Апостола Матфея, Христового учня, того, що дав нам перше Євангеліє,повторив отець Бернард.Увесь час місце його поховання вважалося втраченим. Хтось казав, що апостола заховали в Ефіопії, де він прийняв смерть мученика, хтось твердив про Малу Азію, але реальність зовсім інша. Апостола поховали в Індії, а кілька століть тому його мощі таємно вивезли звідти францисканські монахи. Одними з найвпливовіших покровителів францисканського ордену були міланські герцоги Сфорца, тож коли королевою Польщі стала Бона Сфорца, францисканці приїхали сюди й заховали мощі тут, у старовинних печерах під містом.
Але навіщо?
Щоб навернути місцевий люд до лона католицької церкви. Я знайшов лист Бони, в якому вона говорить про реліквії. Реліквії, що мають приєднати до Святійшого престолу величезну територію, населену схизматами-православними. Вона не писала, що то за реліквії, і лише пізніше я зрозумів... Папа мав отримати нові землі на сході, і Кременець обрали за центр католицького Сходу. Реліквії от-от мали оприлюднити, але...
Але?
У печері, де вони були сховані, стався обвал. Мощі засипало землею. І це була катастрофа. Від горя через втрату такої реліквії, що мала б прославити її у віках, королева місяць не вставала з ліжка. Врешті повернулася до Неаполя і там померла. Францисканці ж кілька століть намагалися знайти мощі, але марно. Мені було вісімнадцять, коли я почув цю історію від сторічного францисканця, що зберігав цю таємницю. Я заприсягнувся їх відшукати. Рік за роком я дізнавався про підземелля Кременця, знав кожен закуток, кожен поворот, але не міг знайти... І лише він мені розказав... і мав показати...
Ваші пальці,перервав настоятеля Голота, дивлячись у вікно.Я звернув на них увагу, щойно вперше переступив поріг вашого будиночка. Мені було дивно, де це ви так до крові збиваєте руки. То ж ви каменя постійно підіймали, так? А ще ви страждали від того, що стали співучасником убивств. І навіть вирішили розповісти всім про них. Розповісти, нічого не розповідаючи. Звеліли написати картину. Муки святого Еразма,показав Голота на картину.Вгадав?
Так.
У Болоньї, де я навчався, копії Боутса з образом мук святого Еразма висіли всюди. Це все через те, що мощі святого були поховані в одній з тамтешніх церков. Я не відразу помітив, що ваша картина відрізняється. Хоча щось дивне в ній мені відразу впало в око, от тільки я не зрозумів, що саме. Та під час останнього до вас візиту мене наче по лобі ляснулоя нарешті збагнув. Один з катів на картині чомусь чернець, інший же також відрізняється від оригіналувін високий, в обладунках, а головнена ногах у нього шпори. Лицарські шпори,повторив Голота.
Усе правильно.
Чому ви замовили таку картину? Так ви сповідалися? Вам справді не давало спати сумління?
Мені не давало спати сумління,повторив одними губами чернець.І хоч так я міг сказати правду.
Це самообман, отче. Ви такий же вбивця, як і він. Хоч і прикривалися своєю нездійсненною мрією.
Отець Бернард дивився помертвілими очима на картину й лише ледь помітно кивнув.
Я завжди це знав. Та це була ціна за знання, і я її платив.
Але що він знав? Що змусило вас іти за ним?
Бо він дав мені надію... Маленький нікчемний шанс... Він змалку любить книги. Ту старовинну інкунабулу знайшов в Італії, в якомусь Богом забутому монастирі. Там була історія писаря Бони Сфорци, який розповідав, де саме кременецьких підземеллях сховали раку з мощами апостола... Міхаель показав мені частину розповіді, яку переклав з італійської, і я втратив сон. Ви колись опинялися за крок до мрії, Голото? До якої марно йшли все своє життя... Я не міг не збожеволіти. Кожну хвилину, кожну мить я чекав, коли ж він покаже мені все... Та він так і не показав. Так і не показав...сумно повторив настоятель.Голото, будьте ласкаві, принесіть мені води. Кухоль там, біля колодязя... Тільки обережно, стежка вся замерзла й слизька.
