«Дивна волохата істота? Знову?зіщулився Голота.Сказати б, що ті жовніри забагато цмулять горілки та ще й сліпі, як кроти. Не був я волохатим, хіба бородою заріс трохи».
Юпітер-громовержець! Давайте ми ще будемо обговорювати, що там розповідають ті неграмотні селюки, панове. Тоді ми договоримося до лютого дракона, що пожирає цнотливих дівиць, а в перерві між дівками ловить наших орендарів. На Бога! Дурні розмови припиняться, коли ми знайдемо лайдаків, що вбивають людей, і віддамо їх Болицю. Для цього я попрошу допомоги в нашого шановного панства. У присутнього пана Мнішека,подивився кременецький староста на молодого магната,Цетнерів та Потоцьких дати для пошуків ще й своїх людей. До кінця тижня ми заженемо розбійників, як лисиць, і віддамо кату. На цьому все. Аудієнція закінчена.
Натовп загомонів і потроху почав розходитися. Староста підійшов до молодого Мнішека й узяв того під руку.
Вибач, Міхале. Ти ж усе бачив, накинулися, як зграя вовків,кивнув Сангушко на делегацію купців та шляхти.
Я їх розумію, Юзеку, всі ці зникнення й особливо те, що в лісі знайшли пошматоване тіло, дуже всіх лякає... Та я до тебе, між тим, не про це поговорити приїхав. Памятаєш, я казав, що збираюся забрати свого орендаря, якого засудив той недоумок Гонсевич?Сангушко ствердно кивнув головою.
Так, крім нього, я оце визволив з лап твого ката ще й ось цього молодого... чоловіка. Я так зрозумів, що сидів він у Болиця без особливих на те причин. Його крик до смерті налякав Малгожату й малу Центнерівну, тож я мав корчити з себе лицаря Круглого столу і звільнити його від мук,кивнув Мнішек підборіддям на Голоту.
Сангушко уважно подивився на звільненого вязня, і в його погляді Голота побачив, що той не надто розділяє благородного пориву свого товариша. Повертатися до катівні Голота не хотів, і вирішив негайно розвіяти Сангушкові сумніви.
Пане Юзефе, я жертва жахливої помилки,кашлянув він.Мене засудили до кількох батогів через конфлікт із суддівським...
Я чув про бійку у «Дукаті» від судді Гонсевича,різко кинув староста.На мою думку, ніякої помилки не було...
Навіть якщо так, то десять ударів, які присудив мені суд, я давно вже отримав... А те, що кат робив далі, то була його власна ініціатива... Та й узагалі, ваш суд... Присудити десять канчуків шляхтичу...
То ви шляхтич?здивовано підняв брови Сангушко.
Смію вас завірити, я чесна людина з репутацією. Я не мав часу цього пояснити, а на дибі мене особливо не питали... Ліценціат Болонського університету Голота...відрекомендувався колишній вязень.
О, вибачте пане ліценціате,погляд кременецького старости трохи потеплішав.Наш кат іноді справді перегинає палицю. Але ж саме йому ми зобовязані тишею й спокоєм на вулицях Кременця, тобто тишею і спокоєм, які були на вулицях...староста печально зітхнув.Поки не почалося оце...
То я взяв на себе сміливість визволити пана ліценціата з катівні твого пса, Юзефе,втрутився молодий Мнішек.Він грає в шахи, каже, що навчався в Легаля. Ти ж знаєш, як мені потрібен гідний супротивник. Ти можеш пояснити все своєму вірному псові Болицю?
О, нічого страшного, Міхале, я з ним поговорю. А вам, ліценціате, мої найщиріші вибачення. Мені справді прикро.
Пане старосто, я думаю, що то було просто непорозуміння,усміхнувся Голота.
«Мені воно ледь не коштувало спущеної шкіри, переламаних рук та ніг і смерті на дибі в корчах, але ж тобі це все одно, свиня пихата, еге ж?»подумав він, улесливо дивлячись на старосту, що також мило усміхався.
З будинку Сангушка вони вийшли один за одним. Голота все так само шкутильгав, слідуючи за Мнішеком. Той широко крокував аж до карети, а там різко розвернувся.
