Е ні, ліценціате. Я завжди був справжнім лікарем. Не те, що більшість коновалів, яких зустрічав усе своє життя,відмахнувся рукою, скривившись Хохриттер.У мене був талант і золоті руки. Уже малим я був кращим за того старого тупака, що мене вчив! Але він чомусь відкинув копита, і я накивав пятами, забравши його гроші зі сховку. Тікав так довго, що зрештою, зупинився аж у Монпельє.
Хохриттер зупинився, подивився у вогонь невидющими очима, явно згадуючи. Потім отямився, пошкрябав щоку й продовжив:
Туди, в університет, я й віддав Ремерові гроші і так став студентом. Там також було нелегко. Хай я був один із найкращих анатомів і хірургів серед студіозусів, та не мав жодного шансу прославитися. Бо був чужий і бідний. Не зявилося в мене шансів і коли почав практикувати. Всіх клієнтів розділила між собою зграя старих недоумків та синків із багатих родин. Мені ж лишалося їздити Європою у пошуку випадкових заробітків.
Так ви потрапили на Волинь...
Спочатку у Львів. Я вилікував одного міського патриція від метеоризму й відразу ж став зіркою у цій глушині...
Тоді ви почули про Мнішеків... Про хворобу хлопця.
Так. А коли приїхав, відразу побачив, що ніяких хвороб немає й близько. Хлопець був трохи нервовий і з неабиякою уявою. А от мати довела його до справжніх розладів. Усе, що було потрібно,це відірвати хлопця від тієї істерички, що я й зробивповіз у мандрівку.
Але що сталося в Італії?
Що? Дві речі. Я побачив моїх бездарних однокашників, які лікували в Римі, Неаполі та Венеції. Їх називали світилами науки і під час зустрічей вони зглядалися й плескали мене по плечу, гидливо кривлячи губи на вбогого тедеско. І ще одне: я зрозумів, що, як завжди, мав раціюхлопець повністю вилікувався вже за місяць. А це означало...
Що скоро ви втратили б роботу...
Так, ви, на диво, проникливі. І як я міг так помилитися, вважаючи вас недоумком? Так, я справді злякався. Так-так, мій милий ліценціате. Я не хотів більше жити в конюшнях і годувати бліх у поганих заїздах. І саме в цей час сталася подія, що перевернула моє життя,Хохриттер зробив паузу й прикрив рукою очі.Якось до мене навідалися гості, посланці дуже, дуже впливових людей. Які мали зуб на дядька хлопця...
І?нетерпляче підганяв Голота лікаря.
Люди знали про хворобу хлопця і про те, що я його вилікував...
Не кажіть далі,швидко заговорив Голота, кусаючи губи.Вам заплатили, аби ті хвороби повернулися. Навіть більшеаби ті хвороби зробили Міхала кривавим маніяком... Тоді б вони мали, як впливати на дядька-міністра...
Хохриттер скривив губи і поаплодував Голоті:
Браво! Усе так і було. Аби повернути нервовому Міхалу його лікантропію, треба було влаштувати справжню виставу й отруїти нещасну дівчину. На війні як на війні,театрально розвів руками Хохриттер.Результат був прекрасним. Міхал знову поринув у депресію. Я ж розпоряджався грошима молодого магната, писав трактат про лікантропію й почувався господарем світу.
Але чому ви повернулися?
Бачиш, Голото, тим панам знову знадобився старший Мнішек. Вони захотіли влаштувати показову виставу й засудити його небожа тут, серед їхніх володінь... Не просто небожа, а кривавого Кременецького Звіра, проклятого Богом.
Пани? Ви натякаєте на Фамілію, клан князів Чарторийських, що ворогують із Мнішеками?перебив Голота.
Можливо,ухильно відповів Хохриттер.У могутніх князів Чарторийських завжди палкі суперечки з дядьком Міхала... Але, зізнаюся, Чарторийські тут не більш, ніж маріонетки.
Маріонетки?здивувався Голота.Найвпливовіші люди в Речі Посполитій?
