Дякую, глухо мовила дівчина.
Рецепт я знайшов у записах своєї бабусі, повагом почав він.
Гостя звела на нього широко розкриті очі й відвела убік руку з чашкою, яку вже встигла піднести до губ.
Я про варення, спокійно мовив Тарас Адамович. Агрус вибагливий. Потрібно обрати сорт, потім дочекатися стиглості.
Перепрошую, мовила дівчина.
О, все гаразд, усміхнувся чоловік, і, не звертаючи уваги на те, що вона вже відкрила рота для наступної репліки, повів далі: Звісно, я міг би додати інших ягід, тоді агрус розкрив би свій смак інакше. Однак яприхильник моносмаків.
Дівчина ковтнула чай, обережно поставила чашку на стіл і повідомила:
Вашу адресу дав мені Сильвестр Григорович Богач.
Подумки пообіцявши змусити Сильвестра Григоровича пошкодувати про вчиненеото ще вигадав! роздавати адреси шахових партнерів усіляким дівчиськам, Тарас Адамович зазначив:
Сильвестр Григорович, до речі, навпакилюбить, коли у варенні змішуються різні смаки. Однак варенняне борщ. Щоб воно вдалося, достатньо й одного виду ягід. Що скажете?
Мабуть, ви маєте рацію. Розумієте, я сьогодні прийшла Мені порадили Сильвестр Григорович
Той ще порадник, скажу я вам.
Моя сестра зникла, раптом чітко вимовила гостя. Вона не розплакалась і не влаштувала істерикицього найбільше боявся колишній слідчий. Сльози бентежать, створюють непотрібний хаос. Він повільно підсунув до неї наповнену смаколиком розетку і приречено зітхнувши, порадив:
Спробуйте розповісти по черзі. Я вислухаю вас.
Ворона з сусіднього дерева скептично каркнула. Дівчина відставила чашку й стиха промовила:
Мене звуть Мирослава Томашевич. Ми із сестрою вже півтора року живемо в Києві, квартируємо в будинку по вул. Велика Підвальна, 34. Я навчаюсь на Вищих жіночих курсах.
Господар здивовано підняв догори брови.
Юридичний факультет, додала гостя. Сестрабалерина в міському театрі.
Вона на мить затнулась.
І вона зникла?
Так. Сильвестр Григорович сказав, що ви можете допомогти її відшукати.
Сильвестр Григоровичвигадник, хитнув головою Тарас Адамович.
Але ж вислідчий Галушко? Сильвестр Григорович сказав, що винайкращий.
Якщо Сильвестр Григорович мав на увазі нашу з ним партію в шахи, то тут я з ним не сперечатимусь.
Дівчина мимоволі усміхнулась, хоч усмішка вийшла сумною.
Вона виступала в невеликому пластичному етюді в Інтимному театрі, я зайшла в гримерку після виступу, однак її там не було. Інша балерина сказала, що Віра вийшла хвилину тому, я шукала її, однак вона міцно стисла пальцями фаянсову чашку. Я не знайшла її. Знала вже тоді щось сталося. Шукала в театрі, розпитувала знайомих, потім чекала її вдомаВіра не повернулась. Я
Як давно це було?
Тиждень минув, опустила очі.
Томашевич. Певно полька. Струнка, наче сама з балету. Але ж балерина Балерина. Мосье Лефевр писав йому про російський балет в Парижі, вживаючи cest magnifique мало не в кожному реченні. Однак Тарас Адамович, говорячи про балерин, використав би інше словоfrivole. Мадемуазель Томашевич зникла чи просто забула про час?
Ви теж так думаєте?
Як?
Як у поліції. Що вона просто десь розважається?
Отже, вона вже ходила в поліцію.
Так, вже ходила. Майже відразу. Слідчі сказали, що балерини не зникають надовго.
Вам запропонували почекати?
Так. Але Віра ніколи б не вчинила так зі мною. Вона не зникла б без попередження. Я знаю, щось сталося.
ЇЇ впевненість була цілковитою. Чи це просто спроба виправдати сестру?
Розумієте
Просто «Міра».
Розумієте, Міро, яне слідчий. Вже давно.
Сильвестр Григорович сказав, що колишніх слідчих не буває, впевнено проказала дівчина.
Сильвестр Григорович уже набалакав на швидкий і болючий мат у три ходи в їхній партії. Вголос запитав:
А Сильвестр Григорович
Чоловік подруги нашої матері.