Вам вдалося вдруге мене вразити, Голото. Ліценціат? Болонського університету? Я здивувався в катівні, коли ви повели мову про Філідора, але університет...
Ви не вірите, що я там навчався?
Маю сумнів, так сказати...
Тоді даю вам пораду. Будете в Болоньї, знайдіть палаццо деі Нотаї. Незважаючи на назву та нотаріусів, які там сидять, на першому поверсі склад солі, ціна на неї там найнижча у всенькій Північній Італії. А ще в одному крилі старий Россі тримає свою остерію з божественним червоним, казковою Mortadella та чарівною дружиною Пєтрою... Поїдьте і спитайте про Golotta, пане!
Досить, досить, досить. Беру свої сумніви назад. Як буду в Болоньї, обовязково куплю трохи солі і Mortadella у Россі, а тоді попитаю про вас,засміявся Мнішек.І що ви там вивчали, любий друже?
Право. Але прослухав і лекції знаменитого лікаря Гальвані, і їздив до Падуї побачити видатного Морганьї, хоча медиком це мене не робить...
Цікаво. Але мене більш за все цікавить ваша шахова кваліфікація. Пропоную так. Зараз я відвезу вас до василіянів, настоятель монастиря мій родич. Вони вас трохи підлікують, а за кілька днів, наприклад, у середу чекаю вас у себе на партію...
Пане Міхале, я дуже вдячний за все, що ви зробили. І не можу сказати, що дуже вже погано себе почуваю... Можемо зіграти хоч сьогодні...
Вибачте, що перебиваю, милий Голото, але відпочиньте у василіянів, мені потрібен гідний супротивник. Я, хоч і нидію від нудьги, однак не хотів би, щоб ви програли мені лише через ваші рани,зверхньо заявив Мнішек, але відразу ж схаменувся.Вибачте, відсутність гідних суперників зробила мене аж надто пихатим,знову засміявся він.
Чоловіки знову сіли в карету, і вже за кілька хвилин Мнішек стукав своєю вишуканою тростиною у ворота монастиря. Їм відчинив служка, низько вклонився молодому магнату й без слів провів візитерів у будиночок до сивого худющого, мов тріска, настоятеля. Той саме вечеряв із червонолицим благовидним дідком в окулярах і з примруженими очима, які весь час неначе сміялися.
Добрий день, високопреподобний отче. Вибачте, що вриваюся до вас без попередження. Справа нагальна, тож я взяв на себе сміливість не повідомляти вам,з порогу почав молодий шляхтич. Голота через плече Мнішека оглянув будиночок, що був справжнім прихистком ченця. Одна скромна кімнатаз ліжком, столом та кількома стільцями. Голі стіни прикрашав хіба знайомий Голоті триптих, що зображував муки святого Еразма. Настоятель, який сидів прямо під картиною, скочив на ноги й замахав руками, як вітряк.
Молю, не говори дурниць, Міхале. Ти ж знаєш, що приїздити до мене можеш без будь-яких попереджень...
Маю пораненого, якому потрібна нагальна допомога. Дозвольте вам відрекомендувати шановного Голоту, який незаслужено постраждав від тортур у катівні Болиця. Віддаюся на вашу милість і прошу доглянути за ним. І прошу вас, Хохриттере,повернувся Мнішек до дідка в окулярах, який широко усміхнувся до Голоти.
Голота мовчки нахилив голову, адже тримався з останніх сил. Він розумів, що потрібно було виказати трохи подяки й промовити кілька слів, але біль ставав усе нестерпнішим. Тож бідолашний стояв, зціпивши зуби, і боявся врешті-решт упасти під ноги настоятелю та лікарю.
Це... Голота, ліценціат Болонського університету,продовжив Мнішек.А це мій домашній лікар, що супроводжує мене в мандрівках. Шановний Пауль Міхаель Райнер Хохриттер, знаний від Піренеїв до Карпат медик. Мій дядько по матеріабат монастиря, отець Бернард,представив усіх шляхтич.
Добрий день. Ліценціат? Медик?запитав Хохриттер у Голоти.
