Хвіртка ображено хряснула від надто сильного удару, ворона каркнула і, змахнувши крилами, злетіла з гілки. Тарас Адамович поставив чашку з недопитою кавою на стіл. Навіть якщо пекельний пес Цербер зірвався з ланцюга й навідався до його двору, він спершу карамелізує цибулю, а вже потім дасть йому себе зжерти. Подивився в миску, де в олії шипіла і танула цибуля. Ще зарано. Цукор можна додати трохи згодом. А вже потімпостійно помішувати.
Почув кроки стежкоюпевно, Цербер вирішив перевірити, чи є хто в будинку. Кроки наближались, цибуля прозорішала. Тарас Адамович зрозумів, що незнайомець зупинився біля веранди. Обережно додав оцту, потімтрохи цукру, знову помішав.
Добрий день! почув голосне привітання. Цербер виявився вихованим.
Добрий день, сказав у відповідь, почувайтеся як удома, я зараз закінчу й вийду до вас.
Для того, щоби закінчити чаклувати над конфітюром, йому потрібно було з пів години, однак незнайомець не повідомив про свій візит, отож хай нарікає на себе. Підсипав ще цукру, помішав і подобрішав. Зменшив вогонь, ще раз помішав, витер руки об бездоганно випрасуваний рушник і рушив на веранду.
Полуденне сонце не шкодувало своїх теплих променів ні для саду Тараса Адамовича, ні для веранди, де в улюбленому кріслі-гойдалці господаря зручно вмостився несподіваний візитер.
Елегантний, але якийсь розхристаний пан з тонкими рисами обличчя ніжився на сонці, заплющивши очі від задоволення. Сірий костюм, розстібнута в трохи зімятому комірі біла сорочка, яскраві жовті рукавички, кинуті ним на стіл. Господар посунув їх тацею, на якій стояв молочник, цукорниця та ще одна філіжанка, щоб підставити її ближче до гостя. Той різко розплющив очі, здригнувся, ніби відкинув залишки сну, змінив позу з розслабленої на напружену й ураз втратив левову частку своєї елегантності. Тепер перед Тарасом Адамовичем сидів здивований розхристаний дивак. На вигляд ровесник хлопчини з антропометричного кабінету.
Прошу, мовив господар.
Ддякую, видушив з себе гість.
Кава в джезві. Чи ви надаєте перевагу чаю?
Гість здивовано подивився на джезву.
Ні, кавабожественний напій.
Безперечно, усміхнувся господар. Я закінчу деякі справи й повернуся до вас за пів години, сказав безапеляційно, перш, ніж гість встиг відрекомендуватися. І додав, вказуючи на протилежний краєчок столу: Тут є кілька газет, сподіваюсь, ви зможете себе розважити.
Не турбуйтесь про мене, усміхнувся гість, повертаючи собі шарм елегантної легковажності.
Тарас Адамович не турбувався. Повернувся до вже прозорої цибулі, додав цукру. Знов помішав. Цибуля починала набирати позолоти. Тільки б не помилитися з цукром цього разу! Здається, розрахунки точні. Лишається тільки додати трохи меду й, чекаючи фіналу, помішувати. Коли маса набула яскравого бурштинового кольору, але лишилась мякою, Тарас Адамович полегшено зітхнув. Звичним рухом поставив на вогонь пательню. Аби смакувати конфітюр, потрібен підсмажений хліб, кращев клярі. Нарізав сир, виклав його на гарячі шматки хліба, зверхуконфітюр. Залив окропом травяний чай, додав мяти. Із запарником в одній руці та тарілкоюв другій повернувся на веранду.
Декорації не змінились. Газети лежали на своєму місці, гістьу кріслі-гойдалці. Хіба що чашка зі слідами кави свідчила про те, що дивний пан, імені якого він поки не знав, рухався за його відсутності. Тарас Адамович поставив на стіл запарник і тарілку й повернувся по чайник та чашки. Гість повільно розплющив очі. Тарас Адамович поставив на стіл чашки, наповнив їх ароматним напоєм.
Потрібна ваша думка, звернувся він до гостя.
З якого питання? не зрозумів той.
Скуштуйте, підсунув до нього тарілку господар.
Гість недовірливо подивився на нього.
А що це? перепитав.
Скуштуйте. І скажете мені своє враження, не відступав господар.
Вибору в гостя не було, тож він приречено взяв до рук хліб і відкусив шматочок. Здивовано звів брови, підсунув до себе чашку з чаєм і вже з більшим ентузіазмом зїв увесь шматок.
Що скажете?
Це щось неймовірне!
