Дякую.
Мало не пропалила його синім вологим поглядом, ледь торкнула рукою поля соломяного капелюшка, що ховав від сонця корону з русявого волосся. Курсистки щебетливими зграйками потяглися до центрального входу в приміщення курсів.
Вам час на лекцію? запитав Галушко.
Байдуже. Я поясню причину відсутності професорові. Я Вам потрібні мої свідчення?
Так. Саме тому я тут.
Усміхнулася. Жестом запропонувала присісти на лавку.
З чого мені почати? запитала, коли вони розмістились під розлогим ясенем. Тарас Адамович примостив валізку біля ноги, поклав капелюх на лавку. Міра відклала вбік невеликий ридикюль.
Почніть із розповіді про себе і сестру. І згадайте все про той вечір.
Міра кивнула.
Віра молодша за мене на два роки, їй девятнадцять. Ми переїхали з Варшави, коли почалась війна. У Києві тут я мала можливість вступити на курси, а Віразайматися балетом. Наша тітка у Варшаві, відмовилась їхати з нами. Батько загинув на початку війни, мамапомерла шість років тому. Залишили нам невеликі заощадження, це дало змогу винайняти кімнатку й заплатити за перший рік навчання на курсах. Віра займалась балетом у школі на Прорізнійїй дозволили відвідувати заняття безкоштовно. Аби заплатити за моє навчання наступного року, я влаштувалася гувернанткою, а Віра почала виступати в міському театрі. Здавалось, все налагодилося, за рік ми навіть винайняли всю квартиру. Виступів у Віри було багато, її постійно кудись запрошували. Того вечора вона повинна була виступати в Інтимному театрі.
Міра раптом замовкла, ніби їй не вистачило повітря. Відвела погляд, опанувала себе й повела далі:
Більшу частину часу Віра проводила в оперному, однак невеличкі етюди та пластичні композиції могла танцювати й у інших місцях. Мені вони навіть більше подобались, в них була якась дивна легкість, майже невагомість, дівчина замислилась. Тарас Адамович не квапив. За мить вона додала:
Віра казала, що їй вони теж більше подобаютьсяможна експериментувати з рухами й костюмами. Я часто бачила виступи Віри. У театрі вона була однією з найкращих, дружина балетмейстера, пані Ніжинська, теж балерина, казала, що Віра буде примою.
Розкажіть про театр, як ви сказали Інтимний?
Так. Часто думають, що там показують щось її обличчя взялося легким румянцем, однак Міра опанувала себе й спокійно проказала, щось непристойне. Публіка очікує фарсу. Віра говорила, що засновники театру обрали таку назву, бо розраховували на особливу, інтимну атмосферу між глядачем та актором.
Тарас Адамович примружив око, згадавши, як його колишні колеги розповідали про цей театр. Просто тоді він не звернув уваги на їхні слова. Поліції квитки до театру надавали безкоштовно. Вищі поліційні чини мали сидіти не далі пятого ряду. Робилось це, в першу чергу, заради безпеки глядачівпринаймні кількість крадіжок скорочувалась. Один із помічників Тараса Адамовича радів, що побуває в Інтимному театрі, а наступного дня після спектаклю голосно обурювався. Зарікся туди ходити, зрідка зявлявся тільки в оперному.
Що ж ти там побачив? запитували слідчі під загальний регіт.
Сходи й дізнаєшся! огризався той.
Відтоді, хто б не пішов з їхнього відділу на спектакль Інтимного, ніколи не розповідав, що там побачив, навіть якщо це був звичайний водевіль чи вечір романсів. Регіт супроводжував традиційну репліку:
Сходи й дізнаєшся!
Але це було давно, років із десять тому. Невже назву театру ніхто не змінив?
Що було далі? запитав Тарас Адамович.
Я майже завжди бажаю сестрі вдалого виступу перед виходом на сцену. Тільки цього разу я зайшла в гримерку, а Віри там не було. Інша балерина сказала, що Віру покликав знайомий. Я не здивувалась, сіла чекати, однак Віра не поверталась. Дівчина запропонувала мені спуститися в партер, бо я не встигну зайняти місце. Сказала, що до свого виступу Віра точно повернеться. Віра й справді встигла, я бачила, як вона танцювала. Однак, коли етюд завершився й глядачі виходили з зали, я затрималась біля дверей. Коли піднялась у гримерку, там була тільки та сама дівчина. Вона сказала, що за Вірою зайшов той самий знайомий, вона усміхнулась йому і вони вийшли.
