На нас давно чекають у «Європейському». Номер люкс, за дванадцять рублів. Ви ж розумієте, там живуть дуже важливі персони. І якщо ви затримаєте їхніх гостей...
Отак, у сіряку, вас пустять у хол найкращого київського готелю?Фомічов присвиснув.Мені вже кортить дізнатися, у що таке серйозне ви впряглися, Іване Макаровичу. Козиряєте люксом за дванадцять рублів, даєте зрозуміти: самі теж надважливі персони. Чого тоді боїтеся, тягнете, голову морочите? Хай ваш супутник покаже пачпорт чи просто назве себе.Поліцейський усім корпусом розвернувся до Платона.Про нього промовка, а він вклякнув, язика проковтнув. Хоч би відрекомендувався з пристойності.
Назватися Платоном Чечелем після почутого від Захарченка було самогубством.
Звісно, є серед київських поліцейських ті, хто йому співчуває й за зручної нагоди дозволить зникнути з очей.
Але не той, кого нещодавно перевели з Полтави. Хто діє за інструкціями й не втратить нагоди вислужитися, піднятися на одну, а то й на дві шаблини вище.
Платон знову зачепив погляд старого сищика.
Той непомітно для інших ступив півкроку вбік.
Укотре різко засюрчало десь зовсім поручначе сигнал.
Чечель, уже не думаючи про наслідки, затопив упертому Фомічову кулаком у щелепу.
Той іще падава Платон підніжкою звалив городового.
Обіруч у стрибку штовхнув Захарченка в груди.
Три великі стрибкиі ось уже сидить на передку.
Кінь наче знав, що так станеться: без команди рвонув уперед. З-під кованих коліс у різні боки полетіла ямська грязюка. Платон трохи запізно загорлав, підганяючи Вогника, навіть підвівся, сіпаючи віжками. Бричка мчала вулицею, підскакуючи на горбах та ямах і ризикуючи перекинутися. Кінь з доброго дива заіржав, у відповідь у туманній ночі гучно й дружно засюрчало, звідкілясь збоку гримнули один за одним два револьверні постріли.
Та всі розбігалися, даючи дорогу.
У ролі втікача, який до всього напав на поліцейського агента й штовхнув городового, Платон Чечель ще ніколи не був. Відтак почуте вибору не лишало. Рано чи пізно він мусив перейти межу, опинившись по інший бік закону. Годину тому Платон мав примарний шанс балансувати, втриматися хоча б за рахунок невідомого покровителя, на чию пропозицію змушений пристати. Тепер поруч із Чечелем стало небезпечно. І не всякий, навіть той, хто дозволяє собі люкс у «Європейському», наважиться мати справу зі злочинцем.
Проте Захарченко назвав адресу.
Вилетівши з нетрів, Платон спрямував бричку спершу вздовж берегу Либіді, потіму бік Великої Васильківської, а звідти, повз завмерлий уночі Троїцький базар,на Благовіщенську, через Караваєвську й далі до Бесарабки.
Завернувши з Благовіщенської вулиці, Платон натягнув віжки, зупинив коня й, не надто переймаючись докорами сумління, залишив бричку біля першого-ліпшого будинку. Трюк із втечею дозволив і допоміг відірватися від погоні, яка напевне вже відрядилася. Проте виграний час працював на нього.
Від Бесарабки до Царської площі вдалося дістатися без пригод.
О цій порі, попри вогку погоду, тут тільки починалося звичне для центральної частини міста гуляння. Хрещатик та прилеглі вулиці якихось півтора десятка років тому теж у міжсезоння потопали в болоті, вулиці навіть часом заливали потоки брудної води. Проте для Платона це лишилося хіба в розповідях правдивих киян. Коли він перебрався сюди, Хрещатик замостили мозаїкою, спеціально купленою в Швеції. А великий шматок вулиці біля міського саду зміцнили зовсім новим, асфальтовим методом. Тож волога погода не стала на заваді звичному вечірньому життю Києва, яке поступово перетікало в нічне.
