пройшла підготовку.
Квонтіконе Близький Схід. Де ви навчалися?
У Тегерані.
Дуґан був здивований. Ця симпатична молода дівчина-аналітик з Ірану? Жодного акценту.
То ви, певно, говорите фарсі.
Арабською теж. Слухайте, Дуґане, облишмо дурні балачки. Ми з вами полюємо на тих самих терористів. Я отримала оперативні дані, згідно з якими МЕХ розглядає «Сімнадцяте листопада» як можливого союзника в операції «Зуби дракона».
Гаразд. Але кусатися не обовязково.
Її сміх нагадував дзюрчання струмка. Ліз увімкнула компютер і ввела пароль «Шатерник». Тоді розвернула монітор до нього.
На екрані зявилося прикрите арафаткою обличчя.
Кодове імя цього чоловікаШатерник,пояснила Ліз.Він був військовим розвідником у революційній армії аятоли. Зараз він на звязку з резидентом ЦРУ в Ірані.
Як ви на нього вийшли?
Під час іранської революції моя мати працювала секретарем в американському посольстві. Перед тим як будівлю було захоплено, а працівників взято в заручники, Шатерник вивіз нас із країни.
Які у вас підстави йому довіряти?
Вона заплющила очі, ніби пригадуючи.
Я прокинулася серед ночі, почувши голос, як мені здалося, солдата революційної армії. Він шепотів першу строфу з «Рубаїв»:
Від сну збудись!Вже Ранок з Ночі ганку
В Небес віконці відхилив фіранку.
І глянь!Мисливець Сходу вже спіймав
Шпиль мінарета у сильце світанку.
Це написав Омар Хайям, перський поет, його прізвище означає «шатерник». Він був сунітом, а революційна армія аятолишиїтська. Цей солдат-суніт під кодовим іменем Шатерник переправив нас до Туреччини.
У кадрі зявився пейзаждюни та чагарники. Судячи з якості, рука в оператора тремтіла. Голос прошепотів:
Це Ашраф, база «Моджахедін-е Халк» на північному сході Іраку.
Зображення сфокусувалося на огорожі з колючого дроту, за якою у стійці «струнко» півколами стояли жінки в оливково-сірих уніформах. Замість традиційних жіночих хіджабів навколо їхніх голів і плечей були повязані чоловічі арафатки.
Очевидно, на параді ці ісламські священні воїни народу демонструють свою рівність із чоловіками-мусульманами,вишкірився Дуґан.
Ніздрі Ліз затріпотіли. Мабуть, вона стримувалася, щоб не кинути щось ущипливе у відповідь на його сексистське зауваження.
То хто ці жінки?запитав Дуґан.
У минуломурадикальна група студентів, що брала участь у поваленні шаха Пехлеві, якого вони вважали маріонеткою ЦРУ. Коли шах втік до Сполучених Штатів, вони організували захоплення американського посольства у Тегерані й утримували заручників чотириста сорок чотири дні. Тоді Шатерник вивіз нас із країни.
Але ж це було сто років тому, ще за президентства Картера. Що їм потрібно від нас тепер?