«Та це ж кременецький суддя Гонсевич! Тварюка, що у Кременці на відьом та чаклунів полює»,згадав нарешті Голота товстуна, який колись присудив до страти і його. Відбувалося це зовсім за інших обставин, виглядав Голота трохи інакше, ніж зараз, та, про всяк випадок, він вирішив більше не роззявляти пащеку. Хай він зараз і обірванець, та суддя, боронь Боже, міг згадати пику спритника, якому мали відрубати голову, а він натомість перехарапудив місто й утік з катівні.
За жебрацтво, напад на суддівського та дебош у шинку я присуджую тобі, зайдо, що не назвав свого імені, десять канчуків. Вибач, що без застосування усіх наших звичаїв, але тобі, собако безрідна, вони й непотрібні. Досить свідчень возного, згоди шановних лавників,кивнув Гонсевич на незнайомців, що похмуро стояли збоку,та мого рішення.
Забирай його. Десять ударів, метре. А тоді завези, викинь подалі від міста. Якщо буде, що викидати...кинув суддя комусь у темряву в нього за спиною.
Голота примружився й побачив очі, що дивилися на нього з пітьми. Чоловік з котячим поглядом підійшов і присів коло Голоти, схопивши його за волосся. Кат Болиць радісно посміхався, а його тонкі татарські вислі вуса аж настовбурчилися від захвату.
Памятаєш мене?тихо просичав він у вухо Голоті.Памятаєш,сам собі відповів кат і, відкинувши пальцями довге волосся, торкнувся свого відчикриженого вуха.Повір, я згадував тебе весь час. Знав, що рано чи пізно ти повернешся. Думаєш, чому я не розповів про тебе Гонсевичу?прошепотів Болиць.Бо тобі не до лиця легка смерть. Ніякого одрубання голови. Ми ж із тобою можемо вигадати цікавіші заняття, чи не так?він ще раз подивився бранцеві в очі, помітив у них жах і хижо посміхнувся, задоволений видовищем.Забирайте його, йолопи,Болиць відійшов убік. На голову Голоті відразу впав мішок, і бранця, що задихався від його їдкого запаху, потягли за руки по підлозі...
***
Чекати тортур неборака почав з першої митіщойно зі стогоном розплющив очі у камяному мішку, на жмутку гнилої соломи, куди його швиргонули Болицеві підручні. Він знав, де зараз, адже колись уже там буву похмурій великій двоповерховій камяниці на Горній вулиці, яка вже років зі сто була прихистком кременецьких катів. Що на нього чекає, Голота також знав, тож приготувався й не відводив погляду від дверей, в які ось-ось мали зайти його мучителі. Однак тягнулися хвилини, за ними години, та ніхто не заходив. Із вязнем не говорили, його не годували, здавалося, про нього просто забули. І вже за якийсь час більше за холод його почали мучити здогадки про те, що це і є тортуритримати в цій келії, поки він не збожеволіє.
«Тільки не це! Хай будуть тортури, залізна діва, іспанський чобіт, диба, але тільки не оце!» Від думок про повільне гниття у темряві Голоті ставало млосно, і у молитвах він просив Бога не допустити такого.
Господь почув його слова десь на третій, за неточними підрахунками, день. Двері розчинилися, світло вдарило йому в очі, чийсь волохатий кулак заїхав у зуби, а вже за секунду Голоту, що полегшено посміхався розюшеними губами, тягли до катівні. Треба сказати, кілька хвилин він був майже щасливий. Але щастя тривало, доки він не побачив Яська Болиця.
Кат, зловісна слава майстра болю якого сягала кордонів Речі Посполитої, сидів за столом зі свічкою і, шкрябаючи пером, щось писав. Він підвів на вязня очі, повернув голову, і той відразу побачив страхітливий шрам на місці, де мало б бути вухо ката. Голота нервово ковтнув, адже зрозумів, що ця демонстрація була саме для того, хто його відчикрижив, і нічого доброго не обіцяла.