Daccord! відповів господар, уявляючи обличчя мосьє Лефевра, якому він описуватиме смак конфітюру.
Налив чаю й собі, відкусив шматочок хліба з конфітюром. З сиром і справді поєднується чудово. З цукром не помилився. Цибуля ніжно-солодка, сир трішки розплавився на теплому хлібці. Ідеальний варіант сніданку. Згадав про свого гостя, подивився на нього.
Що ж, тепер можемо перейти до справи.
Той апетитно наминав черговий бутерброд, відкинувшись на спинку крісла-гойдалки. Знову витончено-елегантний, як Парис у Спарті.
До справи? як луна перепитав він у Тараса Адамовича. Потім, ніби прокинувшись, знов перетворився на розхристаного дивака:
Тарасе Адамовичу! Ви повинні мені допомогти!
Початок не надто надихав. Тарас Адамович відсунув чашку, чекаючи пояснень.
Я О, я навіть не відрекомендувався, прохопився він. Олег Іраклійович Щербак.
Він встав, картинно схилив голову і кілька прядок волосся впало йому на лоба. Тарас Адамович підвівся своєю чергою, кивнув на знак привітання, простягнув руку:
Моє імя ви знаєте, не бачу сенсу його повторювати. Прошу, сідайте.
Дякую.
Гість повернувся в крісло, Тарас Адамович сів на стілець. Що ж принесло цього Олега Іраклійовича в його пенати?
Я розумієте, Тарасе Адамовичу. Я вчора бачив вас у скверіпоблизу Вищих жіночих курсів. Ви говорили з Мірою Томашевич.
Тарас Адамович не переривав, гість змінив позу, відкинув волосся з лоба, схопився за комірець, на секунду завмер у неприродній скособоченій позі й продовжив:
Ви говорили з Мірою про її сестру, чи не так?
Тарас Адамович уважно вивчав його обличчя. Акуратно виголене обличчя, прямий тонкий ніс, скуйовджені пасма волосся. Хто цей дивний відвідувач. Чого він сюди прийшов?
Я певно, мені слід пояснити. Розумієте, я знаю. Я все знаю! голосно повторив він, замовкнувши на пів слові. Тарас Адамович терпляче чекав. Гість вів далі:
Я знаю, що Віра Томашевич зникла. І Мирослава Напевне тому вона говорила з вами, ви жслідчий Галушко?
Колишній слідчий.
Байдуже! Але Міра просила вас про допомогу?
Не дочекавшись відповіді, промовив:
Розумієте це я, я винен у зникненні Віри! і схилив голову на руки.
Чому ви так вважаєте? запитав господар будинку.
Я знаю Віру Томашевич давно. З моменту її переїзду до Києва. Яхудожник, працюю у власній майстерні й іноді над декораціями в міському театрі. Я бачив Віру на сцені, вона прекрасна. Ви повинні, повинні знайти її!
Тарас Адамович ковтнув чаю. Знову подивився на свого співрозмовника, запитав:
Чому ви вважаєте, що винні у зникненні дівчини?
Я запросив її зустрітися в Шато де Флер біля розарію. Вона мала прийти туди після виступу в Інтимному театрі. Однак Я не дочекався її. А потім, наступного дня я дізнався, що Віра зникла, він звів на слідчого сірі печальні очі.
О котрій мала б відбутися зустріч?
О девятій.
Виступ в Інтимному театрі сьома вечора. Від Інтимного, що розташований на Хрещатику, 43 до міського парку розваг Шато де Флерз пів години йти швидким кроком. Цікаво, чи швидко ходять балерини? Дівчина могла запізнитися.
Я прочекав її до півночі.
Тарас Адамович здивовано звів брови.
Вона не зявилась. Що ви робили далі?
Зранку я був у театрі, хотів зустріти її, спитати, що сталося, пояснив художник. Розумієте, я подумав, що вона Що вона просто забула, чи її запросив хтось інший.
Тарас Адамович потер підборіддя, ще раз глянув на свого співрозмовника.
Що вам сказали в театрі?
Що Віра не прийшла на репетицію.
Це вас збентежило?
Художник сумно подивився кудись повз господаря будинку. Ледь чутно прошепотів:
Збентежило? Ні, зовсім ні, радше засмутило. Розумієте, я тоді не думав, що Віра зникла. Я подумав, що вона просто не прийшла. Знайшла собі цікавішу компанію. І пропустила репетицію.
Цю думку палко підтримали б у поліції. Однак зараз вони були не в поліції.
Що було потім?
Співрозмовник Галушка прикрив очі.