Ті, хто не сидів у рестораціях, прогулювалися парами чи невеличкими компаніями, накриваючись широкими парасолями, розказуючи одне одному щось веселе і зазвичай чекаючи, поки почнеться чергова фільма у «Корсо», «Новому світі» чи «Ілюзії»електричні театри росли Києвом, немов гриби. Ілюзіони впевнено тіснили театри хоча б через ціну вхідного квитканайдорожчий вартував три рублі проти семи на театральну виставу.
Що ближче підходив Платон до Царської площі, то сильніше відчувався холодний подих Дніпра.
Перехожі не звертали на молодика в пальті й картузі уваги. Городових його персона теж не цікавила. Вони пильно стежили, аби підприємливі громадяни не порушували закон і не пропонували купити театральні квитки з рук. А як підступив до «Шато-де-Флер», узагалі розчинився в святковому й бурхливому, попри погану погоду, натовпі вечірніх гуляк.
Уже біля яскраво освітленого готельного фасаду Платон розправив плечі, обсмикнув пальто, заразом обтрусивши налиплу бризками грязючку.
Опустив комір, пальцями навів трошки ладу на голові, використавши їх як гребінець. Критично оглянув чоботитут нічого зараз не вдієш. Зітхнув. Машинально перевірив у кишенях гроші й плаский браунінгєдине своє майно.
І наблизився до парадних дверей готелю «Європа».
Його ще називали «Європейський».
Розділ 3Нікола-воїн
Київ, Царська площа, готель «Європа», люкс
ерший поверх повністю займав хол.
Ступивши всередину, Платон завмер на порозі. Під час поліцейської служби бував тут не раз і не два, тому встиг звикнути до темних тонівспеціально дібрана фарба вкупі з освітленням надавала найкращому київському готелю належної величі. Але саме вона й зупинила Чечеля: забрьохані чоботи не дозволяли йти далі. Десь усередині спрацювало: особі з житейського узбіччя, на яку він перетворився менш ніж за тиждень, у подібних пишних приміщеннях не місце. Навіть із чорного ходу радше пустять пічника, аніж такого сіромаху.
Припущення справдилося негайно.
Швейцар у форменому одязі рішуче заступив шлях. Поки Платон міркував, як скоро той зачне гукати городового, аби той припинив небажане вторгнення, хол навскоси швидко перетинав лакей, насуваючись на незваного візитера, мов бик на дражливу червону ганчірку. Вони наблизилися одночасно, і лакей навіть не завдав собі клопоту щось сказатигидливо тицьнув у Чечеля тонким пальцем, кивнув швейцару, а той, теж мовчки, поклав широку важку долоню візитеру на плече.
Помилився, чоловіче. Вихід там,нарешті процідив лакей через губу.
А ти, Савку, краще гляди. Темно тут у вас, світла мало.
Лакей сахнувся, мовби дістав ляпаса. Швейцар далі стискав плече порушника спокою. Чечель сам скинув її різким рухом, відчувши, як повертається втрачена через останні прикрі новини впевненість. Лакей ступив ближче, примружив очі, тихенько зойкнув.
Платоне Яковичу! В такому вигляді... Я вибачаюсь... Винуватий... Усе добре,це кинув швейцарові, той знизав плечима й повернувся на своє місце.Слухайте, я правда...
Годі квоктати,мовив Чечель.Проведи в люкс. На мене тут чекають.
Лакей хотів щось сказати, та враз почулися крокисходами спускалася гарно вдягнена пара. Солідний літній добродій у справному верблюжому пальті й високому циліндрі допоміг зійти молоденькій, дещо вульгарно, хай і розкішно вбраній дамі. Вона навіщось поправила капелюшок із широкими крисами, прикрила личко густою чорною вуалеткою, недоречно хіхікнула. Зайняті одне одним, вони не зважали ні на що довкола. Швейцар миттю кинувся відчиняти вхідні двері, чоловік пропустив супутницю, на виході, не дивлячись, механічно поклав щось у розкриту швейцарову долоню. Той, глипнувши й оцінивши, зігнувся мало не навпіл.
