Яка велика честь! Дякую вам.
Кірш підійшов разом із єпископом до великого деревяного столу, де на них чекали двоє літніх людей. Того, що ліворуч, як видавалося, час не помилував: очі втомлені, біла борода сплутана. На ньому були помятий чорний костюм, біла сорочка і капелюх.
Це рабі Єгуда Кьовеш,мовив єпископ.Видатний юдейський філософ, який написав багато досліджень із каббалістичної космології.
Кірш простягнув руку через стіл для ввічливого рукостискання з рабі Кьовешем.
Приємно познайомитися, пане,сказав Кірш.Я читав ваші праці з Каббали. Не скажу, що зрозумів, але читав.
Кьовеш дружньо кивнув і промокнув очі носовичком: вони рясно сльозилися.
А це,єпископ указав на другого чоловіка,перед вами шанований аллама Саєд аль-Фадл.
Видатний знавець ісламу підвівся й широко всміхнувся.
Він був невисокий на зріст і огрядний, із життєрадісним обличчям, але погляд його темних очей був несподівано проникливим. Одягнений він був у скромний білий талаб.
І, пане Кірш, я читав ваші прогнози щодо майбутнього людства. Не скажу, що погоджуюся з ними, але читав.
Кірш любязно всміхнувся й потиснув йому руку.
І наш гістьЕдмонд Кірш,завершив єпископ, звертаючись до двох своїх колег,як ви знаєте, шанований спеціаліст із компютерів, теоретик ігор, винахідник і щось ніби пророк технічного світу. З огляду на характер його справи, мене прохання про зустріч із нами здивувало. Отже, тепер я передам слово панові Кіршу, щоб він зміг пояснити, з чим до нас завітав.
Із цими словами єпископ Вальдеспіно сів між двома колегами, склав руки й очікувально поглянув на Кірша. Троє поважних людей дивилися на нього, немов трибунал, створюючи напружену атмосферу, яка скоріше пасувала б інквізиції, ніж товариській зустрічі вчених людей. Тепер Кірш зрозумів: єпископ навіть не поставив для нього стільця.
Кірш більше здивувався, ніж злякався, придивившись до трьох літніх чоловіків перед ним. «Тож ось яка вонасвята трійця, про яку я просив. Три мудреці».
Збираючись із силами, Кірш якусь мить помовчав, підійшов до вікна й подивився на дивовижний краєвид унизу. Залита сонцем клаптикова ковдра давніх пасовищ простяглася глибокою долиною, над якою стриміли скелясті вершини гірського хребта Кольсерола. Удалині, десь над Балеарським морем, на обрії купчилися важкі грозові хмари.
«Як доречно»,подумав Кірш, відчуваючи, яку бурю він незабаром спричинить у цій кімнаті й довколишньому світі.
Панове,заговорив він, різко розвернувшись до співрозмовників.Я переконаний, що єпископ Вальдеспіно вже переказав вам моє прохання тримати почуте тут у таємниці. Перш ніж ми продовжимо, просто хочу нагадати вам: те, чим я з вами поділюся, має зберігатися в суворій секретності. Простіше кажучи, я хочу взяти з вас обітницю мовчання. Домовились?
Усі троє кивнули, даючи мовчазну згоду,зрештою, Кірш розумів, що вони не матимуть бажання ділитися цим із будь-ким. «Вони захочуть сховати цю інформацію, а не поширювати її».
Я сьогодні тут,розпочав Кірш,тому що зробив наукове відкриття, яке, не сумніваюся, вас вразить. До нього я йшов багато років, сподіваючись знайти відповіді на два головні питання нашого людського досвіду. Тепер, коли я досяг бажаного, то прийшов саме до вас, бо певен: ця інформація вплине на вірян усього світу надзвичайно глибоко і, цілком імовірно, спричинить такий зсув, який без перебільшення можна назвати руйнівним. У нинішній момент яєдина людина на землі, яка має цю інформацію і розкриє її вам.
Кірш засунув руку у внутрішню кишеню і видобув великий смартфон, який сам розробив і зібрав відповідно до своїх унікальних потреб. Апарат мав яскравий, із мозаїчним малюнком чохол, і гість поставив його перед господарями, як телевізор. За мить він, скориставшись пристроєм, звязався з ультрасекретним сервером, ввів пароль із сорока семи знаків і став транслювати презентацію.
Зараз ви побачите,сказав Кірш,чернетку того, чим я збираюся поділитися зі світом приблизно за місяць. Але перед тим, як я це зроблю, мені б хотілося порадитися з кількома найвпливовішими релігійними мислителями світу, щоб побачити, як ці новини сприймуть ті, кого вони вразять найглибше.
Єпископ гучно позіхнув: він, схоже, скоріше нудився, ніж хвилювався.
