Бо знав про гроші в банку, але й гадки не мав, скільки їх там. Він відмовлявся прийняти майбутнє поза межами США, які вважав рідним домом. Там у нього залишилася дівчина, і його серце було розбите. Там у нього залишилося багато друзів зі школи й з двору. Там він залишив гарну роботу.
За кілька годин він попустився. Він знав, що, якби не ті гроші, шо їх Марк і Тодд надали Золі, він і досі сидів би в тюрмі. І він не міг не побачити, як ці двоє умлівають від захоплення його сестрою.
Через шість годин у дорозі вони перетнули річку Сенегал мостом Федерба, спроектованим Густавом Ейфелем, саме тим, що прославився вежею. Старе місто розташувалося на острові Ндарвузькою стрічкою землі з океаном обабіч. Вони проїхали три квартали гарної старої забудови й зупинилися нарешті біля готелю «Мермоз» на узморї. Після довгого сніданку на веранді просто над океаном вони рано пішли спати.
Реєстр нерухомості тут був не таким докладним, як у Штатах чи, власне, в Дакарі, проте Зола без зайвих турбот знайшла те, що шукала: триповерхову віллу, збудовану в 1890 році французьким торговцем, яка часто переходила з рук в руки. Із вулиці вона мала кращий вигляд, ніж усередині, проте була чарівною та просторою. Деревяна підлога де-не-де просіла, меблі були старезні, вкриті шаром пороху й погано гармоніювали. На полицях тіснилися горщики, вази та старі французькі книжки. Водогін десь працював, а десь ні. Опецькуватий холодильник виробили в пятдесятих роках минулого століття. Внутрішній дворик і балкони, в тіні рясних бугенвілій, були спроектовані саме для тропіків. У вітальні стояв маленький телевізор. Реєстр обіцяв інтернет, але ріелтор сказав, що він не потужний.
Вони розділилися і блукали будинком. На повний огляд пішло кілька годин. На балконі другого поверху, на виході зі спальні, яку вже застовпив Тодд, він зіткнувся з Марком.
Тут нас ніколи не знайдуть,сказав він.
Можливо. Але тобі віриться, що ми справді зараз отут?
Ні. Якийсь сюр.
Незважаючи на їхні відчуття, Зола вподобала цей дім і підписала договір про піврічну оренду приблизно за тисячу доларів на місяць. Через два дні вони заселилися. Тодд із Марком зайняли верхній поверхтри кімнати, два санвузли й жодного працюючого душу, а Золаосновні покої на першому поверсі. Бо втулився десь поміж ними, отримавши більше за всіх квадратних метрів. Дві доби вони обживалися: купляли різні дрібнички, міняли лампочки й запобіжники та намагалися взнати якомога більше про будинок. У доважок до нього йшов садівник Пер, який не розмовляв англійською, проте майстерно тицяв пальцями й рохкав.
Острів нагадував Венеціюсамодостатнє місто, оточене водою, тільки з пляжами. Пісок вабив туристів, і біля самої води стояли десятки дивовижних затишних готелів. Коли Марк і Тодд не займалися дорученими Золою господарськими справами, вони ніжилися на пляжі: пили коктейлі з ромом і видивлялися дівчат.
Перед тим, як Зола й Бо сіли в позашляховик і поїхали, Марк і Тодд обійнялися з ними, прощаючись, і попрохали чимскоріш повертатися. Брат і сестра розраховували, що тижня їм вистачить, аби зібрати деякі речі та відкараскатися від батьків.
Того вечора у напівосвітленій вітальні старого палацу, збудованого європейцями в іншому столітті, в іншу епоху, ці двоє налягали на пляшку скотчу й намагалися спланувати свої життя у подальшому. Нездійсненний шарварок.
