Тобто він може виходити щоночі?
Теоретично так. Але Міхалу здається, що він втрачає над собою контроль саме на повню. Я завжди намагаюся відволікти його, навіть придумав ритуал, що начебто має заспокоїти лють вовка. Проводимо його, коли Мнішек надто збуджений. Ви ж бачили, як його крутить? Можете здогадатись, що в нього у голові...
Зараз, до речі, повня,задумливо проговорив Голота.Послухайте, ви так довго приховували цю таємницю... Вас ніколи не мучило сумління?
Щоночі мучить. Уже скоро пять років... Але я не можу знайти в собі сил і розголосити. Тим більше у мене немає ніяких доказів. Хоча я намагався... Я відчував, що не можу вже брехати, але й правду сказати не мігвін мій вихованець, а яйого наставник.
Це так зворушливо. А ви взагалі розумієте, що ви співучасник?
Так. Але тепер ви, Голото... Ви можете зробити те, чого я не зміг усі ці роки.
Так, бо я не знаю іншого виходу, як розповісти про все це старості Сангушку... Негайно. У мене доказів вистачить...
Можливо, він і послухає вас. Я чув, він посилав гінця до колишнього канцлера, і той дав вам якнайкращі рекомендації. Але ж і Мнішека він знає з дитинства...
Не турбуйтеся, мене він послухає. Якщо не хоче, аби про його бездіяльність знала вся Річ Посполита. Тоді він буде не просто незграбою, що поселив у власному домі убивцю, він буде спільником.
Що ж, я згоден і підтримую вас, що б ви не робили!палко завірив Голоту Хохриттер.
Це може бути чи не найгучніший скандал у королівстві! Тільки-но подумайте... І до речі, щодо поплічників. Чи міг хтось допомагати Мнішеку? Наприклад, відчиняти йому двері...продовжив Голота, а тоді пополотнів, наче згадав щось.Чекайте... Ви бачили нас, коли ми зайшли до Мнішека вдвох зі Станіславою. Мірека біля Мнішека не було, мене ж ви попрохали піти до аптекаря. А Сташка залишилася оглядати його! Сама...
О Боже,скочив на ноги наляканий медик.Треба терміново повертатися й молитися Богу, аби не сталося страшного!!!закричав Хохриттер, схопив свого капелюха, палицю, штовхнув Голоту до виходу, і вони вдвох вибігли з будинку...
Голота увірвався до покоїв одночасно з Міреком, разом з яким вони вибили двері. Обоє заціпеніло дивилися на широкий багряний слід, що вів від спальні Мнішека до вітальні. Рушили кривавою дорогою й відразу побачили Сташку. Закривавлена, вона здригалася всім тілом, з горла вирвався страшний хрип. Голота впав на коліна перед дівчиною, перевернув, підняв її голову, що безвільно звалювалася набік. Голота із жахом зрозумів, що вона доходить.
Сташко!
Дівчина розплющила очі й слабо усміхнулася.
Ти прийшов, милий мій князику...
Хто, Сташечко, хто це зробив?!
Вона закрила повіками свої великі очі, хрипіння припинилося. Голота з жахом дивився на її обличчя.
Станіславо! Говори щось. Говори!заволав він, та відповіді не було, знахарка безвольно хиталася в його руках.
Відійдіть, Голото. Відійдіть,Хохриттер, що лише зараз, важко дихаючи, перевалився через поріг кімнати, відштовхнув ліценціата. Лікар став на коліна й нахилився до дівчини. Голота ж із перехнябленим обличчям задкував, поки не вперся спиною в двері спальні. Він повільно повернувся, витяг шаблю, коли почув дивний схлип. Голота рвучко повернувся й побачив, як груди знахарки судомно здригаються. Лікар, що досі стояв навколішки, повернув голову до Голоти.
Вона ще дихає! Допоможіть мені! Швидко!