Багатообіцяльний пролог, пане Кірш. Ви говорите так, наче зібралися похитнути основи світових релігій.
Кірш обвів оком давню книгозбірню, повну священних текстів. «Воно не похитне основи. Воно їх розібє».
Кірш уважно подивився на тих, хто сидів перед ним. Їм невідомо, що лише за три дні він збирається оприлюднити цю презентацію на захопливому, тонко зрежисованому дійстві. Коли він це зробить, то світ зрозуміє, що вчення всіх релігій мають одну спільність.
Усі вони докорінно неправильні.
Розділ 1
Професор Роберт Ленґдон дивився на дванадцятиметрового собаку, який розташувався на майданчику. Замість шерсті у тварини росли трава й запашні квіти.
«Я намагаюся тебе полюбити,думав Ленґдон.Дуже намагаюся»
Ленґдон ще трохи поміркував, дивлячись на цей витвір, і пішов далі підвісним мостом, спустився на широку терасу, що її нерівні сходи мали створити дисонанс до звичного ритму ходи гостя. «Завдання виконане»,подумав Ленґдон після того, як двічі перечепився через несподівану сходинку.
Унизу Ленґдон різко зупинився перед масивним обєктом, який постав перед ним.
«Отепер я вже бачив усе!»
Перед ним стояла велетенська павучиха «чорна вдова», і її тонкі ноги підтримували тлусте тіло на висоті метрів десять. Під черевом павучихи висіла дротяна яйцева камера, повна скляних куль.
Її звати Маман,сказав хтось.
Ленґдон опустив погляд і побачив під павуком сухорлявого чоловіка. Він був вбраний у парчевий піджак а-ля Неру і мав майже кумедні закручені вуса в стилі Сальвадора Далі.
Моє імя Фернандо,продовжив чоловік.І я тут, щоб привітати вас у нашому музеї.Він став роздивлятися численні бейджі, що лежали перед ним на столі.Чи не могли б ви назватися?
Авжеж. Роберт Ленґдон.
Чоловік швидко поглянув на нього.
О, перепрошую! Не впізнав вас, пане!
«Та я й сам себе не впізнаюподумав Ленґдон, який доволі незатишно почувався в білій краватці-метелику, чорному фраку та білому жилеті.Просто не я, а якийсь невідомий звір». Класичний фрак Ленґдона мав майже тридцять роківвін зберігся в професора від часів принстонського клубу Ліги плюща, однак завдяки регулярному плаванню це вбрання досі сиділо відмінно. Ленґдон збирався поспіхом і схопив з гардеробу не той чохол: звичний смокінг так і лишився на вішаку.
У запрошенні йшлося про чорно-біле,промовив Ленґдон, підійшовши до Фернандо.Сподіваюся, фрак у ці правила вписується?
Фракце класика! Ваш вигляд просто неперевершений!
Чоловік метушливо пошукав, знайшов потрібний бейдж і акуратно причепив його на лацкан Ленґдонові.
Для мене велика честь познайомитися з вами, пане,сказав вусань.Без сумніву, ви вже бували в нас?
Ленґдон поглянув з-під павучих лап на будівлю, що мерехтіла попереду.
Власне, мене навіть незручно зізнатисяне бував.
Ні?!Чоловік удав, ніби падає.Ви не поціновувач сучасного мистецтва?
Ленґдонові завжди цікавою була загадка сучасного мистецтвапередусім дослідження того, чому певні його витвори вважаються шедеврами: ляпки Джексона Поллока, бляшанки з супом Енді Воргола, прості кольорові прямокутники Марка Ротко. Хай там як, а Ленґдонові значно цікавіше було обговорювати релігійний символізм Ієроніма Босха чи мазки Франсіско Ґойї.
Я більшою мірою класицист,відказав Ленґдон.Краще розумію да Вінчі, ніж де Кунінґа.
Але ж да Вінчі і де Кунінґ такі подібні!
Ленґдон терпляче всміхнувся.
Отже, мені є що дізнатися про де Кунінґа.
Ну то ви наразі в найкращому місці для цього!Фернандо вказав на масивну будівлю.У цьому музеї ви знайдете найкращу у світі колекцію сучасного мистецтва! Дуже сподіваюсь, вам сподобається!
Мабуть, так,відповів Ленґдон.Тільки я хотів би знати, чому я тут.
Усі хотіли б знати!весело розсміявся вусань, хитаючи головою.Той, хто вас запросив, дуже мало розповідав про мету сьогоднішнього заходу. Навіть працівники музею не знають, що відбудеться. Таємниця це вже надзвичайно цікаво; ходять шалені чутки! Там уже кількасот гостей, чимало відомих обличі ніхто й гадки не має, що діятиметься сьогодні ввечері!