Дякую, пане Галушко.
До зустрічі, пане Менчиць.
Хлопчина супроводжував його до дверей. Титулярний радник Репойто-Дубяго попрощався ранішепоїхав на зустріч із губернатором. Тарас Адамович повільно рушив на рідну Олегівську, тягнучи слідом за собою тривожні думки.
Надто багато збігів. Недобрими були його передчуття. Міхал Досковський зявлявся у Києві зрідка. Тоді вони так і не змогли встановити причину його появи, хоч одна гіпотеза в Тараса Адамовича була. Самі підозридоказів недостатньо.
Балерина Минув тільки тиждень, не так багато часу. Однак титулярний радник Репойто-Дубяго колись давно, коли ще був керівником антропометричного кабінету, на загальній нараді слідчого відділу підтримав припущення Тараса Адамовича про сферу діяльності Міхала Досковського в Києві. Аферист зявлявся в місті, коли активно починали працювати продавці людей. Їх називали «збирачами гіацинтів», хоч слідчі так і не зясували, чи банда «збирачів» справді існувала, чи це була просто київська напівлегенда, яку переповідали повії. А тепер Досковський знову в Києві.
Тарас Адамович зупинився біля розлогого ясеня, крону якого вже почала розцяцьковувати осінь першими яскравими плямами. Подумалось: з цибулевим конфітюром вже, мабуть, не складеться, доведеться відкласти. І чомусь подивився в синє пронизливо-осіннє небо, що схилилось над Києвом.
III. Інтимний театр
Втрапити до будинку, що його звели три роки тому на розі Тимофіївської та Маловолодимирської, було нескладно. До нього не такий вже й довгий шлях, можна й прогулятись. Однак, уже знімаючи звичний для роботи в саду бриль, який ховав від сонця добре помітну лисину, Тарас Адамович вирішив, що піша прогулянка забере надто багато часу. Та й зі зборами він уже забарився, тож, пригладивши довгі вуса, поспішив у будинок.
На годиннику була девята ранку, коли колишній слідчий, вбраний у легкий костюм світлого кольору і хвацький, трохи примятий капелюх, зачинив хвіртку, що в руках господаря рипнула майже лагідно, і попрямував до трамвайної зупинки.
Тринадцятий трамвай, привітно дзенькнувши, зупинився, і Тарас Адамович швидко піднявся у вагон. Він сів на вільне місце, поставивши біля ніг стару потерту валізку, з якою був нерозлучний усю свою непросту службу. Зранку вагався, чи варто діставати її з шафи, однак врешті вийняв, витер невидимий пил і, не відкриваючи, прихопив із собою.
Трамвай тягнув довге сталеве тіло вздовж знайомих вулиць, скверів, площ, раз у раз сповіщаючи неуважним пішоходам про своє наближення веселим дзенькотом. Тарас Адамович міркував. Розглядав пасажирів, знов занурювався в думки і спогади.
Навпротиповажна пані в капелюшку. Поруч з неюмаленька дівчинка, схожа на кошеня. Темно-коричнева формена суконька, дві тугі коси, кирпатий ніс. Певно, та поважна пані її бабуся. Суворість виказують у ній ідеально рівна спина й пенсне. Під холодним бабусиним поглядом, яким вона дивиться на онуку, дівчинка відразу випрямляється і завмирає в незручній позі. Тарас Адамович співчутливо усміхається й відвертається до вікна. Кілька хвилин споглядає дерева, що висаджені вздовж дороги, і знову переводить погляд у салон вагона.
Дівчинки й бабусі вже немає, на їхньому місці чоловік у сірому плащі з палицею. Капелюхна колінах, виголене обличчя, повні губи. Здається, дрімає, отже, зайняв це місце надовго. Тарас Адамович переводить погляд праворуч. Там біля вікна завмерла черниця. Темне вбрання внизу посіріло від пилу, певно, довго йшла пішки. В рукахторбинка.
Трамвай зупинився, сходинками легко піднявся чоловік. Колишній слідчий стрепенувся. Чимсь знайомим повіяло від легкої пружної ходи й вивірених рухів незнайомця в темному костюмі. Ні, примарилось. Глянув уважніше на обличчявідігнав навязливі думки. Зовнішністю чоловік зовсім не нагадував Міхала Досковського, як здалося Тарасові Адамовичу на мить, коли стежив за його рухами. Невже тепер навіть одна згадка про нього не даватиме спокою? Дарма він ходив до розшукової частини. Дарма.
