Дэн Браун - Код да Вінчі стр 2.

Ленґдон застогнав. Його книга про релігійне малярство та символіку несподівано зробила його відомим у світі мистецтва, і сьогоднішня лекціяслайд-шоу про поганські символи, приховані у камінні Шартрського собору,очевидно, розгнівала деяких консервативно налаштованих слухачів. Імовірно, якийсь богослов припхався, щоб подискутувати.

 Вибачте,сказав Ленґдон,але я дуже втомився

 Але мсьє,поспіхом і пошепки заговорив портьє,це дуже поважний чоловік. Він уже вирушив до вашої кімнати.

Тепер Ленґдон остаточно прокинувся.

 Ви спрямували когось просто до мене?

 Я дуже перепрошую, але то така людина Я не можу чинити опір владі й затримувати її.

 Та хто ж це?

Але портьє вже поклав слухавку.

Тієї самої миті у його двері постукав важкий кулак.

Ленґдон виліз із ліжка. Його ноги по кісточки занурилися в пухнастий килим. Він накинув готельний халат і рушив до дверей.

 Хто там?

 Містер Ленґдон? Мені треба поговорити з вами,чоловік розмовляв англійською з акцентом, голос був різкий, владний.Мене звуть лейтенант Жером Колле. Центральне управління Судової поліції.

Ленґдон остовпів. Чого б це Судова поліція, французький аналог ФБР, зацікавилась ним?

Він відчинив двері на кілька дюймів, не скидаючи ланцюжка. На нього дивилося худорляве поголене обличчя. Чоловік був стрункий, одягнений у синю уніформу.

 Я можу увійти?

Ленґдон вагався, почуваючись невпевнено.

 Що все це означає?

 Мій капітан вимагає вашої експертизи в одній приватній справі.

 Зараз?заперечив Ленґдон.Але ж уже ніч!

 Я можу уточнити, чи у вас було призначено зустріч із куратором Лувру цього вечора?

Ленґдон відчув тривогу. Він та легендарний куратор Лувру Жак Соньєр домовлялись про зустріч після лекції, але Соньєр так і не зявився.

 Так. Звідки вам про це відомо?

 Ми знайшли ваше імя в його щоденнику.

 Сподіваюся, з ним нічого не сталося?

Агент важко зітхнув і просунув йому через вузьку щілину у дверях поляроїдний знімок. Глянувши на фото, Ленґдон здригнувся.

 Це фото було зроблено менше як годину тому. У приміщенні Лувру.

Коли Ленґдон роздивився як слід дивний знімок, його недавнє обурення швидко змінилося шоком.

 Ми сподіваємося, ви б могли допомогти нам зрозуміти, що сталося, зважаючи на ваше знання символіки та ваші наміри зустрітися із Соньєром.

Жах, який відчув Ленґдон, не минав.

 Цей символ,заговорив він,і як дивно це тіло

 Розміщено?закінчив фразу агент.

Ленґдон кивнув, знову здригаючись від споглядання світлини.

 Не можу уявити, хто б міг зробити таке.

Обличчя агента було похмурим.

 Ви не зрозуміли, мсьє Ленґдон. Те, що ви бачите на цьому фотовін зробив паузу,мсьє Соньєр вчинив сам.

Розділ 2

За милю звідтіля величезний альбінос на імя Сайлас входив у центральну браму розкішної резиденції на вулиці Лабрюєра. Він носив на стегнах ланцюг із шипами, так звану волосяницю. Всі справжні послідовники «Шляху» носили на собі цей пристрій: шкіряний пояс із металевими колючками, які спричиняли більяк вічне нагадування про страждання Христа на хресті. Його душа раділа, що він служить Господу.

Сайлас увійшов до вестибюля і тихо рушив сходами нагору, щоб нікого не розбудити. Його спальня не була замкнена, це тут заборонялося. Він зайшов, причинивши за собою двері.

Кімната була спартанська: деревяна підлога, соснова шафа, у кутку полотняний матрац, який правив йому за ліжко. Цього тижня тут, у Парижі, він у гостях, а його постійний притулок був у Нью-Йорку.

«Господь дав мені притулок і мету життя».

Цієї ночі Сайлас нарешті відчув, що почав повертати свій борг. Заквапившись до шафки, він витяг із нижньої шухляди мобільний телефон і подзвонив.

 Так,відповів чоловічий голос.

 Учителю, я повернувся.

 Говори,наказав голос, який, здається, був радий чути його.

 Всіх чотирьох уже нема. І сенешалів, і Великого магістра.

Далі була пауза, ніби для молитви.

