Грабки свої забери!пазурики загрозливо наїжачилися.
Коли вже всі тут Вона ж кожному дзвонить. Весь цей час. Тішиться з того. Я номер міняввона вирахувала,не зважав Борода, зараз звертався до всіх присутніх.А щойно дорікнула нашому другові через запізнення. Знала, на котру годину збирала тут усіх! Тому й кажезапізнився!
Він завжди запізнюється!У голосі агресія змішалася з розгубленими нотками.
Тихо!Юрист став між ними.Здається, я все зрозумів!
Що ти зрозумів?!визвірився Борода.Ага, ти ж у нас підкований! Єдиний, по ходу, хто вмикає логіку!
Тихо,повторив Юрист уже спокійніше.Думаю, все зрозуміли вже всі, крім тебе. Та й до тебе дійшло. Зізнаватися не хочеш.
У чому?
Дай йому сказати,рука Ковбоя лягла Бороді на плече.
Дякую,Юрист видихнув, став так, аби всі бачили його й ліхтарик міг освітлювати товариство.Дружити з логікоюне злочин. Усі ви тут добре знаєте, як виглядає злочин. Хтось зібрав нас саме тут, аби нагадати. Іншої причини не бачу. Бо, повторюся, інакше ми б зустрілися в іншому місці.
Ми б не зустрілися,бовкнула Четверта.Як ти кажеш, усі ми тут добре знаємо причину. Ми навіть домовилися, якщо хтось забув.
У жодного з нас немає причин порушувати ту угоду,вів Юрист далі діловим тоном.Принаймні всі ці роки я не мав підстав сумніватися в цьому. Але ми зібралися. Бо, підозрюю, кожен отримав послання на телефон. І, так само маю підозру, всі його зберегли.
Білява витягнула телефон першою. Поки відкривала папку з sms-повідомленнями, Ковбой і Четверта взяли свої смартфони. Трохи подумавши, поліз по трубку й Борода. За хвилину всі четверо показували Юристу тексти однакового змісту.
сьогодні 19.30 на горького знаєте місце важливо
Той, хто писав це, точно знає: всі ми в місті,сказав Юрист.Отже, за кожним стежать. А щеписав місцевий. Назва вулиці стара. Тобто,відразу виправився,стару, справжню, повернули недавно. Тоді вона ще називалася Горького.
Згоден.Ковбой заховав телефон.І, так розумію, жодного з нас ти не підозрюєш.
Уже ні. Бо не бачу сенсу в такому форматі зустрічі однокласників. Я взагалі не бачу сенсу в жодному форматі нашої зустрічі. Вже вибачайте.
Теж не палаю бажанням,погодилася Четверта.До речі, в інше місце справді б не приїхала, пересунувши ділову вечерю.
Хтось пробував передзвонити?Борода постукав пальцем по екрану.
Замість відповіді Білява демонстративно викликала абонента, увімкнувши гучний звязок. Повторила, перекривляючи металевий жіночий голос:
Цей номер недійсний.
Отож.Юрист вимкнув телефон.Результат, напевне, однаковий. Хтось купив картку, скористався номером один раз, розіславши повідомлення. І викинув її.
Усе одно міг бути хтось із нас,уперто товк Борода.
Кому з нас і для чого це треба? Тобі?Юрист глянув на Біляву.
Знову мені! Тепер ти пішов нахер! Усі ви пішли!
Ковбой вирішив нарешті взяти справу в свої руки.
Може, скрутимо звук, стишимо градус і спробуємо спокійно розібратися?
У чому?поцікавилася Четверта.Через що ми тут? Хто й для чого всіх сюди покликав? Ви хіба не знаєте? Хіба не розумієтеце може бути вона.
Молода жінка красномовно й багатозначно тицьнула пальцем у стелю.
Вона мертва,вирвалося в Білявої.Давно.
А місце, де нас сьогодні зібрали,прокляте. Завжди було таким. Років сто щонайменше. Я вже не раз чула. Знаєтеповірила. Після всьогосправді повірила.
Послання з того світу,гмикнув Ковбой.Аж тепер подумав про це.
Не вірю,відрубала Білява.
Поясни, у що повіриш,легко погодилася Четверта.Дванадцять років тому в цьому смердючому, давно покинутому й нікому не потрібному будинку зібралися шестеро. Ми і вона. Що тут сталося, знаємо тільки ми. Бо її вже нема. Не заводь,вона жестом зупинила Бороду.Винних уже шукали. Хто з нас винен більше, хто менше, хочеш поговорити про це? Яні. І клянуся: не купувала картку, аби розіслати кожному повідомлення й зібрати тут. Ось, якщо для когось це аргумент!Вона перехрестилася.
Я теж,сказала Білява.
Я тим паче,додав Ковбой.
Робити мені нема чого,гмикнув Борода.
Хоч тут повіримо одне одному. По старій памяті.Юрист вимкнув телефон.У мене немає відповіді, хто і для чого напружився зранку. Хто і для чого поміняв плани кожного з нас на нинішній вечір. Хто і для чого нагадав нам одне про одного й про те, що ми зробили. Ми всі, давайте визнаємо це вкотре, коли вже зібралися. Але в потойбічне втручання повірити не готовий.
А яготова!Четверта тупнула ногою.Готова! Це послання з того світу!
Або чийсь поганий жарт,припустив Ковбой.
Чий? Тобі ж сказалипро все знало лише шестеро! Одна людина мертва! І якщо жоден із нас не писав ідіотське послання
Четверта не договорила.
Пішла геть, штовхнувши на ходу Юриста плечем.
За нею пішов Борода, сплюнувши перед тим собі під ноги.
ДаліБілява, не дивлячись ні на кого, але показавши темряві середній палець.
Ковбой і Юрист лишилися вдвох.
Ну?спитав Ковбой.Вони істерять. Ти завжди був розумнішим.
Справді?брови Юриста скочили вгору.Аж тепер вирішив визнати це?
Припини. Послання з того світу Думаєш, серйозно?
Я вже озвучив свої думки. Знаєш, краще б справді це був чийсь поганий, жорстокий, але потрібний кожному з нас жарт. Ти живеш із цим усі дванадцять років?
Мені є чим забивати голову.
Брешеш.
Юрист загасив ліхтарик, пішов геть. Кроки скоро стихнули. А Ковбой не квапився виходити, хоч дуже кортіло. Проте щось, чому нема пояснення, змусило лишитися в непривітному місці. Засунувши руки глибоко в кишені, дослухаючись до звуків, готуючись швидко реагувати на найменшу небезпеку, він неквапом обійшов увесь простір. Опинившись у тій самій кімнаті, завмер.
Здалосяабо справді все враз ожило.
Зашелестіло в кутках, рипом відгукнулася продавлена підлога, свиснув протяг, холодом дихнуло під стелею. Ще митьі будинок-привид наповнили звуки. Спершу це була какофонія, незрозуміла суміш вигуків. Поступово він почав чітко розрізняти їх. Голову на відсіч давав: усе час від часу виринало не лише в його голові. Кожен із тих, кого щойно побачив тут, напевне гнав від себе слова й фрази, які колись відлітали від цих стін.
Happy Birthday to You!
Няв-няв!
Хто ти така!
Танцюй, танцюй!
Це ж гра!
Частина перша. Хто ти така
1
Ми домовлялися про зустріч.
Шефа вже немає в офісі. Дзвоніть.
Телефон вимкнено.
Значить, він на зустрічі.
Але ми домовлялися про зустріч! Саме на цю годину!
Дзвоніть.
Лора вже готова була назвати Чернігів першим містом в Україні, де успішно тестують робота-секретарку. Закладена програма має певний вербальний набір, який андроїд застосовує в заданій послідовності. Жінка за столиком дуже мало нагадувала живу людину з усіма притаманними їй емоціями.
Може, краще ви наберіть шефа?запропонувала Лора.Напевне, на ваш дзвінок Ігор Олегович відповість швидше. Скажіть, що на нього чекає Лариса Кочубей. Вона спеціально приїхала з Києва, і в неї дуже мало часу.
До пана Ярового приїжджають і з Варшави,секретарка кліпнула круглими безбарвними очима.
Рада за нього. То й що?
Нічого. Для Ігоря Олеговича не має значення, хто і звідки до нього приїхав.
Тобто ваш шеф так поводиться з усіма відвідувачами?
У нього ділова зустріч.
Я теж приїхала не на інтимне побачення.Лора починала втрачати терпець.
А я не керую його справами. Я ось, документами займаюся,жінка показала на стосик роздрукованих аркушів.У мене своя ділянка роботи.
І все ж таки я попрошу вас набрати шефа.
Лорі часто доводилося вмикати тон, який змушував упертих і не надто контактних розуміти, з ким мають справу. Навіть якщо ти вдягнулася підкреслено просто, джинси-светрик-кросівки-куртка, інтонації виказували природу. Ту саму, дику й не надто симпатичну, контактів із якою бажано уникати. Це, з Лориного досвіду, розуміли навіть молоденькі дівчатка. Не кажучи про досвідчених дорослих жінок, на кшталт її нової знайомої.