На Дмитрівській він остаточно виринув з потоку думок, звичним рухом підхопив валізку і вийшов з трамвая. До будинку зі скульптурою Мінерви лишалось кілька кварталів.
А поручяр, де випробовують моделі літаків, розповідав йому і всій ватазі друзів малий Івась, один з поціновувачів варення Тараса Адамовича. Отже, інтереси Івася солодощами не обмежувались.
Ти звідки знаєш? насмішкувато перепитав товариш, там уже кілька років, як не випробовують.
Брат казав ледь чутно прошепотів малий.
Там юнкерська школа й поранені, завважив інший хлопчак. Вони цілою зграєю осіли на подвірї Тараса Адамовича: допомагали чистити цибулю. Витираючи сльози однією рукою, смаглявий Павло авторитетно заявив:
Ні, юнкерську школу перевели. Знов повернулись курсистки.
Київські жіночі курси й справді повернулися з евакуації в будівлю, яку звели спеціально для них. Скульптура Мінерви не надто пасувала юнкерській школі. Шпиталю теж, розмірковував Тарас Адамович, більше прийшлися б Панакея чи Ясо. Але в часи війнине обирають.
Сферичний купол, плавні округлі лінії будівлі, темні спідниці й білі блузи курсисток у капелюшках. Осінь тепла, на перервах дівчатана вулиці, не ховаються в авдиторіях. Поблизу сквер з фонтаном. Він прийшов сюди невипадково.
Міра Томашевич сказала худорлявому слідчому, якому бракувало вміння варити каву, що чекатиме на нього щоранку в сквері біля фонтанав перерві між першою та другою лекціями. Тож якщо в пана Менчиця виникнуть додаткові запитання, йому нескладно буде її знайти.
Що ж, чудово, сказав Галушко молодому слідчому, я зустрінусь з Мирославою Томашевич завтра зранку.
Тінь смутку лягла на обличчя пана Менчиця після цих слів. Певно, він уже мав додаткові запитання до сестри балерини.
Вона помітила його першою. Виринула з-за струменя води, відстукала підборами три кроки, зупинилась в очікуванні. Чи то, вийшовши з будівлі курсів, одразу завважила його згорблену постать із валізкою в руках, чи раптово натрапила оком на знайоме обличчя, яке незвично було бачити в цьому сквері.
Доброго ранку, Тарасе Адамовичу.
Доброго ранку, панно Томашевич, і відразу зазначив, аби не витрачати час на зайві розпитування: Я говорив з паном Менчицем.
Мирослава мовчала. Чекала. Сказати їй зараз те, що збирався, означало б узяти на себе велику відповідальність і купу клопоту на додачу. Тоді можна забути про спокійне розмірене консервування, можливо, він навіть пропустить період дозрівання останніх томатів, які зазвичай найсолодші. З цибулевим конфітюром уже виникли проблеми, про які зараз не хотілось думати. А ще він так і не прочитав листа від мосьє Лефевра, а от-от має прийти ще одинвід гера Дитмара Боє з ельзаського Кольмара.
Гер Боє почав розігрувати дебют двох коней, Тарас Адамович мав намір перетворити його на дебют чотирьох коней. Це мала бути цікава партія. Аби-то балерина зникла, приміром, у січні чи лютому, коли сад та город давали йому перепочинок!
Я візьмуся за вашу справу, нарешті Тарас Адамович вголос вимовив те, над чим розмірковував весь час після першої зустрічі з Томашевич. І одразу подумав, що жоден з керівників розшукової частини не схвалив би його рішення почати приватне розслідування.
У Російській імперії, на відміну від наших західних сусідів, це неприйнятно, сказав би педантичний Репойто-Дубяго.
Хіба що вам добре за це платитимуть, мій друже, сказав би Спиридон Асланов, якого відправили у відставку через хабарництво.
За наказом імператора закрили навіть довідкові бюро, бо їхня діяльність нагадувала розшукову. Державний розшук не має бажання конкурувати з приватним. Це може бути небезпечно й непросто, завважив би Красовський, який дуже обережно співпрацював із кримінальним світом Києва.
Може, вам просто повернутися на службу? запитав би Рудий, який у відділі днював і ночував.
Я візьмуся за вашу справу, повторив Тарас Адамович, однак тільки як приватна особа. Спробую зясувати, що сталося. Не можу нічого обіцяти
Я розумію. Дякую, відповіла вона швидко. І знову повторила: