А ти тим часом був у потаємній кімнаті, мимоволі вирвалось в Рене, яка була трохи шокована почутим. Може, вона й справді вагітна? І від того їй і сни почали снитися?
Та раптом Томас різко прибрав руку, і Рене зиркнула на нього. Він зціпив зуби й заплющив очі на мить, а потім процідив:
Несуттєво, де я був.
Томе почала Рене, але чоловік устав із-за столу й пішов геть.
Їстимеш сама. Я не голодний.
Рене так і залишилася сидіти, нічого не розуміючи. Що сталося? Чого він так розлютився? Знервувався? Що на нього найшло? Вона не могла нічого второпати. Ніколи не бачила Тома таким. Тим паче, він ніколи не говорив із нею таким тоном. Напевно, він дуже розсердився, що вона дізналася про ту кімнату. Не треба було взагалі згадувати про ті двері. Про те, що вона їх бачила. Недарма ж їй наснився той сон. Її ж попередили, що не варто про це згадувати.
На хвилю Рене заціпеніла.
«Не кажи йому!»
«Ти забагато знаєш!»
«Ніхто не має знати те, що знаєш ти!»
То вона не має казати йому, тобто Тому? Не казати про те, про що вона знає, своєму чоловікові? Хіба можливо таке, щоб їй приснився сон, у якому її застерігали від необережних дій перед її чоловіком? Якщо добре подумати, то один наслідок вона вже мала: розповіла Томасові про потаємні двері і їй наснився дивний сон із примарами, де вона бачила мертву Рейчел, яка згадувала про той список, а інші жінки застерігали її від розголошення.
Рене захитала головою. Маячня! Немає в цьому ні логіки, ані глузду!
Вона не помітила, як увійшла Мері і вже добрих секунд десять спостерігала за тим, як Рене щось бурмоче й хитає головою.
Усе гаразд? невпевнено запитала кухарка.
Рене підняла голову на голос і аж тепер помітила Мері.
Що?
Не зважайте. Я принесла обід.
В альтанці в Рене завжди напоготові були чорнило та папір, щоб зробити необхідні записи. Якщо жінка не мала змоги принести друкарську машинку, вона завжди могла записати щось, а вже відтак передрукувати.
Зараз Рене просто вважала за необхідне занотувати все, що було в неї в думках, а особливо вранішні відкриття. Про список, про чоловіка, про сон. Чому їй снилася Томасова сестра? А що, коли з Рейчел і справді щось трапилося й вона прийшла до Рене вві сні сповістити про це? Не хотілося думати про таке Зрештою вона вирішила зробити запис про те, що в списку були лише чоловіки з Томасового роду.
Рене ще не повернула список, тож дістала його з кишені й вирішила для початку скопіювати. Здивував її ще й той факт, що всього чоловіків небагато. У таких багатих сімях, як у Томаса, зазвичай є цілі книжки з родоводом, який тягнеться ледве не тисячоліттями, і про кожного з членів сімї розлогі описи. А тут просто якийсь аркуш, декілька чоловічих імен і жодного жіночого. До того ж одну жінку з чоловічого роду Рене таки знала Рейчел.
Була ще одна дивна річ: першим у списку значився Метью Гопкінс. Якщо прізвище завжди зберігалося за чоловіком, то чому Метью Гопкінс, а Томас Браунінг? Рене не до кінця це розуміла. Звісно, прізвище можна змінити, але так зазвичай роблять якісь шахраї, злочинці, які разом із прізвищем міняють усе своє життя, а точніше, починають нове. Навіщо це було родичам її чоловіка?
Рене відволіклася від писанини й подивилася на озеро. Вона любила милуватися природою. Спокійна атмосфера навіювала їй умиротворення й світ здавався не таким жорстоким, яким він був насправді.
Ось і зараз вона задивилася на протилежний берег. Там були дерева, кущі й білий пісок. До них було метрів чотириста, а тому жінка не одразу повірила своїм очам, коли серед білого дня їй привиділось, як між деревами гуляє жіноча постать. Рене моргнула. Та постать нікуди не зникла, а ходила собі між деревами, не звертаючи ні на кого уваги.
«Можливо, у мене якісь марення?» Жінка встала й вийшла з альтанки. Вона не вірила, що її власний зір обманює її, та все було цілком очевидно, за винятком одного жіноча постать була вся біла й світилася майже наскрізь.
Як уві сні Рене підійшла ближче до озера, аби ще раз упевнитися в тому, що те, що вона бачить, не маячня. Аж раптом позаду почувся знайомий голос.
Ваші фрукти, прошу.
Рене сіпнулася з переляку.
Мері, глянь швидко на той берег! Рене підбігла й ухопила кухарку за лікоть. Ти бачиш там жіночу постать?
Рене, що ви, яка постать? Ви ж знаєте, що на той берег ніхто не запливає.
Вона обернулася і справді, там уже нікого не було.
Мері, я щойно бачила там жінку, клянуся!