Боюся, що ні, лікарю, юрист,шанобливо схилив голову Голота, через силу усміхаючись.
Я бачу, ви справді серйозно поранені, мій друже,нахилився настоятель до Голоти.
О, зовсім трохи, високопреподобний отче.
Зараз я покличу служку, вас відведуть у келію й омиють рани. А тоді, з вашої ласки, високопреподобний отче, я навідаюся до нашого хворого,повернувся Хохриттер до настоятеля.
Авжеж, авжеж, поважний Хохриттере. Звідси і до Львова немає будь-кого, хто б зрівнявся з вами у мистецтві лікування,підняв руки догори, усміхаючись, настоятель.
Не буду скромним і скажу, що, можливо, й до самого Кракова,приємним баритоном засміявся Хохриттер.
Отче, можна поговорити з вами наодинці?втрутився Мнішек і відвів дядька вбік.
Голота та Хохриттер устали. Лікар подивився на бліде обличчя колишнього вязня, доторкнувся до його лоба, підняв повіко, а тоді повернувся до настоятеля й молодого магната.
Я можу сам провести пана Голоту до келії. Він щось не надто добрий вигляд має...
О, дякую вам, шановний Хохриттере. Усього вам найкращого, ліценціате. Чекаю вас у середу вранці,відказав Мнішек Голоті, який на знак згоди нахилив голову, а тоді повернувся до ігумена та щось зашепотів йому.
Ходімо, мій друже,усміхнувся лікар.У сильних цього світу свої таємниці, і краще про них не чути. Здоровіші будемо.
Розділ 8У якому відбувається диспут між двома колишніми студентами
Лежати не було ніякої сили. На рани немов клали розпечене каміння, і Голоту крутило від несамовитого болю. Усю ніч він спав уривками, прокидався і стогнав, так віддавався по всьому тілу найменший рух. Та це були забавки, що таке справжній біль, він відчув, коли закінчилася дія мікстури лікаря Хохриттера. Спина, посічена нагаєм ката, запекла вогнем, і Голота не міг уже ні лежати, ні стояти, ні сидіти. Лише бігати келією, кусаючи кулака й притуляючи спину до холодної мурованої стіни, аби хоч якось угамувати те полумя. Він схопив пляшку з ліками, яку залишив медик, і перекинув її до рота. На язика впали останні кілька крапель, що залишилися на дні, і поранений мало не завив. Він забився у куток, обхопив коліна руками й заходився мірно розкачуватися, зціпивши зуби. Дивно, та за хвилин пять різкий біль, від якого хотілося дертися на стелю, пішов. Голота пересів на тапчан, заховавши голову у долонях, і так затих, засинаючи. Несподівано його аж підкинулодо спини через сорочку торкнулося щось прохолодне. Він злякано повернувся, схопив чиюсь руку, хотів викрутити, аж побачив татарські очиська Сташки Федотихи, на обличчі якої розпливалася її звична усмішка...
Тс-с-с, Голотонько, тс-с-с. Зараз, зараз, любчику. Усе буде добре. Буду тебе лікувати...
Ти звідки тут, Сташко?
Прийшла я з Почаєва, прийшла я з прощі, Голотонько,зашепотіла знахарка своїм мелодійним голосом, промовляючи дивним речитативом,і дізналася у Карася, що заплутало, закрутило зілля та оковита проклятуща соколика мого, і наробив він дурниць страшних. І що тримають мого орлика в катівні, де бють і мучать. Думали-гадали ми з Карасем, як звільнити сокола ясного, а він, диви, і сам звільнився... Йолоп Господа Бога нашого! Теля дурне!єлейний вираз обличчя знахарки різко змінився, і вона боляче смикнула Голоту за вухо.
Молю, хоч не смійся,скривився Голота жалісливо,я ж розплачуюся за свою дурість ще з того дня, як ми розійшлися.
Бачу, дурню ти буковий! Ти що це зробив, бовдуре?зашипіла знахарка люто.Ти чим думав, пияк нещасний? Чого до того шинку потьопав, дурню, коли тобі сказали сидіти й носа не показувати надвір?! Щоб ти так туди ходив, поки світа та сонця! А втік би від тебе твій дурний розум! А лоп би ти!