Тут чутки пішли, Платоне Яковичу,зачастив лакей.Навіть не знаю... Ви ще в такому вигляді...
Може, не знаєш,кивнув Чечель.А може, забув.
Про що, вибачайте?
Як два роки тому тебе закрили в холодну, бо ніхто більше не міг обчистити апартаменти купця першої гільдії Зворикіна,процідив Платон.У тебе в комірчині, Савку, знайшли його шкіряний гаманець. Порожній. Забув, хто тебе витягнув із тюрми?
Аби не ви, Платоне Яковичу...Лакей знову, за звичкою, ковтнув залишок фрази.Я ж вам віддячив. Вірою-правдою.
Бач, згадав, як і чому зробився моїм інформатором тут.Чечель обвів рукою хол.У розшуковій поліції вже не служу, чутки правильні ходять. Обовязкам твоїм, добровільним, нагадаю, настав кінець. А такусе без змін.
Що саме, вибачаюся?
Яце я.
Ступивши два кроки назад, лакей обмацав Платона критичним поглядом.
У такому вигляді...
Щось, окрім одягу й місця служби, у мені помінялося?
Аж ніяк.
То проведи в люкс. Кажу ж, на мене давно чекають. Напевне вже нервують.
Лакей пожував губами, зиркнув на швейцара в кутку.
У нас не один люкс, Платоне Яковичу.
Знаю.Насправді Чечель згадав про це лиш тепер, одразу зрозумівши, чому старий сищик не назвав уголос потрібного номеру.Я підкажу, що робити. Вони всі зайняті?
У нас ніколи нема вільних місць!прозвучало так, ніби готель був власністю самого лакея і відсутність вільних місць була плодом його особистої діяльності.
Чудово. У такому разі скоро й делікатно, як тільки можеш, поцікався, постоялець якого люксу чекає новин від пана Захарченка. Як дізнаєшсяпроведеш мене туди.
Лакей нервово потер руки.
Не маю права й бажання відмовити вам, Платоне Яковичу. Тільки мене теж зрозумійте... Ваші чоботи... Зволите зачекати в моїй комірчині?Він показав на важку портьєру в глибині холу.
Чого ж,легко погодився Чечель.Навіть краще.
Швейцар уже не дивився в їхній бік.
Портьєра закривала вхід до невеличкого приміщення, більшу частину якого займала отоманка з вигадливо вигнутими ніжками. Платон присів, потім, не стримавшись, приліг на неї, тримаючи, проте, ноги внизу. Хоч витер підошви старанно ще біля вхідних дверей, усе одно встиг напаскудити. Але навіть незручна лежача позиція раптом розслабила, Чечеля накрила хвиля втоми, раптом похилило на сонпережите менш ніж годину тому давалося взнаки. Повіки опустилися самі по собі, і скільки часу так спливло, поки почув делікатне кахикання лакея Савки,не зміг би сказати, навіть бажаючи того.
Ну?запитав, не розплющуючи очей.
Так точно, Платоне Яковичу.
Повіки піднялися.
Лакей тупцяв на порозі, з сумом позираючи на брудні сліди від підошов.
Звітуєш, мовби я на службі.
Ну так звичка. Та й узагалі, я ж до вас із усією повагою, як до рідного...
Не всіх рідних поважають.Платон рвучко підвівся.Кажи.
На запитання ваше відгукнувся один пан. Нумер на другому поверсі, вікна виходять на площу.
То гайда.І, вже коли переступив поріг, трохи запізно, та мовив тепле:Дякую, Савку.
Не мені дякуйте.Щось у голосі лакея непомітно змінилося.
Не тобі?
Тонкий палець показав на стелю.