У НЕДІЛЮ, ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО ЧЕРВНЯ, на перших шпальтах «Вашингтон Пост» вийшла стаття під заголовком «Афера з комерційними юридичними школами повязана з нью-йоркським керівником фонду». Під згином була велика світлина Гайндса Реклі. Це була добре написана історія за матеріалами, які висіли на стіні в кубельці Горді, про десятки компаній-одноденок та юридичні школи. Утім, «Свіфтбанку» не приділялося особливої уваги. Було очевидно, принаймні Маркові з Тоддом, що журналістові не вдалося підтвердити, що офшорні компанії, які володіють основним пакетом акцій банку, належать Реклі.
Проте якоюсь мірою ця стаття була доказом. Робота Горді була визнана дійсною. Тепер Гаспидяка натерпиться піар-кошмару, і, хоча стаття ніяк на це не натякала, був гарний шанс, що Реклі зявився на радарах ФБР.
Пару днів вони святкували, а потім раптом їм стало не до цієї статті.
Двадцять четвертого червня, досудова колегія присяжних в Маямі визнала винними Марка Фрейжера, Тодда Лусеро і Золу Маал за висунутими урядом обвинуваченнями у шахрайстві. Ці обвинувачення були частиною розслідування на підставі численних скарг щодо підробок у колективному позові в угоді із «Свіфтбанком». Згідно з першим звітом «Блумберґа», цілком вірогідні й подальші звинувачення.
Марк і Тодд спостерігали, як ця історія розповзається інтернетом, але статусу сенсації не набула. У великому світі ділових новин така історіядрібничка.
Хай і не для всієї нації, але для трійці обвинувачуваних це була значна подія. Хоча вони й очікували на таке, проте новина їх нажахала. А втім, вони до такого добре підготувалися. Вони мають надійну схованку, про яку ФБР і гадки не має.
Чого не скажеш про Золу. Марк і Тодд сумнівалися, що ФБР піде на такі турботи й відслідковуватиме її до Дакара, скооперується з місцевою поліцією, аби її заарештувати, а потім очікуватиме, що сенегальський суд екстрадує їїі все це за злочин, який ніяк не повязаний із тероризмом, убивством чи розповсюдженням наркотиків. Вони вірили в це, але тримали при собі. Вони були впевнені, що наразі Зола не дуже прислухатиметься до їхніх слів чи звертатиме увагу на те, в що вони вірять,і на те є слушні причини.
Зола виношувала власні плани. Вона викликала хлопців у Дакар на важливу зустріч, якої вона добивалася багато часу За допомогою посередницьких послуг Ідіни Санга Зола неквапом напрацьовувала потрібні звязки і зрештою вийшла на потрібну людину. В угоді були свої плюси й мінуси. За 200 тисяч доларів із кожного уряд міг надати нові посвідчення особи, паспорти й підтвердження громадянства для всіх трьох колишніх компаньйонів АПЛ. Посередником виступав впливовий урядовець із Міністерства закордонних справ. Зола зустрічалася з ним тричі, поки вони не дійшли згоди. Неясно, скільки з цього матиме, власне, сам урядовець, але Зола припускала, що нагору дійде значно менша сума.
Плюсом угоди було те, що громадянство купувалося за грошіне така вже й унікальна оборудка для Сенегалу. А мінусом було те, що їм доведеться назавжди відмовитися від того, хто вони є і звідки вони. Можна було владнати і подвійне громадянство, але не під справжніми іменами. Якщо вони хочуть бути сенегальцями і мати захист від сенегальського уряду, переховуючись від американської влади, вони більше не можуть залишатися Марком, Тоддом і Золою. Подвійне громадянствоце подвійна ідентичність, і жоден уряд такого не санкціонує.
Вони пішли на угоду не барячись, тільки трохи поскиглили щодо ціни. Їхній статок тепер зменшився до двох з половиною мільйонівгарна фінансова подушка, але ж майбутнє таке непевне.
Вони повернулися до Сен-Луї, на свою декадентську віллу з новими посвідченнями особи, новими кредитними картками і симпатичними новими паспортами з їхніми усміхненими обличчями. Пан Фрейжер став Крістофом Відалом, або просто Крісом. Його спільникТомасом Дідьє, для своїхТоммі. Звичайні юнаки з французьким корінням, хоча ніхто з них і лика не вязав рідною мовою. Білі в Сенегалі становили менше відсотка населення, і додача ще двох грінго навряд чи щось кардинально змінила.