«Якщо роздражнити його, то, може, й пощастить померти швидко»,приречено подумав вязень, тож, через силу усміхнувшись розюшеними губами, почав.
Шановний Болицю, я, якщо чесно, й не думав, що побачу вас іще раз. Як ваше вухо? Не болить? Знаєте, кажуть, що так навіть зручніше для вашої професії. Менше чуєш, краще спиш.
Можливо...спокійно відповів кат, дивлячись у свої папери.
То якщо вам не треба вуха, може, ви б подумали і про інші частини тіла? От нащо катам стільки пальців?натужно жартував Голота. Болиць на ці слова лише широко посміхнувся.
Ваша правда! Я й сам постійно думаю про це. Навіщо взагалі стільки зайвого? Комусь зайва голова, бо він нею не думає, комусь його кутас, бо той не працює... Ви знаєте, це дуже цікаве питання, яким я оце переймаюся вже тривалий час. І думаю провести кілька експериментів. Якщо ви мені допоможете, то скоро ми обидва знатимемо відповідь,тихою скоромовкою проказав Болиць, і Голоті в горлянці відразу пересохло.
Кат знову скривив рота у посмішці, а тоді вказав великим гусячим пером, яким щойно писав, на дибу й обережно взяв зі столу нагая.
Голоту привязали, зірвавши залишки одягу. Болиць підійшов тихими кроками й провів рукою по спині вязня, де було видно старі шрами від його ж ударів. Кат зробив паузу і шмагнув бранця, а тоді ще і ще.
«Один, два, три»,нащось рахував Голота, памятаючи про те, що Болиць забиває вязнів до смерті з кількох ударів. Шкіра на місці, де приклалося катове приладдя відразу лопнула, по спині заструменіла тепла кров. Та цього разу кат не прагнув убивати. Голота, зіщулившись, чекав нового свисту нагая, а вже за мить відчув, що його відвязують.
«Невже це все? Не вірю, аби все було настільки просто»,з подивом подумав він і повернув голову до ката. Хижа посмішка Болиця лише підтвердила здогад. Голота зрозумів, що той задумав. Десять канчуків, які присудив Гонсевич, він розтягне на тижні й місяці. Хоча що йому до того присуду? Він убиватиме його роками, день за днем смакуючи задоволення від мук, поки не перетворить на схиблену від болю істоту, що житиме від тортур до тортур.
«А може, це і добре. Поживу більше, раптом, вигадаю щось до того часу»,бадьоро женучи від себе дурні передчуття, думав Голота, коли його тягли сходами.
***
Після другого тижня тортур, бранець гадав уже зовсім інакше: «Якщо я і виживу після всього цього, то хіба дурником. Буду казати «бе-бе-бе», пускати слину й мочити штани. Зроблю карєру на паперті. Битимусь за гроши, які кидатимуть сердобольні міщанки. Розповідатиму думи про козака Голоту й крутитиму ліру. Якщо буде чим крутити...»
Що більше Голота думав, то ясніше розумів; цього разу кременецький кат доведе свою справу до кінця. Тож виснажений бранець сидів, обхопивши руками коліна, стогнав та хитався взад і вперед, намагаючись притишити біль, що розривав його на шматки, і благав у Бога швидкої смерті. Несподівано Голота стрепенувся, двері скрипнули, а в очі знову вдарив різкий відблиск вогню. Неборака намагався відбиватися ногами, але марно. Підручні Болиця витягли його з камяного мішка за ноги, гепнули по голові, а тоді підхопили під руки й потягли сходами вниз. У катівні на нього вже чекав Ясько. Він схрестив руки й секунду роздумував, як гурман, що обирає, яку страву сьогодні скуштувати, а тоді вказав очима на іспанський черевик.
Прошу.
Голота закусив губу, коли його кинули на грубу лавку, і шматки заліза обхопили ноги. Коли Болиць зробив один поворот ґвинта, їх стисло, а на лобі Голоти виступили краплини поту. Він знав, що на нього чекає. Ще один закрут. З грудей катованого вирвався стогін. Чоловік ледве стримувався, аби не волати, не просити, не плакати. Голота розумів, кату все одно: кричатиме його жертва, проситиме чи погрожуватиме. Болиць дивився на обличчя Голоти, яке судомило від болю, і врешті розчепив губи, аби проказати своє улюблене питання. За нього він і отримав своє прізвисько:
Болиць, пане?