То все та бісова Карасева брага! Вовчих ягід він туди накидав чи що?
Так то Карась уже винен?!
Ти ж знаєш, я сам не сам, коли пю занадто багато,знітився Голота.
То не пий! Кат тебе бери!
Та от мало не взяв кат. Не свари. Я винен. Не кричи, кажу. І як тебе до василіянів пустили?Голота хитав головою, пропускаючи поміж вухами прокльони Сташки.
То вже моя справа, Богусю,знову змінила голос дівчина, усміхнувшись отетерілому від цих перемін Голоті.Не крутись. Сядь. Зараз тебе буду лікувати. Дивися, ось принесла тобі глечик.
Що то? Якісь твої чари? А біс із ними! Чари-магія, давай що-небудь, але тільки швидше, бо сконаю. Може, крові треба, то бери,протягнув він руку знахарці.
Чи ти дурний? Які чари? Тут листя мати-мачухи. Я його збирала, посипала цукром, у землю закопувала. А як викопала, то додала меду. На, їж. Їж, кажу! А завтра я тобі примочки поставлю з коріння білої лілеї. А тоді покупаю тебе в барвінку. А тоді промию рани відваром шавлії... Тихо-тихо, скоро ти козликом стрибатимеш, хоча ти той ще цап дурнуватий. І ніяких чарів, мій козачок немитий,знахарка говорила й говорила тихим шепотом, роблячи своє. Її голос, що лився невпинно, мов вода, заколисував Голоту. Він прислуховувався до нього, і повіки падали, хоч як він їх намагався втримати. Врешті цю боротьбу Голота програв, і за якусь мить забувся у сні. Знахарка дивилася на свого бідолаху, задумливо перебираючи його мокре від гарячки волосся.
***
Кожного наступного вечора Сташка навідувала Голоту, не знати як долаючи височенні монастирські стіни. Вона мастила його черепаховою маззю, втирала їжаковий та борсучий жир, промивала відварами. Розповіді про візити лікаря Хохриттера, який приходив щоранку, перевіряючи стан пацієнта, вона вислуховувала, презирливо кривлячи красиві губи, і завжди пирхала, коли Голота переповідав найновіші методи європейської медицини, про які захоплено казав магістр.
На Волині таке не діє,бурмотіла вона безапеляційним тоном і виливала дорогоцінні Хохриттерові мікстури геть.
Щовечора Голота чекав на Сташку, яка залітала до келії, мов вітер. Скоромовкою вона шепотіла йому на вухо останні новини, втираючи у спину якісь свої чергові мазі, та Голота не слухав. Він млів під її ніжними пальцями, час від часу повертався всім тілом і довго дивився в її бісівські карі очі, що не припиняли сміятися.
На ранок четвертого дня на волі Голота прокинувся, бо задрижав від холоду. Він замотав ковдрою голову, але вже за мить відкинув її геть і пружиною зіскочив із дірявого, поїденого мишами тапчана, що був йому в монастирській келії за ліжко, і потягнувся. Він відчував, що вже повністю повернувся до життя, кров, як завше, бурлила в його жилах.
Про гостини у ката він уже й не згадував, спина швидко гоїлася, і тепер просто до сказу чухалася. Голота пошкрябав шрами через сорочку, аби зігрітися, помахав руками, тоді похлюпав у лице крижаною водою, фиркаючи, неначе жеребець, утерся й сів натягувати чоботи. Він саме розігнався вийти з келії на подвіря, як уткнувся носом у широкі груди величезного василіянина, що якраз проходив повз.
Вибач, брате, ти надто широкий для мене. Якби тебе обійти, га?почав Голота, але відповіді не дочекався. Широкоплечий атлет просто посунув його з дороги й мовчки пішов у бік монастирського саду. Голота дивися йому вслід. А той наче відчув щось. Зробивши кілька десятків кроків, здоровенний брат повернувся до ліценціата й упер на нього такий лютий погляд, що Голоту аж розвернуло у протилежному напрямку. Здивований, він кидав зацікавлені погляди через плече, позираючи, як велетень неспішно проходжується поблизу будиночка настоятеля.