Усі ілюзії розвіялися, мов дим.
Авіла вже був не серед нічної луки.
Він опинився у велетенському прямокутному приміщенні, більшу частину якого заповнювала велика овальна бульбашка. Кімната в кімнаті. Конструкцію перед нимтакий собі театр під куполомоточував високий каркасриштування, обплутані кабелями, обвішані лампами й колонками. Мерехтливі проектори злагоджено світили всередину-бульбашки, кидали широкі промені на прозору поверхню купола і тим створювали всередині ілюзію зоряного неба й далекого краєвиду.
На Авілу справила враження здатність Кірша створити ефектний, драматичний образ, хоча сам футуролог, певне, навіть не здогадувався, наскільки драматичним виявиться цей вечір.
«Не забувай: ставки високі. Тисолдат у шляхетній війні. Частина великої цілості».
Авіла повторював про себе план завдання безліч разів.
Він дістав із внутрішньої кишені свою величезну вервицю. Тієї ж миті з колонок над куполом розкотилося, немов Божий глас:
Добрий вечір, друзі. Мене звати Едмонд Кірш.
Розділ 16
У Будапешті рабі Кьовеш нервово ходив темним кабінетом у своєму хазіко. Стискаючи в руці пульт від телевізора, він раз у раз перемикав канали, чекаючи новин від єпископа Вальдеспіно.
По телевізору десять хвилин тому новинні канали перервали звичну програму, аби передавати в прямому ефірі події з музею Ґуґґенхайма. Репортери обговорювали досягнення Кірша й гадали, про що ж він збирається розповісти світові. Кьовеша це нагнітання цікавості дратувало.
«Бачив я вже це відкриття»
Три дні тому на горі Монтсеррат Едмонд Кірш уже показував «чернеткову» версію презентації Кьовешу, аль-Фадлу й Вальдеспіно. Тепер, підозрював Кьовеш, світ має побачити те саме.
«Відсьогодні все зміниться»,печально подумав він. Задзвонив телефоні різко обірвав роздуми Кьовеша.
Рабин схопив слухавку.
Вальдеспіно почав без жодних прелюдій.
Єгудо, на жаль, маю чергову погану новину.
Похмурим голосом він переказав те, про що тільки-но отримав жахливе повідомлення з Обєднаних Арабських Еміратів.
Кьовеш затулив рот рукою.
Аллама аль-Фадл скоїв самогубство?
Так думають влада й поліція. Його знайшли зовсім нещодавно, посеред пустелі наче він просто пішов туди, щоб помертиВальдеспіно зупинився.За моїми здогадами, він не витримав напруги останніх кількох днів.
Кьовеш подумав про таку ймовірність із завмиранням серця, але і в сумятті. Останні кілька днів його так само мучила думка про наслідки відкриття Кірша, однак те, що аллама аль-Фадл заподіяв собі смерть через відчай, видавалося йому абсолютно неймовірним.
Щось тут не так,промовив Кьовеш.Я не вірю, що він міг би таке вчинити.
Вальдеспіно довго мовчав.
Радий, що ви такої думки,нарешті погодився він.Треба сказати, мені так само важко визнати, що це самогубство.
Тоді хто ж це зробив?
Той, хто хотів, щоб відкриття Едмонда Кірша лишалося таємницею,швидко відказав єпископ.Той, хто, як і ми, вважав, що до оприлюднення ще кілька тижнів.
Але Кірш сказав, що більше ніхто не знає про його відкриття!заперечив Кьовеш.Тільки ви, аллама аль-Фадл і я.
Може, Кірш і тут збрехав. Але навіть якщо він сказав про це лише нам, не забувайте, як відчайдушно наш друг Саєд аль-Фадл хотів сам оприлюднити ці відомості. Може бути, що наш аллама поділився тим, що чув від Кірша, з яким-небудь колегою з Еміратів. І, можливо, той колега, як і я, вирішив, що відкриття Кірша матиме небезпечні наслідки.
І що це означає?сердито спитав рабин.Що аль-Фадла вбив якийсь приятель, щоб інформація не вийшла на люди? Це безглуздо!
Рабі,спокійно відповів єпископ,звичайно, мені невідомо, що трапилося. Я тільки так само, як і ви, намагаюсь уявити собі відповіді.
Кьовеш зітхнув.
Вибачте. Я досі не можу усвідомити, що Саєд загинув.
Я теж. І якщо Саєда вбили за те, що він знав, нам так само треба бути обережними. Можливо, хтось уже цілиться в нас.
Кьовеш замислився над цим.
Коли ця новина стане відома всім, ми не будемо мати жодної ваги.