Розділ 20У якому Голота дізнається про чортячу родину
Сташка лежала в ліжкув обличчі ні кровинки, раптово схудла та притихла. Голоті було чудно бачити її такою, без звичного блиску очей, безлічі поривчастих рухів та всього того шуму, який вона навколо себе створювала. Її великі заплющені очі запали, пухкі губи пересохли й потріскалися, жодна жилка не ворушилася на висохлому лиці, яке нагадувало тепер маску. Час від часу Голоті здавалося, що він сидить біля неживого вже тіла. Тоді він притуляв вухо до її вуст і весь напружувався, аби почути тихеньке дихання дівчини. Щоразу йому здавалося, що цей рух її губ останній. Зненацька Голоту охопила лють від власної безпорадності. Його аж затрусило, він рвучко підвівся, обхопив голову й заходив по кімнаті нервовими кроками. Гнів вигорів швидко, як жмут соломи. Голота зупинивсь, а тоді різко видихнув, витяг карабелу, сів на підлогу поруч зі Сташчиним ліжком, схрестивши по-турецьки ноги. Дістав мантачку й провів нею по лезу.
Дзвінкий удар мантачки по залізу, «ш-ш-шак-шак-шак», «дзін-н-нь», «ш-ш-шак-шак-шак». Ритмічні звуки, звичні рухи та руківя карабели, яке він стискав у долоні, трохи заспокоїли. Він повільно шкрябав шаблю і, здавалося, його геть поглинула ця безглузда зараз робота. Несподівано рука завмерла, а спина напружилася. Не встаючи, він різко повернувся до гостя, направивши шаблю в його бік, та тут же заспокоївся. У дверях, впявши очі в дівчину, стояв Карась.
А, це ти, Генрику...Голота хитнув головою, вітаючись. Карась засмучено гледів на поранену, і його товсті щоки дрижали, як драглі.
Привіт, Богуше,проказав він тихим, незвичним для себе голосом.Я прийшов, як тільки дізнався. Як вона?
Без памяті...Голота повернувся до свого заняття.
Що сталося?
Напали, вдарили, пошматували,кинув Голота.
Хто?
Голота промовчав, далі шваркаючи мантачкою по лезу карабели.
Ніхто не знає, її та Мнішека знайшли непритомними, по всіх кімнатах її кров...підняв голову ліценціат.
Що лікар каже? Виживе?після паузи запитав Карась.
Хохриттер каже: мало крові залишилося в жилах. Може, виживе, а може, й ні. Ось таке, друже, каже лікар Хохриттер,безбарвним голосом проказав Голота й виставив руку із шаблею уперед, дивлячись, як карабела засвітилася під променями сонця.Ти знаєш, вони завжди так кажуть, Генрику... Ще казав покладатися на милість Божу... Хоча милість Божа в наші часито...голос Голоти обірвався, рука з шаблею зрадницьки задрижала, і він опустив її додолу.
Карась помовчав, дивлячись на дівчину, що лише позавчора перехарапудила весь його будинок, бігаючи наввипередки з близнюками, а до того приготувала обід і перепрала весь його одяг. А ще раніше прибрала в будинку. Точніше, викинула мотлох на вулицю, начхавши на крики Карася про жінчине придане. Ще за мить підпалила побите міллю майно, що за кілька хвилин перетворилося на попіл.
Від спогадів у купця задряпало у грудях, і він прочистив горлянку, кілька разів голосно кахикнувши. Тоді провів по своїм товстим вусам. Не знаючи, куди подіти руки, Карась ухопився за шовковий золототканий пас так, що аж побіліли пальці.
Я зустрів черниць надворі. Сказали, за нею будуть ходити, аби ти не сидів день і ніч. Піди, поспи,тихо сказав Карась.
Добре, Генрику, скоро так і зроблю,не піднімаючи голови відповів Голота.
Ще щось треба?
Дякую, друже. Нічого, все є.
Карась повернувся, аби йти, і вже виходив на ґанок, коли Голота раптом згадав щось і гукнув:
Генрику!
Що?промовив купець з передпокою.
Вона мені щось говорила перед тим, як... Як обдирали палаци в Кременці. Я тоді слухав її у піввуха і не дуже зрозумів, про що то вона. Сказала, що ти їй розповідав про якихось таємничих розбійників, що грабували Джевецьких і Потоцьких. Щось про магію, чари чи відьомство? То коли таке було? Я не чув.