Отже, Марта. Дружина Сильвестра Григоровича могла змусити чоловіка до будь-якої обіцянки. Як він одразу не здогадався! Марта нерідко ділилась із ним рецептами консервованих томатів, щебетала про ціни на цукор чи оповідала міські плітки, однак враження легкості й поверховості у розмові з нею було оманливим. Марта керувала Сильвестром Григоровичем залізною рукою. Але ж його шаховий партнерз Фастова. Невже цій тендітній сестрі балерини не було до кого звернутися в Києві?
Чай було випито. Дівчина відставила чашку з одиноким листочком мяти, що лишився на денці. Інтимний театрце щось на Хрещатику? Тарас Адамович не надто занурювався в богемне життя Києва. Зрідка міг провести вечір в Опері, однак останнім часом надавав перевагу домашньому затишку, партії в шахи з далекими партнерами чи неквапній праці в саду. Тишу в садибі порушували хіба що дзвінкі голоси сусідських хлопчаків, що зліталися на ласощі, смакувати варення за новими рецептами.
Хлопчаки були суворими дегустаторами: аналізували його пошуки, вловлювали найменші відтінки смаків, давали поради, пересипаючи їх власними або вигаданими історіями й сміхом, а потім так само швидко розліталися, лишаючи господаря з новими ідеями для експериментів. З ними було легко й весело. Вони не вимагали від нього розшукувати сестер-балерин. Не пронизували болісним поглядом синіх очей. Не говорили тремтячим голосом «колишніх слідчих не буває». Бувають. Мосьє Лефевртеж колишній слідчий. Cest magnifique він писав не тільки про балет чи мазагран, але й про своє рішення піти з поліції.
Тарас Адамович стомлено прикрив очі, згадуючи свій останній день на службі. Його вітали, з ним прощалися. Подарували навіть іменний годинник, хоч гравер і припустився помилки, вигравіювавши замість «Галушко»«Галушка». Тарас Адамович не образився, але годинника не носив, приховавши його глибоко в шухляді.
Так само зачинився від метушливого Києва у своїй садибі-фортеці зусібіч оточеній надійними яблуневими мурами. Облаштовував глибокий, викопаний ще дідом льох, обробляв город та сад. Консервував томати навіть тоді, коли у вересні 1911-го пролунав постріл в оперному театрі минув тільки рік, як слідчий Галушко залишив службу. Театри Ох, ці театри.
Ви не допоможете мені, не запиталаконстатувала дівчина.
Що тут скажеш?
Колишні слідчі бувають, Міро. Одного з них ви бачите.
Вона повільно похитала головою.
Мені не допоможуть у поліції.
Я можу дати вам імена слідчих розшукової частини
Не треба, гірко кинула вона.
Краєм ока він знову побачив ворону, що уважно спостерігала за ними з дерева.
Дівчина підвелася.
Лист, мовила вона і витягла із сумочки паперовий прямокутник. Поклала на стіл. Сильвестр Григорович просив вам передати.
Дякую, спокійно мовив господар.
Розумієте, раптом сказала вона, я зайшла в гримерку за кілька хвилин після того, як Віра зійшла зі сцени, однак там її не було здавалося, що вона от-от заплаче, але дівчина знову стрималась.
Надто багато запитань. Треба було б спершу вивчити приміщення театру, розпитати можливих свідків, поговорити з балеринами. Усі вони frivole, але мають знати, з ким могла зустрічатися Віра Томашевич. У місті багато іноземців, біженців, тих, що втекли від війни й приїхали розважитись у гостинний осінній Київ. Місто, що пахне яблуками й дзеленчить трамваями навіть уночі: тоді вони возять поранених та вантажі для армії.
Тепер на столі два листинезакінчені партії. На подвірї кошики з яблуками, над якими кружляє армія ос. У повітрі павутиння й теплі сонячні промені. У таку київську осінь хочеться слухати романси зі старого грамофона на веранді й нарізати фрукти тонкими скибками. Привести до ладу колекцію листівоквін зовсім її занехаяв у гарячий час збору врожаю.
Тарас Адамович узяв конверт зі столу і сказав:
Почекайте.
Повернувся в будинок, щось швидко написав на аркуші паперу й виніс на веранду. Гостя сиділа так само, як він лишив її: пряма спина, трохи нахилена вперед голова, напружене обличчя.
Тримайте, простягнув їй аркуш.
Що це? запитала вона тихо.