Міра опустила очі.
Так. Пані Ніжинська, здається, здивувалась і трохи розсердилась. Інші Гадаю, їм байдуже. А деякі, можливо, навіть зраділи
Він співчутливо подивився на дівчину.
Сквер знову заповнили дівчата у світлих блузах і капелюшках. Певно, лекція скінчилась. Міра сиділа на лавці, обережно перебираючи пальчиками застібку ридикюля. Тарас Адамович глибоко вдихнув. Гарний сквер, плюскіт води заспокоює. Курсистки щебечуть про щось одна одній. Деякі зовсім юні, легковажні, наче метелики, розгортають книжки, переповідають плітки. Є й інші в довгих вузьких спідницях, з високими зачісками й у пенсне. Певно, вже стали асистентками професорів чи готуються до ролі суворих гувернанток. А тут, біля нього на лавці сидить дівчина в капелюшку й думки її не про вчительську карєру, лекції чи залицяльників.
Міро, звернувся він до неї, я спробую знайти вашу сестру. Зізнаюсь, що мені було б простіше зробити це, якби я ще служив у поліції. Як приватна особа я зроблю все можливе.
Вона відповіла несподівано:
Я Я можу вам допомогти? Хоч якось?
Спершу хотів відповісти категоричною відмовою. Потім подумав і сказав:
Хіба що як секретар. Розслідування потребує акуратності.
Міра з готовністю кивнула.
Вам варто повертатися. Не думаю, що ваш професор пробачить вам пропуск ще однієї лекції.
Міра усміхнулась:
Це зараз хвилює мене найменше.
І все-таки. Вам варто повернутись.
Вона подивилась йому в очі і сказала:
Дякую.
Граційно підвелась, узяла ридикюль.
Коли я можу почати роботу?
Що?
Секретарем, без усмішки сказала вона.
Він підвівся, взяв капелюх.
Вам доведеться поєднувати це з курсами, він поглянув на неї, в голові майнула думка про те, що не варто було б залучати її до справи. Особисті справи краще не розслідуватизасліплюватимуть емоції. Він колись зробив таку помилку. Давно, дуже давно. Мабуть, цієї курсистки ще й на світі не було. Скільки їй? Двадцять один. А вже сповна відчула жахіття війнибатько загинув. Тепер зникла сестра. Він відмахнувся від думок, сказав уголос:
Гадаю, ми можемо зустрічатися після полудня. Коли ви матимете вільний час.
Дякую. Я почну завтра, з готовністю пообіцяла дівчина.
Домовились. Чекатиму на вас.
Міра підвелась, Тарас Адамович теж, злегка кивнувши їй на прощання. Вже збираючись йти, вона усміхнулась, звичним рухом помістила ридикюль на згин ліктя, злегка опустила і знов звела голову в капелюшку.
Міро! прозвучало раптом неподалік.
Світла блузка, стримана спідниця, книжка в лівій руці. Незнайома дівчина тримала її, стискаючи пальці. Вся її постава була якась занадто напружена, що створювало дивний контраст з меланхолійно-розслабленою позою Міри. Томашевич здивовано подивилась на дівчину. Тарас Адамович ввічливо усміхнувся. Не починав діалог, чекав пояснень. Врешті, це незнайомка втрутилася в їхню розмову, отож долати незручні паузитеж їй.
Прошу вибачити, спокійно і з викликом мовила вона, ні до кого не звертаючись, і повторила, Міро! Професор Лобода просив переказати, що чекає на тебе в бібліотеці.
Так, дякую, я вже йду, і мовила:
До зустрічі, Тарасе Адамовичу.
До зустрічі, відізвався він.
Пішла.
Незнайомка, здається, йти не збиралась. Тарас Адамович підняв валізку, поклав в неї записник, озирнувся на дівчину, що продовжувала стояти поруч. Міра Томашевич зникла за дверима будівлі з Мінервою.
Ви з поліції? не надто ввічливо запитала незнайомка.
Ні, без зайвих пояснень відповів він.
Ви схожі на слідчого.
Можливо.
Розшукуєте її сестру?
Він уважно подивився на курсистку. Вона жтеж курсистка? Інакше чому б говорила про лекції? Широке обличчя. Занадто високий лоб, маленькі очі. Не надто приємні риси. Чи вони просто здались такими, коли дівчина втрутилась у чужу розмову?
Ви щось знаєте про зникнення її сестри? спокійно запитав Тарас Адамович.
Ні. Знаю однеякщо її сестру не знайдуть до жовтня, навряд чи Томашевич зможе заплатити за навчання.