Золу тепер звали Аліма Пенезвичайне африканське імя. Вони почали звати її Аліса.
Бо, за яким не тягнувся слід кримінальних злочинів у США, залишився тим, ким і був. Оформлення його нових документів було набагато дешевшим, але зайняло більше часу.
НЕТРУДЖЕНЕ ЖИТТЯспання, читання, інтернет-серфінг, гуляння пляжами, пияцтво й опівнічні трапези на березі моряпризвело до нудьги. Десь через місяць після того, як вони стали чистокровними сенегальцями, Кріс і Томмі почали шукати роботу, на цей раз легальну.
Їхнім улюбленим баром була вкрита пальмовим листям хатина, що гніздилася поміж: двох великих баз відпочинку на центральному пляжі в пяти хвилинах ходи від їхньої вілли. Вони сиділа там годинамиграли в доміно, метали дротики, базікали з туристами, приймали сонячні ванни, снідали, пили лаґер «Газель»либонь, національне сенегальське пиво. Бар належав ексцентричній літній німкені, чоловік якої нещодавно помер. Час від часу вона, пришкандибавши до бару, випивала й починала гарикати на персонал, а ті закочували очі в неї за спиною. Томас почав фліртувати з жінкою і невдовзі відрекомендував їй свого друга Крістофа. Вони зачарували її під час довгого ланчу. Наступного дня вона прийшла й сніданок тривав довше, а на четвертий раз Томас запитав її, чи не замислювалася вона щодо продажу шинку? Вони якраз шукають, чим би їм зайнятися і таке інше. Вона погодилася, бо вже стара й заморилася.
Купивши бар, вони закрили його на перебудову. Узявши в компаньйони Алісу, вони вбухали 80 тисяч на кращу кухню, обладнання бару, великі телевізори, і подвоїли кількість місць. Вони планували зробити його чимось на кшталт американського спорт-бару, але з місцевими музикою, стравами, напоями і декором. Коли він знову відкрився, Аліса чергувала в обідньому залі, Кріс і Томас працювали в барі, Бо завідував нечисленним персоналом на кухні. Місце зі старту заповнювалось вщерть, і життя налагодилося.
На згадку про минуле життя, віддаючи шану колишньому, вони дали бару назву «Когут».
Від автора
Як і завжди, я доволі вільно поводився з реальністю, особливо що стосується юриспруденції. Закони, суди, процедури, статути, фірми, судді та їхні зали, адвокати та їхні звичкивсе белетризовано заради сюжету.
Марк Твен казав, що він зрушував цілі міста й держави, аби ті відповідали його розповіді. Ось таку ліцензію надано романістам. А може вони її просто присвоїли.
Алан Свонсон водив мене вулицями округу Колумбія. Боббі Моукфахівець із цивільно-правового делікту, який має енциклопедичні знання в юриспруденції, неодноразово читав рукопис. Дженніфер Галві з юридичної школи Віргінського університету втаємничила мене в складнощі студентської позикової системи. Усім красно дякую. Вони не винні в моїх помилках.
Існує питання, яке ненавидять усі письменники: «Звідки ви берете свої ідеї?». Стосовно цього сюжету відповідь проста. Я прочитав статтю у вересневому номері журналу «Атлантік» за 2014 рік. Вона називалася «Афера з юридичними школами». Це чудове розслідування провів Пол Кампос. Стаття мене так надихнула, що, не встигши її дочитати, я вже знав, про що буде мій наступний роман.
Дякую Вам, пане Кампосе.
Джон Ґрішем (нар. 1955 р.)фаховий юрист, що популяризував жанр «юридичних детективів». За тридцять років письменницької карєри Ґрішема у світі продалося понад триста мільйонів примірників його книжок. За мотивами його романів відзнято одинадцять фільмів і три телесеріали. У видавництві «КМ-Букс» вийшла друком низка перекладів Джона Ґрішема, зокрема такі бестселери, як «Фірма» та «Адвокат негідників».