Справді впливові люди сидять трохи далі на схід. Ви чули про графа Паніна?запитав Хохриттер, сплівши пальці.
О, Господи, Хохриттере!Голота аж устав зі свого крісла.Не кажіть мені, що ви російський шпигун!
А що вас дивує, Голото? Це ж Річ Посполита. Тут половина аристократівросійські шпигуни, іншасаксонські, і всі вони продаються то одному табору, то іншому. Чому не може бути шпигуном лікар?
Але... Навіщо?
Що саме?
Я розумію, навіщо росіянам або саксонцям аристократи, впливові люди, багатії. Але навіщо їм... ви?
Комусь же треба виконувати брудну роботу... Я, наприклад, відповідаю за прихильність до Московії його світлості Єжи Мнішека... З моєю допомогою Московія тримає його на короткій шворці.
Через хворобу Міхала? Не смішіть мене...
І це також. Ви ж розумієте, як нам вдалося завербувати міністра Єжи Мнішека вперше?
Отим убивством в Італії?
Отруєна дівчина була донькою місцевого графа. Можете уявити скандал, який міг спалахнути, якби Міхал зізнався в убивстві, як і хотів... Але росіяни допомогли замяти бучу, яку самі ж і організували,посміхнувся Хохриттер.За це, ну, і, звісно, за двадцять тисяч червінців міністр Мнішек несподівано став палким прихильником Петербурга.
Але що ви робите в Кременці?знову повернувся Голота до свого питання.
Друга дія, мій друже, цієї вистави. Минув час, двадцять тисяч червінців міністр витратив і вже забув про них. Потрібно знову змусити його танцювати під дудку Петербурга. Саме тому й вигадали судовий процес проти маніяка-аристократа і невеличку селянську війну на землях родини кровопивці...
Міністр Мнішек уже знає про це?
З міністром Мнішеком поки говорять самими пряниками й улесливими словами, але, про всяк випадок, тримають за спиною руку з нагаєм у вигляді племінника, якого знеславлять на все королівство, та селян, які поруйнують маєтки Мнішеків через магната-вовкулаку, що різав їх, як овець.
Але чому ви вирішили, що звістка про вовкулаку збурить людей?
Збурить, аякже, не може не збурити,впевнено хитнув підборіддям Хохриттер.Хоча б тому, що кілька загонів обурених селян уже ховаються в лісі на Брацлавщині... Палити ті селяни вміють, повірте мені. І вбивати теж.
Тож для того, аби викрити убивцю Мнішека, ви обрали мене?
Ви були прекрасним кандидатом на цю роль. Спочатку ми хотіли розіграти «італійську» виставу з пошматованою вовкулаком дівчинкою-шляхтянкою. Але навіщо повторюватися, коли ви, Голото, так активно кинулися шукати вбивцю? Вам потрібно було просто не заважати і вчасно підсунути винуватця. Тим більш, що і сам Мнішек був упевнений, що вбиває.
І ви почали водити мене, як того бика на шворці?
Коли ви побачили той ритуал у будинку Потоцького, я зрозумів, що виідеальний кандидат. Я переконав Сангушка, що вам недаремно довіряв сам старий канцлер, і лише ви можете знайти убивцю. Староста повірив би кожному вашому слову...
І що далі? Суд над вовкулакою, палаючі маєтки...
Знеславлена родина. Про кременецького вбивцю вже за тиждень, розкривши роти, слухали б у варшавському салоні княгині Масальської. Минуло б небагато часу, й історія розлетілася б усією країною.
Салон Масальських?! Що, і Ярина?! Вона теж бере в усьому участь?
Ну, дівчинка Ястжембців нічого не знає. Але ми використаємо її талант на повну. Її розповідь про Кременецького Звіра-аристократа збурить не те що Варшавувсю Європу! Якщо це буде потрібно...
А потрібно, до речі?
Поки що ні. Дядько Міхала йде тією дорогою, яка нам вигідна.
Він був маршалком Радомської конфедерації...
Це те, що нам потрібно.
Але ж ось-ось створить іншу... А тоді неминуче повстання... проти Росії.