Вона описала вам знайомого?
Cказала тільки, що то був високий бородатий пан у дорогому костюмі й капелюсі.
Тарас Адамович уважно подивився на Томашевич:
Ви бачили когось схожого серед знайомих сестри?
Риси не унікальні, знизала плечима Міра. У дорогих костюмах ходять майже всі Вірині знайомі, через одного мають бороди. Гадаю, капелюхи в них теж знайдуться, сумно відповіла вона. Тоді я не подумала розпитати докладніше. Я думала думала, вона повернеться за хвилину.
Однак вона не повернулась. Що ви робили потім?
Дівчина торкнула комірця, ніби хотіла поправити його. Знов опустила руку на лавку, зморщила лоба:
Я чекала. Балерина зібрала свої речі й пішла. Я вийшла з нею, зрозуміла, що треба запитати ще в когось, хто міг бачити Віру. Вона порадила мені поговорити з художниками, що працювали над гримом і костюмами.
Тарас Адамович слухав і швидко щось занотовував. Міра здивовано подивилася на його руки. Він пояснив:
Записую деякі деталі.
Так, звичайно, вона стомлено кивнула. Просто я не помітила, коли ви дістали записник.
А ви часом не помітили, куди саме Віра пішла зі сцени? запитав він, не звертаючи уваги на її репліку. В який бік?
Ліворуч. Тобто ліворуч, якщо дивитись із боку актора на сцені. З того боку сходи відразу ведуть до гримерки.
Скільки часу потрібно для того, аби потрапити в гримерку зі сцени?
Менш як хвилину.
А скільки часу витратили ви, аби дістатися туди з партеру?
Хвилин десять. Довелось пропускати людей. Але я не поспішала, гадала, Віра чекає на мене, переодягається, змиває грим.
Тарас Адамович знову щось занотував. Підвів голову, запитав:
Ви домовлялись з Вірою, що вона повинна вас чекати?
Так, ми збирались піти в «Семадені», Віру хтось запрошував, вона просила мене скласти компанію.
Чи не могла вона піти в «Семадені» без вас і чекати вже там?
Навряд чи, вона б дочекалась мене в театрі. Однак я відвідала того вечора цю кавярню. Хотіла перевірити, на всяк випадок. Запитала в офіціанта, чи не було тут Віри. Він сказав, що запамятав би, якби вона була.
Звідки така впевненість?
Міра помовчала, потім сказала:
Він памятав Віру, бо Вона часто зявлялась у «Семадені».
А ви?
Кілька разів.
Тарас Адамович почухав скроню і знову щось занотував.
То ви поговорили з художником?
З ким?
З художником, що робив костюм?
Міра закліпала очима.
О! Так, вибачте. Я перескочила відразу на «Семадені».
Це я вас заплутав, спокійно сказав Тарас Адамович.
Так, я з ним поспілкувалася. Прізвище, здається, Корчинський. Він сказав, що зустрів Віру за кулісами й провів до гримерки. Вона дякувала йому за костюм, говорила, що він чудовий.
Це справді так?
Не впевнена. Я не надто розуміюсь на мистецтві. Костюм був трохи волохатий. Не звичайна балетна пачка, трико з якимись стрічками. Але в танці виглядало неймовірно.
Вона замислилась.
Отже, він провів її до гримерки. Проте коли ви дістались туди, Віри вже не було.
Так.
І з того часу ви її більше не бачили?
Так.
Отже, художник та балерина, яку ви зустріли в гримерці, бачили вашу сестру останніми?
Так. І щебородатий чоловік.
Тарас Адамович закрив записник.
З ким ваша сестра повинна була зустрітися в «Семадені»?
Я не знаю напевне.
Вона ж мала вас хоч попередити.
Міра знітилась, потім сказала:
Здається, це мали бути військові. Офіцери.
Ви когось з них знаєте?
Один із шанувальників Віриного талантуштабскапітан Сергій Назимов.
Ви бачили його в «Семадені», коли розмовляли з офіціантом?
Так. Я зайшла усього на хвилинку, швидко роззирнулась, вислухала офіціанта і хотіла йти. Назимов зупинив мене, запитав про Віру, сказав, що вона не прийшла. Я відповіла, що шукаю її.
Ви розповіли в театрі про зникнення сестри?