Голота заскочив до середини й секунду, важко дихаючи, дивився навкруги. Що він хотів знайти або побачитине знав і сам, бо керувався якимось дивним імпульсом, що чи не силою кинув його сюди. Поштовхом, що завжди допомагав Голоті вгепатися в найдурнуватіші історії. Цього разу щось в абатовій оселі було не так, і саме це змусило Голоту повернутися.
«Псякрев, треба швидше забиратися звідси, бо мало не буде»,згадав Голота волохаті лапи брата Титана й поспіхом пробігся очима по помешканню.
З першого погляду було очевидно, що нічого таємничого в келії нема. Ніяких чорних зловісних скринь, шаф чи секретних пакунків. Це було типове монастирське житло, що нічим не відрізнялося від сотні інших помешкань монахів. Голота обдивлювався все навколо, але оку навіть ні за що було зачепитися. Проте він знав: щось таки у кімнаті видалося йому дивним. Але чим було те «щось»Голота й гадки не мав. Біблія в шкіряній обкладинці, картина з муками святого Еразма на голій стіні, убогий тапчан у дальній кімнаті. У келії було порожньо.
«Треба тікати, бо той брат Циклоп зробить з мене шкварки»,знову згадав Голота здоровенні кулаки василіянина. Механічно узяв до рук Біблію, погортав її, а тоді поклав і знов пильно глянув на дивну картину з муками святого. Придивляючись, він несподівано відчув протяг, що йшов по підлозі... За хвилину Голота з усіх ніг вибіг з келії і зробив це дуже вчасно. З-за дерев повільно виходив брат-здоровило. Він дивом не помітив непроханого гостя, який упав у кущі, поповз до муру, а тоді злодійкувато став навкарачки й озирнувся. Наступної миті Голота повільно розпрямився, статечно випнув груди й пішов стежкою, зберігаючи богобоязливий вираз обличчя. Та ще раз зиркнувши й збагнувши, що за ним не стежать, прудко побіг до воріт монастиря. Брат Петроній з подивом провів поглядом ліценціата, що лише хвилину тому ледве човгав стежкою, а тепер вискочив за ворота, неначе за ним гналася зграя вовків.
За кілька хвилин Голота швидким кроком ішов Вишневецькою й уже здалеку побачив Хохриттера, що нервово ходив перед будинком Сангушка. Неподалік курив люльку й сам кременецький староста.
Пане Богуславе, маю до вас розмову. Термінову!ще здалеку закричав князь до Голоти.
Що?Голота, відчуваючи недобре, кинувся вперед.
Ліценціате, мені дуже й дуже жаль. Ви не уявляєте, наскільки...з розпачем у голосі проговорив Сангушко.
Сташка...закамянів Голота.
Вона померла. Десять хвилин тому... Втрата крові виявилася дуже великою... Тільки-но черниці приходили... Сказали, що почали обмивати тіло. Нам усім треба заспокоїтися, Голото! Не робити поспішних вчинків. Голото! Голото! Богуславе!Хохриттер намагався заглянути у помертвілі очі Голоти, який нервово кусав губи, а потім потер обличчя тремтячими пальцями й глибоко видихнув. Лице його затіпало, немов судомою, і лікар відсахнувся від Голоти, який тягучим рухом поклав руку на руківя карабели. У будинок він увійшов під розпачливий крик Хохриттера:
Чого вирячилися, зупиніть його хто-небудь!!!
Цього разу минути Мірека було дуже просто.
Довготелесий камердинер, що замахав руками й скривив свою лакейську пику, лише побачивши Голоту, впав, як підкошений. Затискаючи носа, з якого фонтаном била кров, він так і залишився сидіти на підлозі. Голота шарпнув двері і, не побачивши у вітальні Мнішека, вдерся до спальні. Там також було пусто, і Мірек, що випхав свого розбитого носа у прочинені двері, погугнявив:
Пане Голото, у кабінеті можете не дивитися. Пан Міхал наказав нікого не пускати і не турбувати, він зараз приймає ванну...
Голота не удостоїв лакея й погляду, але відразу попрямував до кімнати, де мав бути магнат. Він зупинився біля дверей і постукав. Відповіді не було. Тоді Голота рвучко шарпнув ручку й побачив Мнішека, що лежав у купальні, відкинувши голову й заплющивши очі.
Одна його закривавлена рука з перерізаними венами звисала з краю і торкалася червоної калюжі, що натекла на підлогу. Інша фарбувала червоним воду у купелі.
«Прямо як ота королева Бона, що купалася в замку у крові місцевих цнотливих дівиць»,майнуло в голові отетерілого Голоти, та цієї миті очі Мнішека розплющилися, а тіло шляхтича зісковзнуло під воду.
Розділ 21У якому Голота зустрічає Вергілія, який веде його до пекла
Чого стоїш, бісової матері телепень!? Тримай сильніше! Не бачишон кров хлище, сто чортів тобі в печінку! Якщо він помре, то через тебе, псячий вишкребок, і я клянуся: тебе повісять прямо перед палацом Мнішеків у Вишневці, і будеш там висіти, поки круки не склюють твою мерзенну дурнувату пику. Міреку, я тобі що кажу!!!
Таку тираду почув магістр медицини Пауль Міхаель Хохриттер щойно відчинив двері до покоїв свого господаря. Кричали зі спальні. Лікар, обережно ступаючи, пройшов передпокоєм, підлогу якого прикрашала кривава доріжка. Витягуючи шию й грузнучи в мокрому перському килимі, медик дістався кімнати, звідки лунали крики, повільно підняв руку й з острахом торкнувся дверної ручки у вигляді левячої голови.
Міреку, я тебе на паси пошматую!!!
Медик здригнувся й нарешті отямився, переступив поріг й ошелешено зупинився. У крові були підлога, стіни, ліжко, Мірек, Голота і Мнішек, що лежав навзнак на покривалі. Ліценціат притискав шматок полотна, яке відірвав від краю своєї сорочки, до однієї руки, Мірек стискав рукамиіншу. Голота не припиняв шпетити камердинера на чому світ стоїть і дико крутив очима по кімнаті у пошуках чогось, що могло б зупинити кров, коли наштовхнувся поглядом на Хохриттера.
Чого ви стали, метре?! Давайте швидше! Schnell schnell, камарад. Махен, махен! Хайлен, хайлен,заволав закривавлений Голота на суміші німецьких або тих, які він вважав німецькими, слів. Та Хохриттер і без його допомоги вже, не втрачаючи ні хвилини, заходився оглядати порізані руки свого підопічного.
Він дихав, коли його знайшли?схвильовано запитав Хохриттер.
Так, трохи,відповів Голота, і несподівано різко повернувшись, дав смачного ляпаса Міреку, що, дивлячись на свого пана, трусився й підвивав тонким голосом.
Замовкни вже нарешті, набрид!люто заволав Голота, та, здавалося, Мірек не почув і продовжив бурмотіти.
Але ж крові було, крові стільки, крові... пане Голото... пане Пауле...ще один удар, уже сильніший, нарешті примусив камердинера замовкнути. Та не надовго, за мить він знову почав підвивати, але вже тихцем, аби не привертати уваги розлюченого Голоти.
Що там, лікарю?різко запитав Голота, та, здавалося, що ляпасами Міреку він привів до тями не камердинера, а медика. Погляд Хохриттера набув ясності, а руки механічно робили свою справу.
Почекайте, Голото!зло відповів Хохриттер, що саме перетягував Мнішеку руки трохи вище ран.Не заважайте. Зараз на ваші питання хочеться дати таку ж відповідь, яку ви тільки-но дали Мірекові...
Зрозумів...
Та й узагалі, не тупцяйте тут. Вийдіть і чекайте,Хохриттер показав рукою на двері.
Голота негайно повернувся до Мірека, пхнув того поміж плечі, вийшов сам і зачинив за собою двері. У великій залі він нарешті видихнув, подивився на свої аж чорні від густої Мнішекової крові руки й уперся головою в стіну. Намагався не думати ні про Мнішека, ні про Сташку, адже боявся, що зараз здуріє від божевільного рою думок, що заполонив голову.
Голота зусиллям волі вгамував ридання, що несподівано майже вирвалися з його грудей, та сповз по стіні на підлогу. Мірек, якого неабияк здивувала така поведінка (навіть більше, ніж крики хвилину тому) різко перестав рюмсати й розмазувати по обличчю свою й Мнішекову кров. Він задкував, дивлячись на страшне обличчя ліценціата, яке проти волі самого Голоти здригалося від гримас, аж поки не наштовхнувся на вихідні двері. За секунду слугу відкинулодвері різко розчинилися й до покоїв ускочив розкуйовджений кременецький староста. Голота, що саме ховав лице в долонях, підняв голову й подивився на знервованого Сангушка. Мірек з подивом відзначив, що обличчя, яке ще мить тому тіпалося, як у навіженого, вже виглядало нормальним.
Що там?Сангушко вихором підбіг до Голоти.Де він?
У кімнаті, з ним Хохриттер. Просив не заважати,Сангушко вислухав, швидко перехрестився й заходив залою, дивлячись під ноги. Зупинився.
Зараз ще пошлю когось до лікаря Можаровського. Може, допоможе Хохриттеру.
І до ксьондза...
До ксьондза обовязково. Хай освятить будинок, бо тут коїться якась чортівня, холера ясная! Я вже за портьєри заглядаю, бо боюся якихось найманих убивць з ножами чи вовкулаків, чи кого там ще,роздратовано скривив Сангушко рота і, ще раз подивившись на двері, за якими спливав кровю Мнішек, кинувся з кімнати.
За хвилю Голота вже майже повністю опанував себе. Він перебрався в крісло, де сидів, не рухаючись, підперши щоку, коли Хохриттер відчинив двері. Лікар став на порозі, зняв свої окуляри й потер перенісся. А тоді втомлено усміхнувся до камердинера.
Міреку! Маєш ще роботу, ледарю!
То все добре?запитав Голота тьмяним голосом, дивлячись у загаслий камін.
Так, ліценціате, наскільки це можливо,хитнув головою Хохриттер.
А він отямився?так само байдуже запитав Голота.
Отямився, тільки не хоче говорити... Точніше, я думаю, що не хоче,після паузи зізнався лікар.
Можна до нього?
Хохриттер подивився на Голоту, швидко підійшов до ліценціата і торкнувся його плеча.
Голото, ви ж не робитимете дурниць?запитав медик.
Той не відвів спокійного погляду:
Ні.
Я розумію, що ви звинувачуєте його у смерті Станіслави... Але мицивілізовані люди. Треба чекати на вирок суду. Ви ж памятаєте, що ми разом маємо свідчити...прошепотів лікар.
Я не робитиму дурниць, лікарю,Голота помовчав і тоді додав уже спокійніше:Повірте мені.
Тоді йдіть, хоча не думаю, що з нього зараз гарний співбесідник.
Голота повільно піднявся з крісла, минув Хохриттера, як якусь статую, й зайшов до кімнати. Мнішек розплющив очі, повернув голову до Голоти й спробував усміхнутися. Однак не дуже вдалозамість усмішки лице плаксиво скривилося.
Це тобі треба дякувати, що я зараз не у сумному царстві тіней Аїда?зашепотів Мнішек побілілими губами.
І Міреку. Хоча він допомагав здебільшого панікою, молитвами й причитаннями. Нащо ти це зробив, Міхале?не надто привітно почав Голота.
Набридло мені отак жити, Богуславе. Ношу камінь на душі великий, давить він мене, як ота величезна грудна жаба... Не витримав я, захотів збавити себе від усього цього...
Я також хотів збавити тебе від усього цього...
Чому ж...
Вирішив почекати,примружив око Голота.Вбивати самогубцюне дуже добра прикмета...
Богуславе...
Голота подивився на молодого магната, мовчки скрипнув підборами, розвертаючись, й пішов геть, важко гупаючи чоботами. Він минув Мірека та Хохриттера, що тривожно дивилися на нього, і тихо зачинив за собою двері.
***
Як ти кажеш?ще раз запитав розхристаний спітнілий Карась у Голоти, що сидів на пеньку на подвірї біля будинку купця. Той слухняно повторив:
Мені треба людина, яка знає хоч щось про підземелля під Кременцем. Поговорити хочу... Дуже треба, Генрику. Є такий?
Карась обвів Голоту здивованим поглядом, сплюнув і пішов геть. Уже за хвилину він вийшов з-за рогу будинку разом із замурзаним кудлатим селянином у лахмітті, що став перед Голотою, жмакаючи в руках шапку.
Здрастуйте, пане,промугикав чоловяга, наче в його роті були ложок із пять каші.
І тобі привіт, чоловіче,невпевнено проговорив Голота, косячи оком на Карася.
Я Михайло Куц,селянин, певно, вважав, що це мало щось сказати Голоті.
Невже? Сам Куц?!усе більше бентежився Голота, не розуміючи, нащо Карась притяг цього бідаря.
Голото, перестань коситися на мене, як дурний,гаркнув Карась.Ти хотів підземелляя їх тобі дав! Я іноді просто неймовірно дивуюсь, як тобі щастить. Питай його про тунелі, ходи й усе таке інше!ткнув він своїм великим зашкарублим пальцем у замурзаного чоловягу.
Підземелля... То ви знаєте підземелля?здивовано запитав Голота чоловягу.
Знаю трохи. Це ж мій брат Микольцьо їх знав, Іваньцо знав, і я знаю,заторохтів, дивлячись у землю, чоловік.
Микольця? То ти брат Микольці-каменяра?! Чорта?!вигукнув Голота. Селянин кивнув.
Трійко нас було. Микольця жовнір шаблею покришив, з Іванця Болиць паси шкіри знімав, то він і вмер...знову заторохкотів, немов глиняними полумисками, скоромовкою чоловяга.Я у тітки хворів, у Дедеркалах, коли їх узяли. А тоді до Острога втік. Оце з рік тільки як повернувся. Сажотрус зараз я. І дрова рубаю, і... Тобто пан Карась мене взяв до себе. Допомагаю...
Карась?здивовано протягнув Голота.То он, як ти мене навесні від Болиця витяг, Карасику...
Той лише заплющив на мить очі й кивнув головою, погоджуючись.
Так що, Михальцю, знаєш про ті підземелля?
Нори. Ми казалинори. Найкраще їх Микольцьо, наш наймолодший, знав. Казав, що весь Кременець на такому мурашнику живе, а ніхто навіть і не здогадується. Він винюшив усе, що було. Міг з Почаєва до Кременця під землею пройти. Іванцьо менше знав, але Підзамче, де були всі будинки, які ми обносили, знав добре. Я ж із ними нечасто ходив, тож і знав хіба кілька нір...
Яких?перервав Голота скоромовку Куца, яку й так розумів, напружуючи весь свій слух. Михайло підняв очі на Карася, а тоді на Голоту і знову почав мяти в руках свою подерту шапку.
Михайле, не ображу тебе, повір,сказав Голота, і Куц лише кивнув на ці слова. Зітхнув і продовжив.
Була карта, яку Микольцьо склав...
Карта?!! Не може такого бути!вигукнув Голота.
Була, кажу,повторив Куц.
А де ділася?
Сажотрус тільки плечима знизав. Його зморщене, почорніле обличчя не виказувало жодних емоцій.
А хтозна. Нашу хижу тоді спалили, нічого не зосталося...
Жаль,Голота закусив губу, щось собі міркуючи.
Але я з тієї карти дещо памятаю. От і минулого року Карася провів до катівні Болиця, щоб вас витягти...
А що ще знаєш?
Найбільша нора йде від монастиря тринітаріїв, що у будинку Джевецького зараз. Скільки ми звідти добра винеслиой-ой. Старий був дуже багатий.
А до василіянів?
І під монастирем василіянів та сама нора йде,погодився Михальцьо.
Куди?
Можу показати... Там,махнув Михальцьо рукою кудись у гори на схід від міста.