Розділ 6. Вино й троянди
1881 рік, червень
Список! Вона все ще не занесла той бісів список. А тепер ще й невідомо, коли зможе потрапити до кабінету Тома, бо він уже точно не випустить її сьогодні з ліжка. Ця його надмірна опіка іноді дратувала. Можна подумати, що вона мала дитина. Хоча, враховуючи, що трапилося сьогодні
Минуло вже дві години, відколи Томас востаннє був у кімнаті дружини й запитував про її самопочуття. Приблизно годину тому Мері приносила їй смачнюче смажене курча в медовому соусі з овочами. Рене неохоче скуштувала шматочок і продовжила працювати. Також на таці залишилися лимонний пиріг та зелений чай із мятою. Рене захоплено писала про можливі події: її власне життя надихнуло жінку нарешті почати свою книжку. Звісно, вона розуміла, що навіть якщо закінчить роман, то книжка все одно не побачить світу, оскільки до цього потрібно буде залучити Томаса, а йому Рене прочитати цього не дозволить, адже це буде майже автобіографічна історія.
Рене зазначила посеред сторінки: «Частина перша». Далі передрукувала свої міркування про Рейчел, лише назвала дівчину іншим іменем Люсі. Їй здавалося, що такий початок книжки буде доволі цікавим:
«Одного разу до маєтку заможного пана приїхала з візитом його давня подруга. Обоє вони були шанованими в суспільстві людьми й мали купу грошей, тому, щоб відсвяткувати приїзд Люсі, містер Гопкінс вирішив улаштувати одне з найбільших свят у Лондоні».
Так, Рене вирішила назвати Тома «містером Гопкінсом».
«Та коли вже було доволі пізно, а гості потроху розходилися, містер Гопкінс кудись подівся, і Люсі вирішила його знайти, адже необхідно було проводжати заможних гостей. Жінка шукала свого друга скрізь, але все марно. Раптом вона натрапила на його кабінет. Зазирнула туди і знайшла там потаємні двері. Люсі неабияк здивувалася, адже вона доволі добре знала свого друга і в нього ніколи не було потягу до таємниць. Та все ж хтозна, що там може бути Можливо, то лише винний погріб, а містер Гопкінс просто туди зачастив. Люсі покинула кабінет друга й пішла проводжати гостей.
Уранці, коли прислуга прокинулась, приготувала сніданок і покликала всіх їсти, одна зі служниць виявила, що Люсі зникла. Безслідно. Ще до світанку. Але містер Гопкінс запевнив усіх, що його подруга поїхала ще з останнім із гостей, тому він їстиме наодинці.
Згодом одній зі служниць приснився сон, нібито до неї прийшла мертва Люсі й прохала не розповідати про це господарю. А одна з кухарок бачила постать білої жінки на протилежному березі озера. Жінки починали шепотітися між собою, у той час як Білл знайшов дивний клапоть паперу в містера Гопкінса. Відтоді й він почав вірити жіночим забобонам».
Рене дістала аркуш із друкарської машинки й перечитала його декілька разів. По суті самі факти, але їх мало для того, щоб зробити якісь висновки. Їй однозначно треба більше. У неї справді було відчуття, що Рейчел зникла, а не поїхала в ґранд-тур. Також зараз, коли вона була спокійна та при своєму розумі, Рене могла впевнено стверджувати, що бачила жінку по той бік озера. Але для себе Рене зробила один важливий висновок: нікому ні про що не можна казати. Слуги занадто забобонні, вони одразу думають, що ти або вагітна, або несповна розуму. Тому треба міркувати самій. Якщо вона справді бачила когось на березі, то кого саме? Здається, у радіусі кількох кілометрів тут немає жодних осель. Також можна було з упевненістю сказати, що жінка була вся в білому. Невже тут, в Англії, є якісь свята, про які вона не знає, коли треба прибиратися певним чином?
Рене виглянула у вікно й задумалася. Цікаво, чи можна поїхати в Челмсфорд і запитати в міській ратуші про оселі, розташовані поруч, а також про родовід Томаса? Жінка зосереджено продумувала план, як дізнатися більше про свого чоловіка. А якщо він нетутешній, то де їй починати шукати? Лондон. Отже, доведеться їхати в Лондон. Але тоді вона муситиме просити Тома взяти її з собою й має вигадати переконливу причину для цього. Утім, справа того варта. А ще необхідно повернути все-таки на своє місце той аркуш з іменами. Не варто зайвий раз лютити Томаса. І що швидше, то краще. Можливо, у його кабінеті вона знайде щось іще цікавіше?.. Рене всміхнулась. Вона піймала себе на думці, що радіє від того, що збирається шпигувати за чоловіком. Принаймні планує отримати деяку інформацію про нього. Зрештою, вона вийшла заміж за чоловіка, знаючи лише його імя й титул. А хто міг запевнити її, що все те справжнє? Що маєток і титул не куплені, а гроші не крадені? Що його батька звали Чарлі, вона випитала сама, а про сестру дізнатися змусили обставини, бо та вчасно навідалася. Проте чим він там насправді займається в Лондоні? Том ніколи про це не розповідав, а вона й не розпитувала. У якомусь сенсі вона того не робила, бо боялася. Хоча він і поводився з нею завжди лагідно та стримано, вона ж бачила ті скажені іскорки в його очах, які іноді спалахували. До того ж сьогодні він показав їй справжні почуття. Уперше. Тому цілком розумним було з її боку бажати дізнатися про нього бодай щось. Адже тепер він її сімя.