Ви інтригуєте, Шацький. Говорите так, ніби ми маємо від когось ховатися.
Хтозна, Йозеф зробив загадкові очі.Ходіть, ходіть, пане Кошовий. Розкажу щось цікаве, не пошкодуєте. Вже ввольте старого колєгу.
Ви ж ніколи не говорите годину. Для вас це мало.
Цього разу більше часу, ніж пообіцяв, не заберу. Слово Шацького.
Витягнувши з жилетної кишені годинника на ланцюжку, Клим клацнув кришкою, глянув на циферблат, зітхнувши.
Слово Шацькоготверда криця. Нема аргументів проти. Ведіть, коли вже тут. І, підводячись, додав:Усе одно ж не відчепитеся.
Розділ третійПро що не напишуть у газетах
Не помилився Шацькийо цій порі постійні відвідувачі «Монополю» ще не стеклися.
Тютюновий дим Кошового не дратував, бо сам бавився цим зіллям. Щоправда, віддаючи перевагу кубинським сигарам, які міг останнім часом собі дозволити. Проте визнав: коли в «Монополі» не так димно, тут навіть затишно та якось по-домашньому.
Кивком привітавшись із кількома знайомими з числа постійних клієнтів «Штефка й партнерів», Клим рушив через зал до кутнього столика. Шацький сунув у його фарватері, почуваючись тут так само вільно, як усюди у Львові, окрім відвертих «дір»так називали містяни кнайпи, де зазвичай збиралися ті, кого життя викинуло на дно. Сівши один навпроти одного, вони дочекалися кельнера, замовили каву з булочками, і поки несли, Кошовий почав:
Відразу до справ давайте, Шацький. Вам же щось від мене потрібно у звязку з тим убивством в автомобілі.
Йозеф так енергійно замотав головою, що, здавалося, ще трохиі вона відірветься від шиї.
Та ніц мені від вас не треба, пане Кошовий! Особисто менінічого! Хотів би трошки розказати вам про стосунки між відомим нам обом паном Сілезьким та панною Агнешкою.
Віко мимоволі смикнулося.
Торкнувшись його пучкою вказівного пальця, Клим подався вперед, налігши грудьми на край столу:
Як? Густав Сілезький і
донька нафтовика, завершив фразу Шацький, при цьому з поважним виглядом відкинувшись на спинку стільця й переплівши руки на грудях, явно задоволений ефектом. Вони мали таємний звязок. Інтимний.
Ви говорите про це так упевнено, Шацький, ніби були в них довіреною особою. Або взагалі, як кажуть, тримали свічку.
Проте Клим у глибині душі майже не сумнівався в тому, що його друг каже правду. Джерела, з яких дантист дістав пльотки, могли бути й були дуже різноманітними. Для когось навіть екзотичними, бо не всякий бував там, куди часом заносило Шацького. А де він не міг опинитися, там ступала нога його численних пацієнтів. Дантист Йозеф Шацький славився тим, що гарно робив свою роботу за цілком помірну оплату. Порівняно невисока вартість його послуг прогнозовано збільшувала практику. І в його кріслі опинялися не лише небагаті містяни, а й відвідувачі з доволі пристойними статками. Вони вміли рахувати гроші й воліли полікувати зуби добре, не переплативши при цьому тим, хто збільшує платню, маючи кабінет у центрі Львова чи завдяки багатій та знаменитій клієнтурі. Досить часто пересічний стоматолог дозволяв собі накручувати вартість лікування, бо серед його відвідувачівдепутат сейму, відомий актор, редактор чи багатий домовласник. Шацький же на тому не спекулював і цим завойовував довіру.
Зазвичай сидячи в кріслі з розкритим ротом, до ладу не поговориш. Але довірливі розмови з різноманітними пацієнтами, більшість яких нагадувала навіть сповіді, стали неодмінним ритуалом: перш ніж попросити пацієнта відкрити рота, Шацький говорив із ним, а точнішевислуховував. Через те зубний лікар із Кракідалів часто був у курсі не лише подій, відомих на загал, але, що цінував вище, й подій, про які не напишуть ранкові чи вечірні газети.
Відомості достовірні,кивнув Йозеф. Скандальних подробиць я вам не повідаю, пане Кошовий. Але знаю напевне: вони мали інтимні побачення від нинішньої весни.
Звязок тривав десь півроку?
Так. А розірвався незадовго до трагічної події в дворику на Пекарській.
Звідки така точність?