То я про Микольцьо-каменяра і його братів розповідав. Не чув про них?повернувся Карась до кімнати і знову застиг у дверях.
Чув, що були якість брати-розбійники. А що в них такого?
Років з десять тому вони тут наробили гармидеру. Сиділи собі селюки, мовчки камінь добували, а тоді раптом у гори пішли, опришкувати почали. Корчили з себе чи то Довбуша, чи того, як його, Бойчука. Спритні були, як чорти. Чортами їх і називали. Ніхто не міг зрозуміти, як їм оте все вдається. Бо вони грабували в Підзамчому будинки один за одним, а їх і не бачив ніхто. Ти ж знаєш тутешніх, на чари все скидали. Та й схоже було на те, що якісь чари, бо вискакували вони наче з-під землі, як привиди. А тоді виявилося, що і точно з-під землі. Змалечку хлопці облазили всі підземелля під містом. Ти ж знаєш, тут усеньке місто в тих тунелях, старі розповідали, що чи не до кожної старої камяниці раніше йшов хід, а виходи були аж десь у горах. Ніхто вже й не памятав, де ті підземелля. А ці, бач, якось надибали. Навіть карту, кажуть, склали. Вночі залазили до шляхетських будинків і виносили все, що бачили. Десь рік їм це з рук сходило.
А далі що?
Та як завше. Кінець їм настав. Хтось із них у корчмі пяний проговорився, хтось перснем родовим шляхетським посвітив, хтось полюбовниці лахи якісь віддав... Ото й усе. Микольця жовніри порубали, коли налетіли на їхнє лігво на Чернчій, його брата до Болиця кинули. Іванцьо, той уже був готовий розповісти і як Христа на Голгофі розпинав, а не тільки про те, де ті підземелля зі скарбами. Та підручні Болицеві, ще ті бовдуритак добряче його пошматували, що... Коротше кажучи, віддав Богу душу. Ото хіба що перед смертю і розповів про ті тунелі. Та тільки не показав їх, не встиг, бідака...
То ти кажеш тунелі...
Так, вони і Джевецького так будинок пограбували, де зараз тринітарії сидять, ще з десяток інших...
І чого досі не знайшли тих тунелів? Не може бути, щоб не шукали...
Шукали, аякже. Отець Бернард, настоятель василіянський шукав. Та,Карась розвів руками,марна справа. Буває, люди копають криницю і натрапляють на якісь проходи, але то старі, завалені. Микольцьо ж знав усі, якими можна було ходити. Бо камінь у горах добував і, кажуть, натрапляв на виходи... Така от історія...
Дякую, друже,знову почав мантачити карабелу Голота, відвернувши від Карася голову. Той відкрив було рота, аби спитати щось, та подивився на напружені плечі Голоти, що здригалися у такт «ш-ш-шак-ш-ш-шак», махнув рукою і пішов геть.
***
Ще не благословилося на світ, як Голота стояв на пустельній вулиці. Він дивився на коней, запряжених у карету. Дивився повз Ярину Ястжембець, яка вже сиділа всередині, напружено намагаючись піймати погляд Голоти.
Щось таки сталося, і ви не хочете мені говорити,нервово покусувала губи Ярина.
Можливо,Голота провів руками по вусах, повернувшись до дівчини.
Я маю знати...
Ярино, ви маєте доста, аби написати будь-що.
Але...
Усе інше може коштувати вам голови,Голота різко перервав дискусію.Якщо ви й далі лізтимете у самісіньке пекло, то хтозна, чим це закінчиться. Ви бачили, що тут коїться?
Від самовпевненості Ярини не лишилося й сліду. Вона швидко відвела очі і кутики її губ здригнулися. Останні дні вона прожила, боячись навіть вийти надвір.
Будинок моєї мамці у Варшаві у Старому місті. А ще ми часто гостюємо у тітки у Львові, неподалік Ринку...дівчина затнулася.Вам кожен покаже...