Поруч на вивернутих на дибі суглобах висів ще один вязень. Той не стримував себевід його хриплого крику розривало вуха, а згодом Голота з подивом почув, що і сам репетує, мов навіжений, відчуваючи, як після чергового повороту ґвинта кришаться його кістки, розтягуються і рвуться мязи й жили, а з пошматованих ніг тоненькими струмочками стікають цівки гарячої крові.
Голота несамовито волав, очі затягла пелена. Можливо, тому він не помітив, як двері катівні розчинилися, у підвал увірвався вихор денного світла, а Болиць здивовано завмер. Голота відчув: ґвинта перестали закручувати. Він подивився на катів, які втупилися кудись за його спину. З останніх сил бранець повернув голову й побачив великі чорні очі на пухкому молодому обличчі в ореолі променів світла. Рублена тінь за спиною прибульця коливалася, й отетерілий вязень угадав у ній величезні крила.
«А той пустельник з пущі, що розповідав про тунель зі світлом, коли помираєш, таки пекельний шахрай. У Біблії правда. До нас приходять янголи, що забирають душі. А чому святий Гавриїл, чи хто то там, у перуці?»,Голота встиг здивуватися, та це була його остання думка. Наступної миті різкий біль у покручених ногах знову повернувся, в очах бранця потемніло і свідомість злякано згасла.
Розділ 6Який переконує, що інколи дуже доречно відрізняти пішака від ферзя
Вязень отямився від болю. Швидко кинув погляд на свої ноги, закуті в залізо іспанських чобіт, і полегшено видихнув, бо ноги таки були. Ще б один-єдиний оберт ґвинта проклятого знаряддя, вигаданого, аби показати єретикам пекло на цьому світі, і замість кінцівок він побачив би хіба мішанину з крові, мяса і кісток. Та того оберту так і не сталося, і Голота подякував за це Богу.
У вухах шуміло і дзижчало, та крізь усе те вязень почув монотонне «бу-бу-бу» в себе за спиною. Він намагався вивернути голову, аби побачити джерело тихого бурмотіння, та найменший рух аж судомив усе тіло болем. Тож Голота завмер і прислухався, і нарешті почав розрізняти Болицевий тихий шепіт. Інший голосмолодцюватий, ліниво-зневажливий тенорвін чув уперше.
Шановний кате. Я ще раз прошу вибачення, що заскочив у вашу прекрасну, сповнену божественного світла й благодаті обитель, так зненацька. Але що я мав робити, коли ваші підручні не впустили моїх слуг, котрі мали передати моє прохання? Довелося виламати двері... За двері я вам відплачу, не хвилюйтеся,вів тенор, і в його ввічливих словах вчувалася неприкрита насмішка й підюджування. Голос точно не боявся ката, навіть більшедемонстрував своє відверте презирство.
Голота здивувався. Він памятав, звісно, що катівська професія у містах, принаймні тих, де побував Голота, була хоч і прибуткова, але не надто поважна. Найманих убивць на службі магістрату не вважали за людей, подекуди, крім своєї основної роботи, вони навіть чистили вбиральні та прибирали на вулицях падло та сміття. Однак лише не в Кременці. Не в останню чергучерез старосту, який вважав Болиця одним зі стовпів порядку, законності. Тут кат був правою рукою старости Сангушка й одним із найбагатших міщан. Його боялися й поважали і селяни, і городяни, і шляхтичі. Тож нахабний монолог незнайомця здивував Голоту. Говорити з кременецьким катом таким тоном тут міг лише хтось дуже впевнений у собі.