Шацький не відповівкельнер саме приніс замовлення, і він узявся до їжі. Лише впоравшись із половиною свіжої булочки з конфітюром, відсунув надпиту каву вбік, виклав руки перед собою на стіл, переплів пальці й повів далі:
Пане Кошовий, я справді не був, як ви кажете, довіреною особою жодної зі сторін. І не можу гарантувати вам, що знаю всі деталі тієї справи. Зокрема, не можу підтвердити, що розрив між ними трапився буквально за шість, сім чи десять днів до вбивства панни Радомської. Це, як каже на подібне моя кохана Естер, не має жодного значення. Важливіший сам факт розриву. А факт їхнього звязку для всіх, хто дізнався про те так само раптово, як ми з вами, значить ще більше.
Тепер Клим уже остаточно заплутався, тож ковтнув кави й наморщив лоба, аби зібратися з думками. Жестом зупинивши ймовірний потік слів, мовив:
Отже, Шацький, ви кажетеміж кримінальним королем та донькою нафтового магната, котра, як я зрозумів за цей час, усе мала й ні в чому собі не відмовляла, був таємний любовний звязок?
Любовне зовсім те, про що варто тут згадувати, виправив Йозеф. Там навряд чи була навіть пристрасть. Дівка, хай мені Бог простить ось такі вислови про небіжчицю, грала з вогнем. Їй то подобалося. А пан Сілезький не заперечував. Усі, хто так чи інакше знав панну Агнешку за життя, не дивуються. Подібна поведінка була цілком у її стилі.
Слухайте, Шацький, мені за останні тижні покійної, царство небесне, доньки Радомського так забагато, як не було за її життя. Тому геть загадки й натяки. Для мене нічого не може стати разючим чи скандальним одкровенням про панну Агнелю, бо я не знав про неї взагалі нічого! Навіть, перепрошую, як вона виглядала. Бачив портрет на похороні, жалобну фотографію на газетних шпальтах та у вітринах деяких крамниць і салонів. Не придивлявся. І товсе.
Шацький клацнув пальцями, ніби в цей момент здобув маленьку перемогу чи довів те, що тривалий час безуспішно намагався.
Отут увесь цимес! вигукнув він. Бо зовнішність нещасної дівчини є ключем для всього, що вона робила за життя.
Він хотів правити далі, та враз замовк, зиркнувши ліворуч. Перехопивши його полохливий погляд, Кошовий нічого небезпечного й тривожного не побачив. До них через увесь зал рішуче прямував пан у розстебнутому піджаку, який на ходу поправляв послаблений вузол краватки. Наблизившись до їхнього столика, застебнув ґудзики, кивнув Шацькому та втратив до нього інтерес, повернувшись до Клима:
Пане Кошовий, доброго дня. Смачного.
Дякую, Клим підвився, обсмикнув свій піджак, потиснув простягнуту руку. Ми знайомі?
Будемо знайомі. Василь Громнишин, вчитель. Давно пора запізнатися ближче, бо нам потрібні люди з нашими поглядами, наших переконань.
Про що йдеться? Клим уже зрозумів, та все ж намагався до останнього триматися нейтрально.
Я один із фундаторів товариства «Братні».
Даруйте, нічого не чув.
Не дивно. Ми лише три дні, як заснувалися. Маємо намір захищати українські інтереси не лише тут, в українському Львові, а й на всьому терені Галичини.
Успіхів, мовив Клим, простягаючи Громнишину руку.
Той зробив вигляд, що не помічає її.
Пане Кошовий, успіх не є можливим, заки до праці не буде залучена вся українська громада. Ви згодні?
Згоден, Клим кивнув, ледь стримавши зітхання. Проте я не граюся в політику.
Політикане гра, суворо відповів учитель. Нею займаються.
У такому разі, я не займаюся політикою. Вибачте, в мене тут важлива розмова.
Перепрошую, але українська справа є не менш важливою, зауважив Громнишин. Мали б то розуміти. Саме справа, пане Кошовий. Діло, не слова.
Гаразд, тепер Клим зітхнув. Чим можу бути корисний? Попереджаю відразучленом вашого товариства я не готовий стати.
Нашого товариства, вчитель багатозначно підніс пальця. Нашого, пане Кошовий. Бо ж ви, маю надію, не збираєтесь бути хрунем .
Не збираюся, щиро запевнив Клим, не стримався, додав:І перекінчикомтак само себе не мислю. Проте, аби не вважатися зрадником, навряд чи треба сторчголов записуватися в члени різних товариств.
Та поки про членство не йдеться, заспокоїв Громнишин. Ось, прошу підписати цю відозву.