А ось цього нам не потрібно. Тому ми маємо бути готові використати свої козирі.
І розвалити державу?
Саме так, мій дорогий друже. І найдивовижнішенам допомагають у цьому її опоришляхта й магнати.
Голота подивився на Хохриттера, що зараз, увесь у тінях від вогню, мав вигляд, як страхітливий Мефістофель, і йому стало моторошно. Ліценціат примусив себе говорити далі.
Висока політика, шпигуни, підкупи... Але що примусило вас, лікаря, убивати?
Чесно кажучи, я не мав особливого вибору. Кігтик застрягусій пташці пропадати, кажуть мої друзі з Московії. І спочатку я не отримував ніякого задоволення. Але потім у мене зявилася вона... мапа підземель Кременеця,проказав Хохриттер, закотивши очі в неприхованому захваті.
Ви схибнулися на всемогутності?
Трохи,кивнув головою, погоджуючись, лікар.Повірте, таке бє по мізках, і вам би вдарило. Бернард мав рацію, підземне місто божественне. То справжній витвір, мереживо, яке заворожує. Ви бачили лише малу його частину, іншато просто підземне королівство. Можливо, десь там справді ті мощі святого, хтозна. А щето справжня магія. Коли я розібрався в усіх хитросплетіннях переходів... Ви навіть не підозрюєте, де є виходи з підземель! У найнеочікуваніших місцях! У кімнатах, шинках... у кожній старій камяниці. У кожній! Часто я стояв і слухав. Скоро я знав усе про всіх... А потім... потім я отримав новину...
Спадок?уїдливо запитав Голота.
Не зовсім. Новина не така приємна. Я помираю, і мені залишилося місяцьне більше,усміхнувся медик.
Отакої.
Так, і тоді я зрозумів, що мені потрібно. Встигнути залишити своєї імя у віках.
Пафосно...
Мені вже все одно. Я поєднав дві справи. Вовкулака почав убивати, а я почав писати величезний трактат «Робота серця», а на видавництво майбутньої книги віддавали грошики нещасні жертви...вишкірив зуби Хохриттер.
Як саме убивали?
Так ви ж самі й розповіли про це! Блискуче розгадали, дарма я вважав вас дурником. Я показував жертвам карту, показував підземелля, виходи в старовинних маєтках. Вони чули секрети купців, патякання магнатів, таємниці чванливих шляхтянок. Від перспектив у них розбігалися очі. Тоді ми йшли підземеллями до мене. Вони засинали, а я починав свої досліди... Тіла потім виносив за місто.
А Мільчек? Купець? Він же кричав у лісі?
О так, була майже невдача. Він не заснувнапевне, того разу я не розрахував кількість лаудануму. Разом ми вийшли з нори біля шинку, де він залишив товар. Неймовірно, але той бовдур ударив мене по голові, забрав карту й накивав пятами. Я був шокований: жертва, що мала ось-ось померти, показала зуби! Та я швидко отямився й побіг коротким шляхом, що виходив аж у гори. Я знав, що той пройдисвіт помчав до Шумська. Коли я наздогнав його, лауданум подіяв. Він уже майже спав, тримаючи в руках повіддя, коні йшли самі. Мені лишалося лише скочити на воза й прохромити шахрая, як хруща. Та він несподівано прокинувся й закричав. Довелося швидко його кінчати й тікати, адже я вже чув, як хтось ломиться крізь кущі.
Стривайте, а смерть шинкаря, коли Мнішек був у Лишні?
Тут усе просто. Муки сумління Мнішека потрібно було постійно підсилювати. Шинкар був пяний, як чіп, скрутити йому вязи було легко...
Чому ви напали на Сташку?перервав його Голота.
Чому? Тут, до речі, ви можете винуватити лише себе. Я дав вам убивцю-маніяка, ми мали піти до Сангушка й розказати йому все. Але ви чомусь вошкалися, тож довелося вас переконувати,проказав Хохриттер.Мнішек заснув, а я виліз зі сховка в кімнаті й ударив... Бачили невеличкий гардероб зліва, як заходити в спальню? Звідти хід веде прямо до тринітарського монастиря, а тоді до мене...