Він надів капелюх.
Мене це не обходить.
Чому ж. Так само вона не зможе заплатити вам. У цьому місті, здається, заробляють тільки балерини, вона насмішкувато проказала останню фразу.
Ви чудово поінформовані, ввічливо відповів на її заувагу Тарас Адамович.
Дякую, холодно відповіла курсистка, але після того, як Томашевич звернулася в поліцію, тут усі знають про те, що її сестра зникла.
Ви це не схвалюєте? поцікавився він.
Курси нині працюють тільки завдяки надзусиллям професорів та курсисток. Скандальні історії нам ні до чого.
Надзусиллям? здивовано запитав колишній слідчий, хоч і не був певен, що хоче почути пояснення.
Дівчина відповіла:
У місті далеко не всі з розумінням ставляться до бажання жінок отримувати освіту. Тим пачеюридичну. Гадаю, Міра вправно використовувала талант сестри. Хтозна, може тій це просто набридло.
Хтозна, ледь помітно кивнув слідчий Галушко. Востаннє подивився на будинок зі скульптурою Мінерви й рушив до зупинки, де вже незабаром мав привітно дзенькнути трамвай під номером 13.
IV. Сициліанський захист
Цього разу чистити цибулю він вирішив сам. Без зайвої метушні й поспіху. Обережно знімав лушпиння кольору молодого бурштину, складав у кошик. Сусідка просила не викидатизбиралася фарбувати льон. Їдкий запах розповзався подвірям, проникав в очі. Відчув, що починають пекти.
Проте не зважав на незручності, бо й чистити цибулю, й потім занурювати її у велику миску з водою було для Тараса Адамовича в радість. Цього разу треба все зробити акуратно й без поспіху, бо з першого разу цибулевий конфітюр не піддався. Чи то він думав не про варення, чи то його малі помічники занадто метушились. Хтозна.
Тому, ретельно вимивши руки, він заслужено винагородив себе приготуванням улюбленого напою.
Змолов каву, насипав у джезву, поставив у пісок. Першу чашку випє зараз, подумав, а другуколи конфітюр вже буде готовий. Мосьє Лефевр, який надіслав йому рецепт, зазначив, що йому найбільше смакує конфітюр із сиром брі на підсмаженому хлібці.
До речі, його партнер непогано розігрував сициліанський захист і вже вибудував своїми чорними пішаками дракона. Потрібно якнайшвидше відкрити вертикаль для тури. Він якраз збирався це зробити, а також описати французу, яким на смак вийшов конфітюр. Звісно, надсилати лист доведеться спершу до Швеції. Вже звідти легка рука пана Ліама Нільсона, обовязкового учасника їхньої шахової тріади від початку війни, спрямує послання Тараса Адамовича Галушка до Франції. Мосьє Лефевру тепер також доводиться надсилати кореспонденцію в такому ж порядку. На це він не стомлюється нарікати, щораз присвячуючи цій ситуації кілька рядків у черговому листі до київського друга.
У таку довгу дорогу варто відправляти описи і вивіреного ходу, і бездоганного конфітюру. Приготувати саме такий завадила банальна річперебір з цукром. Мабуть, малі шибеники вирішили додати більше. Цибуля мала б карамелізуватися, стати солодкою, з ноткою гіркуватості тоді вона ідеально поєднується з сиром.
Якщо ж додати надто багато цукру, конфітюр перетвориться на смолу найдавніших дерев, що колись упала в холодні обійми праматерів всіх річок. Велику миску застиглого бурштинуось що він отримав замість ніжного варення з цибулі. Щоправда, хлопчаки не засмутились: накололи собі бурштинових солодощів і розбіглись хто куди. Тарас Адамович махнув рукою і вирішив відкласти спробу на наступний день.
Зараз насолоджувався тишею і спокійною працею. Розмірений плин думок, акуратні кубики цибулі, що розсипаються з-під ножа. Він заздалегідь приготував яблучний оцетпотрібна одна столова ложка, не більше, цукорголовне не передати куті меду цього разу. Без меду, до речі, теж не обійтися, обрав липовий. Мед з власної пасіки йому зазвичай постачає Сильвестр Григорович. Згадавши давнього друга, зітхнув. Так і не відповів йому, а треба було б написати.
Поставив велику миску на вогонь, налив олії, додав нарізаної цибулі, ковтнув кави. Тепертільки помішувати. Цибуля має стати прозорою, як вуаль тендітної панночки. Потрібен час.