Так, але вона ще не оприлюднена.
Ваше преосвященство, Кірш ось-ось її виголосить. По всіх каналах передають.
ТакВальдеспіно стомлено зітхнув.Здається, маю визнати, що мої молитви не знайшли відповіді.
Кьовеш задумався, чи справді єпископ так і молився: благав Бога втрутитись і змусити Кірша передумати.
Навіть якщо відкриття буде оприлюднене,промовив Вальдеспіно,ми в небезпеці. Підозрюю, Кіршеві буде надзвичайно приємно розповісти світові, що він три дні тому радився з високими духовними особами. Тепер я всерйоз переймаюся, чи з міркувань етичної прозорості він нас зібрав. А якщо він назве нас поіменно, то ну, ми з вами станемо обєктами пильної уваги й, можливо, навіть критики з боку нашої пастви: люди, можливо, вважатимуть, що ми мали щось зробити, а не зробили. Вибачте, я просто
Єпископ наче завагався, збираючись сказати ще щось.
Що?чекав Кьовеш.
Можемо обговорити це пізніше. Я зателефоную вам, коли побачимо, як Кірш вестиме презентацію. А доти, прошу, не виходьте на вулицю. Замкніться. Ні з ким не говоріть. Бережіться.
Ви мене хвилюєте, Антоніо.
Я ненавмисне,відповів Вальдеспіно.Поки що ми тільки й можемо, що дивитися, як зреагує світ. Усе в руці Божій зараз.
Розділ 17
На свіжій галявині всередині музею Ґуґґенхайма стало тихо, коли з небес прогримів голос Едмонда Кірша. Сотні гостей лежали на своїх підстилках і дивилися в зоряну синь. Роберта Ленґдона, який розташувався посеред галявини, охопило передчуття.
Сьогодні станьмо знову дітьми,продовжував голос Кірша.Будемо лежати на траві під зоряним небом, і наш розум буде відкритий до всіх можливостей.
Ленґдон відчував, яке хвилювання прокотилося залою-лугом.
Будьмо сьогодні як давні дослідники,проголосив Кірш,як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан ті, які вперше побачили незнані землі які впали на коліна, приголомшені розумінням, що світ значно більший, аніж ті уявлення, на які здатна їхня філософія. Давні вірування розсипалися на прах перед лицем нового відкриття. Так нам треба налаштуватися сьогодні.
«Справляє враження»,думав Ленґдон; йому було цікаво, чи Едмонд записав цю розповідь заздалегідь, чи стоїть десь за сценою, читаючи текст.
Друзі!прогримів над ними голос Едмонда.Усі ми зібралися тут послухати новину про важливе відкриття. Уклінно прошу вашого дозволу підготувати ґрунт для його сприйняття. Нині, коли відбулося стільки змін і зсувів у людській філософії, надзвичайно важливо розуміти історичний контекст такого моменту, як оцей.
Удалині саме вчасно вдарив грім. Ленґдон відчув вібрацію глибокого басового звуку в животі.
Щоб вам легше було акліматизуватися зараз,продовжив Едмонд,серед нас, на превелике щастя, перебуває відомий ученийлегендарна постать у світі символів, шифрів, релігії та мистецтва. Також він мій добрий друг. Леді і джентльмени, прошу вітати професора Гарвардського університету Роберта Ленґдона!
Ленґдон різко підвівся на ліктях, а юрба палко аплодувала.
Зірки вгорі поступилися місцем широкій панорамі великої, повної уважних слухачів аудиторії. Біля кафедри походжав туди-сюди в піджаку від Harris Tweed сам Роберт Ленґдон.
«То ось яку роль мені відвів Едмонд»,подумав знічений професор, знову лягаючи на траву.
Давні люди,говорив Ленґдон з екрана,сприймали всесвіт як диво і мали з ним відповідні стосункиособливо з тими явищами, яким не мали раціонального пояснення. Щоб розкрити ці таємниці, вони створили великий пантеон богів і богинь, якими пояснювали все, що перебувало поза межами їхнього розуміння: грім, морські припливи й відпливи, землетруси, вулкани, неплідність, епідемії, навіть кохання.
«Сюрреалізм!»подумав Ленґдон, лежачи на траві й дивлячись на самого себе.
Давні греки вбачали в припливі й відпливі мінливу вдачу Посейдона
Зображення Ленґдона зникло, але голос продовжував лекцію на тлі бурхливих океанських хвиль, від шуму яких уся кімната тремтіла. Ленґдон здивовано спостерігав, як хвилі з баранцями перетворилися на екрані в тундру, де над кучугурами свище пурга. Звідкілясь повіяло справжнім холодом.