Так от куди ви так поспішали, коли тоді вийшли від Мнішека...
Так, саме туди й поспішав...погодився лікар.Відправив вас до аптекаря, але все одно ледь устиг повернутись, і ви вже мало не розбили мені двері,посміхнувся Хохриттер.
У мене лиш одне питання, метре. Ви мені все отак розповідаєте, бо?..
Бо, Голотонько, я все одно помираю...
Ви ж не думаєте, що помрете спокійно, пане лікарю? Я вам не дам цього зробити,проказав Голота, крутячи в руках склянку.
Я не думаю, що ти будеш у змозі, милий мій квесторе,проказав з посмішкою лікар і хлюпнув у Голоту зі свого келишка. Ліценціат, якого обпекло, немов вогнем, закричав і впав на коліна.
Я поживу ще місяць, а от тині,проказав лікар, вихоплюючи з-за поясу Голоти пістоля й натискаючи на спусковий гачок.
Гуркіт боляче вдарив по вухах, Голота підвів очі й побачив, як у вибитих дверях стоїть Болиць з незмінною девятихвосткою у руках.
Не старайтеся марно, пане лікарю, цей бовдур ніколи не заряджає того пістоля. Носить його як прикрасу чи як талісман... І той талісман чомусь завжди рятує цьому дурневі життя...
Хохриттер розгублено подивився на ката. Той підійшов до Голоти й присів. Канчуком підняв йому підборіддя.
Що, очі виїло?з надією спитав він.Чим то він тебе?
Міцною горілкою, кислотою. Налив, видно, з тих своїх пляшечокпробурмотів Голота.Але я щось такого від нього чекав, прикрився рукою. Дивись,показав Голота поїдений кислотою одяг та шкіру на руці.Ох і лікар, дияволовий син,засичав він від болю.
Жаль, що не виїло.скривився кат.Але ж який вигадливий!повернувся кат до Хохриттера, який отетеріло дивився на все, і сплеснув руками.Треба й собі спробувати таку... як ти казав? Кислоту? Дякую, лікарю, за ідею. Завдяки вам ми підемо нога в ногу з прогресом. Правда, хлопці?литвин повернувся до своїх похмурих підручних, що незворушно стояли в дверях, як два індіанських ідола. Ті лиш кивнули, дивлячись своїми маленькими свинячими очками на Хохриттера.
Голота встав, колихаючи обпечену руку. Здоровою кінцівкою він мяко забрав із рук лікаря пістоль, і цей рух йому дорого дався, бо від болю ліценціату аж в очах потемніло.
Ви ж не вважали, що я просто так відпущу вас, метре? Якщо ви думали, що втечете від усіх і веселенько помрете собі, скочивши з шинку з дівками прямо у якесь там коло пекла, мушу вас розчарувати. Оці хлопаки трохи підготують вас до вічних мук. Будете вмирати довго...
Гарантую,кивнув головою Болиць.І, до речі, панове, хочемо з хлопцями подякувати вам за вашу бесіду. Було дуже цікаво, он Гавел рота не закривав,кивнув він у бік рудого здорованя.Велика то честьмати справу з самим Кременецьким Звіром...
Хохриттер слухав усе це, нервово стріляючи очима по бокам. Він явно втратив свій гонор і пиху. Увесь змокрів, піт лився із чола, його погляд перебігав з Голоти на Болиця.
Чекайте! Я вимагаю справедливого суду. Я маю право...
Безперечно, маєте. Але ми у вас його забираємо. Отакі жорстокі закони у цій глушині, метре. Це Волинь. Жорстока земля, жорстокі люди, жорстокі звичаї,розвів руками Болиць.
Богуславе,нервово кинув Хохриттер свій останній козир,Я допоможу вам повернути своє! Батьківщину. Маєтки, землі, багатство. Справа про Звіра з Кременця, якщо тим Звіром буде Міхал, звалить Мнішеків. Якщо ви оголосите про свої права, то повернете Вишневець! Присягаюся.