Голота рвучко відчинив двері і вийшов у морозний вечір, залишивши старого. Він крутнув корба криниці і, дивлячись невидющими очима в небо, намагався зрозуміти історію отця настоятеля. Він зачерпнув води і пішов до будинку.
Ось ваша вода, отче...
Старий Бернард лежав на своєму вбогому ліжку й усміхався мертвими губами. До грудей він притискав порожню пляшечку. Голота повільно випив кухоль крижаної води, не відриваючи погляду від василіянина, а тоді підійшов і тремтячою рукою провів по очах мерця.
«Хоч хтось із Мнішекового роду вміло накладає на себе руки».пульсувала в голові ліценціата незграбна думка.
Розділ 23У якому підбивають підсумки
Знаєте, мій милий друже, серби кажуть, якщо випити чарку сливовиці й заплющити очі, то можна почути, як вітер хитає сливи у саду під Валево, якщо двіяк із гуркотом тече зелена Дрина, а якщо випити з добрим другом пляшку, то весь світ завмирає, і тоді можна вчути шепіт самого Бога...
Голота здивовано скосив очі на лікаря, якого ніколи не міг запідозрити в любові до сльозливої поезії і багатослівних притч. Та то був не жартмедик стояв, закотивши очі, найімовірніше, намагаючись почути, як вітер хитає сливи в саду під Валево.
Хохриттере, не лякайте мене,перехрестив Голота лікаря.Це нагадує, як мене колись пригостив плезнським адвокат із Франкфурта, що весь час плакав, розмазуючи по щоках отакенні пяні сльози. «Проклятий Йоггі!»голосив він, згадуючи власного синочка. «Пише вірші і пєси і не хоче продовжувати нашу з діда-прадіда професію»,жалівся адвокат після пятої кварти. Він був певен, що Йоггі чекає доля нероби й гульвіси, і скоро той осоромить поважну родину франкфуртських бюргерів на віки вічні. Уже тепер, казав нещасний батько, з родини Гете сміються і показують пальцем, як на блазнів. Врешті того Гете викинули з шинку, хоча говорив він правильні речі.
Але до чого тут я?захихотів Хохриттер, і Голота велично підняв руку, жестом попрохавши не перебивати.
А до того, що я з тим старим Гете повністю згоден. Кожен має робити те, на що вродився. Отой малий Йоггі Гете народився в родині магістратського лавника й адвоката, тож і сам має бути адвокатом і мріяти стати радником бургомістра, як тато. Бо то такий промисел Божий. Якби Бог хотів для нього іншої долі, то зробив би так, що той малий народився б у родині якогось мандрівного актора чи маляра, чи ще якоїсь шельми. Так, до чого це я...заплутався Голота у своїх сентенціях.Ага,знову згадав він.То може, б і ви, шановний магістре, не змінювали б свою діяльність так різко? Бо як лікар, ви, наче й непоганий, а от поетичне словото не ваше, повірте мені. А якщо говорити прямо, то оті диваки в тогах, якісь Катулл чи Ювенал, заплакали б від горя і всадили б собі в груди кинджали, аби не дивитися на вашу одухотворену мармизу...
Хохриттер на цей довжелезний монолог не відповів, він був зайнятий тим, що розглядав пузату пляшку. Магістр медицини мовчки підніс її до очей, сколихнув трохи, відкрив корок зубами й налив у скляночку, яку обережно посунув до Голоти. Той нарешті замовк, зачаровано подивився й підняв чарчину з рідиною, що мала б наблизити його до Бога. Вони випили, не промовивши ні слова, лише зручніше вмостилися у мякі крісла перед палаючим каміном. Це було єдине тепле місце у не надто привітному до гостей лікаревому будинку, що своїм боком підпирав холодні мури монастиря тринітаріїв.
Півгодини тому болонський ліценціат і магістр з Монпельє зайшли сюди, трусячись від холоду. Першим ділом вони розвели вогонь. Магістр та ліценціат підтягли крісла мало не в камін і простягли закоцюблі руки до тепла, та якийсь час просто похмуро гледіли на полумя, намагаючись не думати про отця Бернарда, душу якого саме відспівувавали в монастирі ченці. Минуло трохи часу, поки вони врешті вгрілися після своїх сновигань морозними вулицями, однак не переставали терти змерзлі руки й носи. Це тривало, аж поки Хохриттер не дістав кілька пляшечок з одного зі своїх клунків, що валялися по всій оселі, і не почав говорити елегіями Тибулла.
Це все тому, Голото, що ви не розкуштували,не відриваючи погляду від вогню, мяко відказав Хохриттер на кпини та витяг ноги до полумя, незважаючи на тріскіт соснових полін, що викидали цілі снопи іскор.Почекайте-но. Ще трохи цієї аквавіти і ви почнете цитувати Ілліаду давньогрецькою, а тоді Катулла, Тіта Лукреція Кара й Овідія одночасно. Це не просто якась там ракія, це нектар і амброзія олімпійських богів...
Магістр медицини знову схопив тепер уже іншу пляшку, налив по другій, зітхнув і цього разу без зайвих слів одним рухом перехилив малого келишка у горлянку, змахнувши у камін краплі, що залишилися на дні.
За нещасну душу отця-настоятеля... Упокій, Господь, його душу,Голота здивовано повернув голову до лікаря, віднявши губи від краю склянки. Він аж занімів від зачудування. Та лише на мить.
Нещасну душу? Та пекельне пекло буде для нього якраз! Пане Паулю, ви при своєму розумі?почав він, задихаючись від обурення.Ви ж начебто не мали забути, що ця душа робила тут цілісінький рік? Серця, наприклад, у людей допомагала вирізати. Вже одне це не робить ту прокляту душу хоч якось нещасною...
Вибачте, Голото, я все розумію і памятаю про страшну долю Станіслави, упокій Господь і її душу...перехрестився Хохриттер.Я й не думав заперечувати, що злодіяння Міхала справді страшні, але все одно скажу: так, душа, хоч і чорна, все одно нещасна... А Бернард втратив розум під старість, прикриваючи небожа,останні слова Хохриттер пробурмотів, бо наштовхнувся на лютий погляд Голоти, що аж заревів.
Нещасна? Це ви такого у вашому Монпельє набралися? Є ж якісь межі врешті-решт,Голота почервонів, мов варений рак, і аж шарпнув воріт сорочки.
Так-так-так,замахав руками Хохриттер.Мир, мир. Я згоден і все розумію, але серцем не можу прийняти, зрозумійте мене. Мабуть, через почуття провини... Досі не можу собі пробачити, я ж увесь час був разом з Бернардом, і не зміг побачити, розпізнати того, хто допомагає Міхалу вбивати...похитав головою Хохриттер, печально дивлячись у вогонь.
Це точно, вашої вини тут достатньо,безжально відрізав Голота.Та такого, мабуть, ніхто не очікував. До речі, коли ви думаєте розповісти родині? Ви ж мусите?
Лікар лише знизав плечима. Очевидно було, що його не радує ця місія.
Це будуть ще ті новини для його матері, але місцевих звістка, що Кременецького Звіра запроторили в якийсь замок з міцними ґратами, змусить із полегшенням видихнути. Вони вже боялися своїх тіней через ті зникнення.
А от Мнішекам не позаздриш...задумливо кинув Хохриттер.
Це так. Карєру могутнього Єжи Мнішека, родича кривавого Кременецького Звіра, це поламає... Можливо, ми б з вами змінили хід історії, га, Хохриттере? Про нас напишуть, ми увійдемо в літописи... Лови Кременецького Звіра...
Мені б хотілося увійти в історію менш жахливим способом... Але як ви сказали? Кременецький Звір? Цікава назва для якоїсь книги. Може, хтось напише колись.
Та не смішіть, магістре. Хто і для чого? Скоро про всі ті зникнення взагалі забудуть, ось побачите. Нікому не буде ніякого діла. Адже ще кілька місяців, і в країні почнеться така кривава хуртовина,похмуро проказав Голота,що годі й вигадати. Подивіться навкругивсі лиш чекають, аби роздерти бідну Річ Посполиту на клапті, а ті, хто її має рятувати, пиячать, крутять вуса, хваляться й плодять, як кролів, конфедерації, дивлячись, як іноземна нечисть вештається тут, як у себе вдома... Вибачте, метре, про іноземну нечистьто не про вас, а про оту прусську та московську солдатню.
Можливо, ви й маєте рацію, страшний час насувається...
Ще й який! І скоро ми почуємо про таке, що кременецькі звірі і якісь там убивці-вовкулаки здаватимуться нам дитячими іграми на галявині...
Досить похмурих пророцтв, Голото. Поговорімо про вас. Як вам вдалося вислідити його, пане Голото? Я про отця Бернарда.
Якщо чесно, мій дорогий Хохриттере, то метода була не надто складна. Її використовували ще за стародавніх часів, та й зараз вона досить популярна,промимрив, знітившись, Голота.
Цікаво, дуже цікаво. І що то за метода? Болонські професори розбирають розслідування квесторів у римській республіці чи копають ще далі, досліджуючи засідання Ареопагу?
Майже. У Болоньї ми здебільшого слухали лекторів, котрі розповідали, як знайти гроші на міх вина, і логічно доводили, чи можна задерти спідницю Франческіни з Віа Маскарелла. Але метод у квестора Голоти таки є. Можете записувати, він простий і називається шлях марних спроб та дурних помилок. І я не відступив від нього до кінця,Голота роздратовано згадав про свої дурнуваті метання Кременцем і околицями...
Гм... мій дорогий друже, не будьте до себе суворі...промовив Хохриттер, та лише подивився на Голоту, що явно не потребував дружніх розрад, і відразу замовк.
Це правда, лікарю. Усе вийшло випадково. Купа версій, сотня підозрюваних. Спочатку я думав, що вбиває звір. Ну, отой наш вовк, якого прохромили рогатиною неподалік Лишні. Помилка. Тоді підозра впала на Болиця... Помилка! За помилкою інша помилка. Це й не дивно, адже я йшов, як віслюк, за найбільш очевидним. Якби я раніше почав думати, Сташка б не...Голота замовк на півслові.
Не терзайте себе. Краще розкажіть, як ви дізналися про настоятеля.
Підозрювати його мали б усі! Хто б мав очі й жив у василіянському монастирі. Та от лише мені були потрібні вовкулаки, ритуали й різна дурня!
О, годі шмагати самого себе, друже. Ви, як ті бовдури, які хлистають самі себе нагаями і вважають, що ось так змиють усі свої дурисвітства й гріхи перед Господом. Це справа марна й непотрібна... Господь розсудить нас усіх колись. Випємо краще. Це добра сливовиця з благословенної Сербії. Ви б бачили, які там сади! Які запашні сливи, вишні, яблука. Повітря наповнене такими пахощами, що можна різати його на шматочки й їсти... Будьмо!
Так, добра,крекнув Голота, перехиливши склянку.Дякую, лікарю, мені справді потрібно трохи амброзії й нектару, хоча підійде й кварта оковитої, браги, пива, мальвазії, угрину. Треба очистити голову від думок, вони так мигтять... І випити за Випадковістькоролеву всіх розслідувань!пафосно вигукнув уже захмелілий Голота.Ви знаєте, крім випадковості, були ще пальці настоятеля. Збиті й подерті в кров пальці з землею під нігтями. Я не міг перестати думати, що можна робити, аби так їх поранити? Мурувати? Рубати дрова? Копати город? Нічого такого старий не робив. Це не давало мені спокою. І зрештою я з цікавості заліз до його оселі й випадково відчув легенький вітерець з-під тапчана. Коли відсунув ліжко, то вгледів величенького камінця у підлозі зі слідами від брудних рук. Господар оселі явно часто його торкався, а вже за мить я побачив, що він закриває вхід у підземелля...