 То ти, я так гадаю, маєш якусь інформацію?

 Всі четверо казали те саме. Не змовляючись,Сайлас зробив паузу, знаючи, що ця інформація, яку він витяг зі своїх жертв, шокуватиме.Учителю, всі четверо підтвердили існування легендарного наріжного каменя.

Він почув у слухавці дихання, яке свідчило про схвильованість Учителя.

 Наріжний камінь

Згідно з переказами, братство створило мапу з каменянаріжний каміньплиту, на якій вирізьблено координати найбільшої таємниці братства: таємниці такої могутньої, що її захист, власне, і є сенсом його існування.

 Коли ми заволодіємо наріжним каменем,прошепотів Учитель,ми просто зробимо ще один крок.

 Ми ближче, ніж ви думаєте. Наріжний камінь тут, у Парижі.

 У Парижі? Не може бути. То було б занадто просто.

Сайлас відновив усі події того вечора як усі чотири жертви за мить до смерті, як розповідав Сайлас, повторювали одне й те саме: наріжний камінь надійно заховано в одній зі старовинних паризьких церков, а саме у церкві Сен-Сюльпіс.

 У Божому храмі!вигукнув Учитель.Як вони насміялися з нас!

 Що вони й робили протягом століть!

Учитель замовк, аби відчувалась урочистість моменту. А потім заговорив:

 Ти дуже прислужився Господу. А тепер, Сайласе, ти маєш знайти мені наріжний камінь. Негайно. Цієї ночі.

Й Учитель пояснив, що треба зробити.

Коли Сайлас поклав слухавку, на його тіло чекали нові муки. Одна година, сказав він собі, вдячний Учителеві, що той залишив її йому, перш ніж іти в Дім Господа. «Я маю очистити свою душу від сьогоднішніх гріхів».

 Більце добре,прошепотів він.

Розділ 3

Свіже квітневе повітря вривалося у віконце автомобіля Судової поліції, який мчав Парижем. Роберт Ленґдон сидів ззаду на місці пасажира й намагався навести лад у своїх думках. Він прийняв душ і поголився, тож виглядав непогано, але в голові панували безлад і тривога. Він не міг забути мертвого тіла куратора на фотографії.

Жак Соньєр мертвий.

Він відчував смерть куратора як велику втрату. Хоча Соньєр мав репутацію самотнього дивака, його відданість мистецтву викликала велику повагу, і Ленґдон дуже хотів познайомитися з ним.

Місто поступово затихало: вуличні продавці мигдалю в цукрі ховали свої прилавки-візочки, офіціанти виносили торби зі сміттям, закохані пригорталися одне до одного, щоб не змерзнути на вітрі, що доносив пахощі жасмину. Двотонний «сітроен» упевнено їхав повз вечірній натовп.

 Капітан був дуже радий, що ви ще лишилися в Парижі,сказав агент, на повній швидкості обганяючи седан біля славетного саду Тюїльрі, місця, яке Ленґдон завжди вважав мало не священним. То був сад, у якому художник Клод Моне експериментував із формами й барвами, чим сприяв народженню імпресіонізму.

Агент вимкнув сирени, і Ленґдон зітхнув із полегшенням, насолоджуючись настанням тиші. «Сітроен» повернув ліворуч, на захід центральним бульваром, обігнув круглий ставок і рушив порожньою вулицею до широкої чотирикутної площі. Тепер можна було побачити кінець саду Тюїльрі, позначений величезною камяною аркою.

Арка Каррузель.

Шанувальники мистецтва люблять це місце. Звідси можна побачити чотири найкращих музеї, по одному на кожну сторону світу. Праворуч, з південного боку, Ленґдон бачив артистично освітлений фасад колишнього залізничного вокзалу, тепер це музей дОрсе. Ліворуч виднілася верхівка ультрамодерного центру Помпіду, де розміщено Музей сучасного мистецтва. Позаду, на заході, понад деревами височів старовинний обеліск Рамзеса, який є орієнтиром для музею Же де Пом.

Ну, а прямо на схід крізь Арку Ленґдон тепер міг бачити палац доби Ренесансу, який є найвідомішим у світі музеєм мистецтв.

Це Лувр.

Споруджений у формі величезної підкови, Лувр є найдовшою будівлею Європи, довшою за Ейфелеву вежу, якщо ту покласти на землю. Ця будівля велично здіймається на тлі паризького неба, її площа між крилами сягає мільйона квадратних футів. Ленґдон памятає, як колись обійшов Лувр по периметруто була дивовижна прогулянка довжиною в три милі.