Голота подивився на Ярину, а тоді відступив на крок назад і вклонився. Карета негайно рвонула з місця. Голота прослідкував за нею очима, а тоді повернув і почовгав до монастиря, будівля якого чорною скелею врізалася в рожеве небо. Вершечок прихистку василіянів осяяло світло, яке за хвилину почало заливати все місто. Охайний, ляльковий Кременець, що сховався між відногами гір, засипаний снігом аж по черепичні дахи, здавався в цю мить казковим містом із солодощів та печива. Однак Голота не звертав на те уваги. Він надто втомився. Просидів зі Сташкою всю ніч, поки монахині мало не силоміць відправили його відпочити. Роль доглядальника зовсім виснажила чоловіка, його обличчя застигло немов у сновиди, а плечі тяглися додолу. Голота весь час дивися собі під ноги й підняв очі лише коли дійшов до монастирських мурів. Втомлено сперся на ворота, погрюкав кулаком по дубових дошках і кивнув знайомому брату, який висунув сонну мармизу в віконце, а за мить відчинив хвіртку.
Слава Ісусу Христу, пане Богуславе. Щось ви пізно. На тижні раніше приходили.
Краще пізно, брате Петроніє, ніж ніколи,кволо усміхнувся Голота сторожу, що явно був не проти перекинутися кількома словами із завжди веселим та говірким пожильцем. Та цього разу ліценціат не був налаштований на розмову, не надто ввічливо відвернувся від брата Петронія й пішов собі стежкою до келії.
Голота встиг лише зробити кілька кроків, як на нього насунулася величезна тінь. Богуслав сахнувся, однак підняв очі й побачив величезного брата, що вартував будиночок настоятеля.
Іди з богом, сину мій, злякав мене, аж серце ледь не стало! Бігаєш ти, як олень, не скажеш, що в тобі фунтів триста чи чотириста живого мяса. Це ж треба так вимахати на пісній монастирській їжі.
Циклопічний василіянин, одначе, люто грав щелепами й навіть не думав іти. Він стискав кулаки, а тоді наче виплюнув:
Отець Бернард сказав, як побачу тебе, щоб ти до нього йшов.
Зараз?здивовано запитав Голота.
Брат кивнув, і вони пішли до маленького будинку, що притулився до монастирської огорожі. Голота переступив поріг, перехрестився й став біля Бернарда, що, шморгаючи носом, швидко щось писав. Сухопарий, сивий, аж білий абат лиш тоді підняв голову, коли Голота присунувся до нього впритул.
А, це ви, ліценціате. Сідайте... Що сталося, що за переполох стоїть у місті? Я за вами посилав, бо ви з останніх пір знаєте всі новини.
Дівчину-знахарку мало не вбили в Сангушковому маєтку,Голота був надто втомлений, аби пояснювати щось детально.
Як це сталося?зацікавлено запитав абат.
Вона була наодинці з Міхалом... Ми з лікарем повернулися, а там така катавасія. Сташка в крові, Міхал непритомний.
Хтось удерся й напав? Розбійник? Злодій? Як він потрапив до будинку?
Голота лише знизав плечима. Несподівано йому обридло грати в цьому маскараді, він був надто втомлений, аби виплітати мережива вишуканих розмов, саме тому роздратовано скривив губи, аби сказати Бернардові щось різке, але останньої миті стримався.
Чари, магія, вовкулаки, привиди... Що завгодно. Зараз у цьому місті все цілком можливо.
Бідна дівчинка. Я щоночі бачив, як вона перелазила через огорожу й ішла до вас, ліценціате...
То вона лікувала мене.
Знаю. Інакше я не допускав би. Вона виживе?
Лікар сказав не плекати надій. Я залишив її з почаївськими черницями.
Її забрали з будинку?
Так, я наполіг. Там стаються надто дивні речі...
Невже?
Голота промовчав, а настоятель, побачивши, що гість не налаштований на подальшу розмову, швидким рухом долоні відпустив його. Збираючись на службу, Бернард уже наче й не помічав ліценціата, тож той вклонився й посунув геть. Але пройшовши вже майже до дверей своєї келії, зупинився, по-злодійськи окинув оком пустельне подвіря. Ним, не обертаючись, до церкви йшли абат та його охоронець. Голота хвилю повагався, кусаючи губи, а тоді прожогом кинувся до будиночка Бернарда...