Словом, нічого в зовнішності не підказувало, скільки років уже прожив на світі зубний лікар Йозеф Шацький.
Хоча за Клима старший, навіть мови нема.
Ще Кошового спершу неабияк насторожило, коли новий знайомий отак, не знітившись, не запнувшись ані на мить, назвав себе жидом.
У домі, де народився та виріс Клим, вживати це слово було категорично не прийнято. Не лише тому, що серед добрих батькових приятелів зустрічалося чимало відомих київських євреїв. Вважаючи себе затятим лібералом, він узагалі їжачився на кинуте нехай мимоволі, без лихої думки, просто за звичкою слово «жид». Якщо ж воно промовлялося в його присутності навмисне, і той, хто говорив, розумів, що й для чого каже, скандал не барився. Батько не добирав виразів, аж до вимоги порушника залишити приміщення, піти геть, й обіцянок докласти всіх зусиль, аби подібним чорносотенцям більше не подавали руки в пристойних товариствах.
Один із тих, кого Назар Григорович Кошовий привселюдно виставив, виявився жандармським офіцером. Прийшов у цивільному, та всі присутні, включно з батьком, знали про його кабінет у будинку на Бульварно-Кудрявській та мундир у шафі. Згодом саме він доклав зусиль, аби Клим не відбувся легким переляком, хоча міг, а опинився в казематах київського Шліссельбурга. І саме з ним довелося принижено мати справу Назарові Григоровичу, коли той почав клопотатися про звільнення сина
Коли Кошовий, ніяковіючи й старанно добираючи слова, вирішив удовольнити власну цікавість, Шацький сприйняв це спокійно. Пояснив, що після того як вісім років тому цісар помилував нещасного Леопольда Хільстнера, на всій території імперії ніхто нічого не чув про погроми. Тобто, може, десь вони й були, навіть напевне булитака вже доля його обраного народу. Та на повірку виявлялися наслідком приватних непорозумінь між поляками та євреями, аніж дійством, схваленим ледь не на офіційному рівні та навмисне замовчаним.
Молодого Хільстнера звинуватили в ритуальному вбивстві християнської дівчини. Погроми спалахнули далеко звідси, в Богемії. І то, як поспішив пояснити Шацький, на дуже короткий час. До того випадку теж добрий Бог оберігав євреїв, зокремальвівських, від таких ганебних дійств.
Тож Йозеф заспокоїв Клима: у місті, більш ніж на третину заселеному judaeus, єврейські погроми влаштують хіба самогубці. Значить, не треба боятися й негативно сприймати слова, публічне вживання яких підданими Його Величності імператора Миколи Другого завжди було словесною розминкою перед брутальною, ганебною, частокривавою вакханалією.
На тому розмови довкола самовизначення за обопільною згодою вирішили припинити.
А іншої почати не встигли.
Знайшли б тему. Наприклад, Шацького неабияк переймало, що думає Кошовий про самогубство свого товариша. Бо кого-кого, а пана адвоката Йозеф знав, щоправда, здебільшого за чутками. Уже намірився розказати про нього багато цікавих історій.
Та в замку ззовні повернувся ключ.
Затриманого Клима Кошового попросили на вихід.
Розділ пятийЖінка з потаємної кімнати
Що у вас із оком?
Тик, вдруге за день пояснив він, вирішивши не вдаватися перед слідчим у зайві подробиці, обмежився коротким:На нервовому ґрунті.
Такий молодий, а вже нерви.
Слідчий кримінальної поліції, високий сухий поляк, чимось схожий на цвіркуна, належав до людей, котрих важко уявити без окулярів.
Побачивши його, Клим подумав: цей пан Ольшанський у них спить, не інакше. Без окулярів видовжене лице, оздоблене жорсткою щіточкою вусів під гострим носом, робило грізного чиновника беззахисним. Так, немов слідчий стояв повністю голий у натовпі й усі довкола чхати хотіли на його поліцейську посаду.
Перенісся було таким тонким, що перетинка окулярів утримувалася на ньому дуже погано, постійно ковзала, й Ольшанський регулярно поправляв їх указівним пальцем. Коли дужка посувалася донизу, слідчому доводилося дивитися на світ поверх окулярів, від чого погляд його ставав підозрілим.
Принаймні так здавалося Кошовому всякий раз.
І він напружувався: раптом із язика мимоволі злетіло щось, здатне зашкодити.
Отже, кажете, добре знали пана адвоката Сойку?
У нього була практика в Києві. Він старший був старшим за мене. Не на багато, на пять років, але все одно досвіду більше. Та й імя вже мав, у потрібних колах його знали. Я тоді саме закінчив університет, Євген Павлович узяв мене в помічники.
Євген Павлович, повторив слідчий. У нас не говорять по батькові, коли згадують людину, пояснив слідчий. Русини хіба час від часу так звертаються. Чи москвофіли.
Хто?
Маємо таку громаду. Ще запізнаєтесь або ні. Та загалом по батькові тут не поширена практика. Пояснюю, бо як надумаєте конспіруватися, майте собі на увазі.
Для чого мені конспіруватися? знизав плечима Кошовий. Я вже вийшов із того віку, коли граються у шпигунів.
А книжки подібні читаєте, пан Ольшанський кивнув на Климів саквояж, котрий стояв на широкій лавці в кутку, розкритий та випотрошений. Про шпигунів, між іншим, доречно згадали. Тут, у Львові, такі розмови давно вже, на жаль, не порожні.
Ви вважаєте мене шпигуном? Російським?
Аби так було, пане Кошовий, вами б займалася контррозвідка. Просто мусите знати: всякий, хто перетинає Збруч, може, слідчий підніс довгого худого пальця з манікюром, повторюю, може бути російським шпигуном. Зараз міжнародне становище Та ви, мабуть, знаєте, читаєте пресу. До того ж саме з Російської імперії останнім часом сюди, до нас, перебираються різні підривні елементи.
Чому ви заговорили зі мною про це?
Бо вас, перепрошую, застали на квартирі пана Геника Сойки.
Чекайте. Кошовий подався трохи вперед. Мене ніхто ніде не застав. Навпаки, це я застав пана Сойку, свого товариша, мертвим у зачиненому приміщенні. Тому є аж двоє свідків, із домовласникомтроє. Замість розпитати на місці, як належить, або взяти пояснення в поліцейському відділку, мене зачиняють у камеру. Ніби справді підозрюють у вбивстві.
Слідчий глянув на Клима поверх окулярів.
Тоді звичним жестом примостив їх на носі, відкинувся на високу спинку стільця.
Помовчавши, підвівся, оминув стіл і став навпроти Кошового, схрестивши руки на грудях.
Тепер він дивився на співбесідника згори, від чого тому зробилося незатишно, і Клим теж підвівся, аби хоч так триматися з паном Ольшанським на рівних.
Я недаремно заговорив про шпигунів, пане Кошовий. Вас затримали не через те, що ви першим побачили тіло адвоката Сойки. Ви приїхали до нього з-за кордону. Випідданий російського царя, якщо просто зараз не захочете це підданство поміняти. Звісно, ви не мусили знати: всякий звязок пана Сойки з російськими підданими віднедавна велено брати на окрему замітку. Така вказівка розіслана по всьому поліцейському управлінню.
Нічого не розумію, чесно визнав Клим.
Покійний пан адвокат останнім часом підтримував досить підозрілі звязки. Вивчати їх та перевіряти не входить до нашої компетенції,пояснив Ольшанський. Тобто, коли вже бути зовсім точним у визначеннях, політична поліція виявила контакти своїх тутешніх підопічних із паном Сойкою. За ним спеціально не стежили. Але в поле зору поліції він потрапив через свою нерозбірливість у стосунках. Яка, між іншим, за ним водилася давно. Ви знали його по Києву. Скажіть, раніше він теж мав сумнівну клієнтуру?
Ми з вами правники, відповів Кошовий і, побачивши, як брови слідчого здивовано сіпнулися догори, швидко розтлумачив:Я теж адвокат, вислідчий, обоє юристи. Вивчали право в різний час, у різних місцях, але право є право.
До чого ви, прошу пана, мені це зараз сказали?
Кримінальна поліція має справу здебільшого не з найкращими членами суспільства. Може, ви б хотіли, аби службовий обовязок вимагав від вас слухати поезію або щовечора бувати в опері,Клим відчув, як поволі розпаляється, око сіпнулося сильніше. Проте вам у цей кабінет приводять тих, хто скоїв злочин або щось знає про скоєний злочин. Отже, народ непевний, як не крути, згодні?
Слідчий потер перенісся, підштовхнувши при цьому окуляри.