Голота ледь не підскакував від цікавості, незважаючи на біль у затиснених залізяччям ногах. Врешті зміг повернути голову і, ледь не скрутивши вязи, впявся поглядом в молодого цибатого хлопця. Довгоносий, худорлявий, з розумними очима, що зараз пильно розглядали Болиця, наче якусь огидну гусінь, він розслаблено стояв перед катом, тримаючи в руці дебелу тростину, якою грався, повертаючи її то в один бік, то в інший. Чистенький, у перуці, вузенькому оксамитовому каптані «абі» з білосніжним жабо, він мав настільки недоречний вигляд у просяклій кровю, сльозами й іншими, не такими благородними рідинами катівні, що Голота прямо таки ошелешено роздумував, чи справді він отямився, чи йому досі ввижається.
За яким правом ви вриваєтесь?!.почав кат люто, але затнувся, зробив над собою зусилля й замовк.І яке, до біса, прохання... вашамосць, що не може почекати, поки я закінчу роботу?після недовгої мовчанки нарешті прошелестів Болиць, і його розлючений шепіт нагадував гадюче сичання.
Розумієте, вельмишановний кате,шипіння ката не надто налякало франта, і він далі клеїв дурня, безтурботно озираючись.Я наразі саме прогулювався у парку з двома панянками, і тут із вікна цього будинку почувся страшний крик. До того моторошний, що одна з панянок знепритомніла, а інша була дуже близькою до цього...
Вибачте, вашамосць, мої підручні забули зачинити вікно. Це більше не повториться.Болиць нарешті опанував себе й знову вдягнув маску холодної ввічливості.
«Слава Богу і придуркуватим підручним, що забули зачинити вікна. І слава ще й мені, бо маю гучну горлянку, бо той «колега»,Голота презирливо скосив очі на нещасного сусіда, що непритомний висів на дибі,голосу взагалі немає... Та ж про що ти думаєш, дурню, сидячи в іспанських чоботях!отямився й сполошився Голота.Момент! Треба користуватися моментом! Завдяки цьому жевжику в дурнуватій перуці я маю шанс вибратися звідси... До речі, хто ж це?». Поки Голота гарячково думав, дискусія між невідомим та Болицем тривала. І щосекунди ставала все напруженішою.
Бачте, Болицю, усе не так просто. Я клятвено пообіцяв панянкам, що врятую нещасного вязня. А я звик своє слово тримати,франт явно дуркував і не надто приховував це.
Досить самовпевнена заява, пане,після паузи прошепотів Болиць.
Згоден. Але ми, Мнішеки, завжди були ще тими нахабами. Ви ж, може, чули ту історію, як наша самовпевненість зробила нас родичами московитських царів? У мене була легендарна бабця Марина, яка стала царицею, хоч лише на тиждень...підсміювався собі тенор, а потім удавано спохватився.То як же нам бути, Болицю? Мені необхідно бути сьогодні Лоенгріном й урятувати двох дівиць з полону неосяжного страху,завершив пан, але, усвідомивши, що його вельможні жарти мало пасують катівні, прокоментував.Лоенгрінто такий лицар Круглого столу... Але то таке, не зважайте... То як: ми домовились?
Я досі не розумію вас...
Я пропоную вам віддати мені вязня...у молодому голосі, що хоч і звучав досі ліниво, задзвеніло роздратування.За винагороду. Щедру винагороду золотом.
Вам не здається, що це трохи... Не зовсім за законом, пане?
Правда? О, не турбуйтесь. Залиште ваші вагання щодо законності мені. Я все вирішу. А вам... цього вистачить?юнак зробив знак, і повернувшись до своїх слуг, забрав капшучок, що дзенькнув у нього в руці. Мішечок він простягнув уперед, однак рука лише зависла в повітрі.
Не треба, я досить добре заробляю... І подарункито не моє,похитав головою кат.
Ви відмовляєтесь?повільно промовив юнак здивованим тоном.Ви знаєте, що ставити нас, аристократів, в дурне становищедосить небезпечна справа?роздратування в молодому голосі вже навіть не задзвеніло, а засурмило. Та на Болиця це не справило жодного враження. Він стояв, широко розставивши ноги, і стискав у жилавих руках нагая.