Він є, Платоне Яковичу. Господь Бог. Хто б ще зробив так, аби нині ви на мене наткнулися? Інший би з вами інакше повівся.Лакей ураз перейшов на шепіт.Поліцію б гукнув.
Більше нічого не сказавпідморгнув змовницьки.
Мешканець номеру люкс, який відчинив двері, спершу видався Чечелю несправжнім.
Тобто не живою людиною, а малюнком із модного журналу, який дивним чином ожив, набувши плоті й крові. Платон побачив чоловіка віком під тридцять. Гладенько поголений, дбайливо підстрижені й напомаджені вуса завиті вгору. Тонкі аристократичні риси трошки вульгарно відтіняв здоровий румянець. Спортивний, підтягнутий брюнет зустрів Чечеля у бездоганній візитці, штанях у смужку, білій італійській сорочці з високим, майже до підборіддя, стоячим коміром, оздобленим, згідно з вимогами вечірнього вихідного вбрання, краваткою-метеликом.
Апартаменти зустріли тепломгріло парове опалення.
Де пан Захарченко?
Добрий вечір.
Добрий. Хоч ви не виглядаєте людиною, для якої це справді так. Отже, де пан Захарченко?
Думаю, саме зараз дає якісь пояснення в поліції,сказав Платон.
Якісь? Чому в поліції?
Мене звуть Платон Чечель.
Модний добродій підозріло глянув на простягнуту правицю. Потім, після коротких роздумів, коротко й міцно потиснув її. Скривився, зиркнувши на забризкане пальто й брудні чоботи гостя. Назвався:
Нікола Садовський, до ваших послуг.
Микола?для чогось перепитав Чечель.
Хрестили так,мовив новий знайомий.Проте в офіційних документах значуся Ніколою. Так нарекли батьки. Імя грецьке, у нас не аж так часто трапляється. Тим не менше пишеться, як звучить,Ні-ко-ла. До речі, означає переможець.
Або воїн,підхопив Платон.
Хіба?
Отож.Чечель неквапом почав розстібати пальто.У міфології є Ніка, богиня перемоги. Але й воїтелька. Не знали?
Не думав.
Нікола ступив набік, жестом запрошуючи гостя проходити до столу. Там уже стояв порцеляновий графин з коньяком, невеличка вазочка, повна чорного кавяру,з гірки стирчала маленька срібна ложечка. Поруч на срібній таці лежали скибки свіжого білого хліба, довершувала натюрморт ваза з червоними яблуками та гроном винограду.
Чечель стягнув пальто, трошки повагався, але все ж поклав його на бильце крісла. Намагаючись не думати про стан чобіт, ступив до столу, дочекався, поки господар наповнить чарки, торкнувся краю його посудини, вилив у себе вміст своєї одразу.
Закашлявся.
Мабуть, збоку це виглядало зовсім не естетично. Утім, додало останнього штриха до його зовнішнього вигляду, не відповідного статусу готелю, інтерєру люкса та поставі пана Садовського. Той, своєю чергою, випив половину, наклав чорну гірку на хлібний кусник, прожував, повторив:
Так чому Захарченко в поліції?
Бо я напав на поліцейського, щоб прибути на цю зустріч. А Іван Макарович мене супроводжував і до останнього намагався уникнути інциденту.
Йому щось загрожує?
Що може загрожувати Іванові Захарченку?розвів руками Платон.Хочете знати перебіг його думок? Будь ласка. Усім, кому треба, відомо: один із найкращих київських сищиків після відставки виконує, скажімо так, приватні доручення особливого характеру. Отож особи, котрі йому довіряють, завжди хочуть зберегти інкогніто. І найменше прагнуть розголосу. Взагалі, що менше народу посвячено в їхні делікатні справи, то краще. І то дорожче платять панові Захарченку. Поки я правий?
Абсолютно. Маю для нього саме таке доручення. Він не зрадів, дізнавшись суть. Але пообіцяв рекомендувати того, хто впорається не гірше. То це ви?